— Так (вела вона далi), життя — серiя комiчних номерiв. Якби романiст описав Доллiну долю, нiхто б йому не повiрив.
Тут пролунали бадьорi, домашнi звуки з-вiд кухнi, в яку Дiк i Бiлль улiзли в пошуках пива. В вiдчиненi дверi вони побачили гостя, й Дiк ввiйшов у кiмнату.
"Дiк, це мiй тато!" крикнула Доллi лунким, напруженим голосом, що видався менi цiлком шаленим, i новим, i радiсним, i старим, i журним, адже молодик, ветеран далекої вiйни, був майже глухий.
Морської барви очi, чорний їжак, рум'янi щоки, неголене пiдборiддя. Ми потиснули руки. Дискретний Бiлль, який, певно, пишався тим, що мiг робити дива однiєю рукою, — принiс вiдкритi ним бляшанки пива. Хотiв узяти вiдступ.
Перебiльшена ввiчливiсть пролетаря. Його змусили бути. Сiмейна картина на рекламi пива. По сутi i я i Скиллери обирали суспiльство. Я пересiв у нервово розхитану гойдалку. Жадко жуючи, вагiтна Доллi пригощала мене алтейними коржиками, арахiсовими горiшками й картопляним хрустом. Мужчини дивились на її крихкого, стужавого, мiнiатюрного, старосвiтського, молодявого, хоч хворобливого, батька в бархатному пiджаку й бежевому жилетi: можливо, вiконт.
У них склалось враження, що я приїхав до них на декiлька днiв, i Дiк, дуже морщачи лоба, що означало напружену дiю думки, видав, що Доллi й вiн можуть спати на кухнi, розклавши там розкладного матраца. Я легенько помахав рукою й пояснив Доллi (яка передала це далi через особливе голосове згучання), що я просто заїхав на годинку по дорозi в Лектобург, де на мене чекають друзi й шанувальники. Тут ми помiтили кров на одному з не багатьох великих пальцiв, залишених Бiллю (вiн постав доволi невдалим чудотворцем).
Що за жiночiсть, нiколи ранiш мною не бачена в отакому вiдбиттi, була в тiньовому розвої її блiдих грудей, позначених у розрiзi сукнi, коли вона схилилась над рукою калiки! Вона повела його ладнатись на кухню (ванної не було). Впродовж трьох-чотирьох маленьких вiкiв, якi аж бубнявiли вiд штучного тепла взаємних чуттiв, Дiк i я залишались самi. Вiн сидiв на стiльцi, тручи переднi кiнцiвки й далi морщачи лоба, в менi з'явилось пусте бажання вичавити угрi на його пiтному носi моїми довгими лискучими кiгтями.
Менi подобались його гарнi сумнi очi й дуже бiлi зуби. Менi привабний був його громадний волосявий кадик. Чого вони на голяться частiш, цi молодi цупкi хлопцi? Вiн та його Доллi мали нестримнi статевi стосунки на цьому диванi принаймнi сто вiсiмдесят разiв з тих пiр, як вона зачала. А до того — як довго вони знали одне одного? Дивно — жодної негарної думки не мав я до нього; нiчого, крiм муки й вiдрази. Вiн тепер тер нiс. Я не мав сумнiву, що коли вiн нарештi вiдкриє рота, то скаже (злегка iздригаючи голову в коливаннi): "Ет, дiвчисько в вас перший сорт, мiстере Гейз. Це вже так. I матiр'ю вона теж буде першосортною". Сердега вiдкрив рота — й сьорбнув пива.
Це йому дало певностi, й вiн далi хлептав дрiбними ковтками до пiни на ротi.
Вiн був, сказала вона, чудний. Вiн долонями брав її флорентiйськi грудки.
Нiгтi в нього були чорнi й пiдламанi, та фаланги й суглоби зап'ястка, сильна, грацiйна п'ясть — були багато, багато шляхетнiшими нiж у мене. Я надто багато краяв людських жертв моїми бiдними скандзюбленими руками, щоб пишатись ними: французькi фрази, великi кiстянки дорсетського селянина, приплющенi пальцi австрiйського кравця — от вам Гумберт Гумберт.
Добре. Якщо вiн хоче мовчати, я можу мовчати також. Принагiдно, було б не зайвим менi вiдпочити в цiй стихлiй, до смертi наляканiй колисанцi, до того, як наважитись шукати лiгвище звiра: там вiдтягну крайню плоть пiстолета й уп'юся оргазмом спускового гачка — я завжди був вiрним наступником вiденського шамана. Та поступово я став перейматись жалем до бiдного Дiка, якому, в якийсь жахний, немов гiпнотичний спосiб я заважав сказати єдине речення, яке вiн мiг скласти ("Дiвчисько в вас супер...") "Отже, сказав я, ви збираєтесь до Канади?" На кухнi Доллi смiялась, на щось сказане або здiяне Бiллем.
"Отже, загорлав я, ви збираєтесь до Канади? Тобто, не до Канади, я знову горлав. Хочу сказати — в Аляску".
Вiн обiйняв долонями стакан i, з мудрим виглядом киваючи, вiдповiв: "Що ж, я так вважаю, що вiн ушкодив себе гострим краєм. Руку-бо вiн втратив в Iталiї".
Дивнi мигдалi в бузково-рожевому квiттi. Вiдiрвана сюрреалiстична рука в їх пуантилiстичному кармiнi, з маленькою квiтникаркою, витатуйованою на тильному боцi п'ястi. Доллi та пiдклеєний Бiлль з'явилися знов. Я обiжно подумав, що її двоїста краса, її кавовим затьмарена блiдiсть, певно, збуджують небораку. Дiк полегшено скалячись, встав зi стiльця. Вiн уважав, що в Мiстера Гейза й Доллi є багато про що побазiкати. Вiн уважав, що мене ще раз побачить до мого вiдходу. Чому цi люди багато так розважають, i так мало голяться, й так зневажають слуховi апарати? "Сiдай", сказала вона, звучно вдаривши себе по стегнах. Я знов опустився в чорну гойдалку.
"Отже, вернемо до справи. Ти значить зрадила мене. Куди ви поїхали? Де вiн зараз?" Вона взяла з камiна ввiгнуту фоточку. Стара жiнка в бiлому, товста, сяйлива, клишава, в дуже короткому платтi; й мужчина в жилетцi: моржевi вуса, ланцюжок вiд годинника. Батьки чоловiка. Живуть з сiм'єю брата в Джуно.
"Ти певний, що не хочеш папiроску?" Вона закурила. Я вперше побачив, що вона курить. Суворо заборонялось за царювання Гумберта Грiзного. Плавно, в синюватiй димцi, Шарлотта Гейз встала з труни. Я звичайно знайду його без труду, через дядька-дантиста, якщо не скаже.
"Зрадила тебе? Нi". Вона направила в камiн стрiлу папiроски, хутко постукуючи по нiй вказiвним пальцем, цiлковито як це робила її матiр, i цiлковито так само, мiй боже, нiгтем зшкрябуючи часточку папиросся з нижньої губи. Нi. Вона мене не зраджувала. Все вiдбулось по-дружньому. Едуза попередила її в свiй час, що Ку небайдужий до малих дiвчаток — його раз ледь не ув'язнили, якось, i вiн знав, що вона знає. Поклавши лiкоть на долоню, затяглась, всмiхнулась, випустила дим, дьорнулась знов по напрямку до камiна. Занурилась у спогади. Рiч у тiм, що вiн бачив наскрiзь (з усмiшкою), все й усiх, тому що вiн не був як я або вона, а був генiй. Дивовижна людина.