Очевидна Арiзона, iндейськi поселення, туземнi iєроглiфи, слiд динозавра в пiщаному межигiр'ї — вiдбитий там тридцять мiльйонiв рокiв тому, коли я ще був дитиною. Худорлявий, сажневого росту, блiдий парубiйко з рухлявим кадиком, що пожирав очима Лолiту та її оранжо-коричневе черевце мiж лiфчиком i трусиками (яке я цiлував п'ять хвилин по тому, мiй бiдний друже). Зима в пустелi, весна в передгiр'ї, квiтучий мигдаль. Рiно — нуднiше мiсто в Невадi, з нiчним життям "космополiтним i добре розвиненим" (гiд). Ґуральня в Калiфорнiї, з церквою, збудованою в виглядi бочки. Долина Смертi. Замок Скоттi. Сумнiвнi витвори мистецтва, зiбранi якось таким собi Роджерсом протягом багатьох рокiв. Потворнi вiлли красивих кiноакторок. Слiд ноги англiйського письменника Р.-Л. Стiвенсона на загаслому вулканi. Мiсiя Долорес: чудова назва для роману. Фестони, вирiзанi в пiщанику океанiчним прибоєм. Людина, яка здригається в буремному епiлептичному нападi на голiй землi, в штатовому парку Руської Тiснини. Синє, синє Кратерне Озеро.
Риборозводна станцiя в штатi Iдаго й тамтешня в'язниця. Хмурявий Еллостон Парк i його кольоровi гарячi джерела, малютки-гейзери, булькаючi райдужнi грязi (символи моєї пристрастi). Стадо антилоп у заповiднику. Наша сота яскиня — з дорослих долар, з Лолiти пiвдолара. Замок, збудований французьким маркiзом у Пiвнiчнiй Дакотi. Палац кукурудзи в Пiвденнiй Дакотi; й гiгантськi голови президентiв, висiченi в гранiтi злетної височини.
Придорожнi плакати з рекламними вiршиками бритвеного крему: "Ната була перед цим волохата, зараз вона вже дружина магната". Зоологiчний парк в Iндiанi з великою спiльнотою мавп, iз пожиллям на бетоновiй реконструкцiї флагманської каравели Христофора Колумба. Мiлiарди здохлих, рибою тхнучих ефемерид на склi кожного ресторанного вiкна вздовж пiщаного, скучного озерного берега.
Жирнi чайки на великих каменях — побаченi з пароплаву "Сiтi оф Шебогайн", чий бурий, лахматий дим схилявся дугою над зеленою тiнню, вiдкиданою ним же на голубу поверхню озера. Смердотний мотель з нагнiтальною рурою вентилятора, яка йшла пiд мiською каналiзацiєю. Садиба Лiнкольна, в бiльшiй своїй частинi фальсифiкацiя, з настiльними книгами й меблями, вiдповiдного перiоду, побожно браними за його персональне майно пересiчними глядачами.
Мiж нами траплялись чвари, великi й маленькi. Найбiльшi з них мали мiсце в наступних мiсцях: Ажурнi Котеджi, Вiргiнiя; Парковий Проспект, Лiтль Рок, бiля школи; Мiльнерiвський Перевал, на висотi 10.759 футiв, у Колорадо; рiг Сьомої Вулицi й Центрального Проспекту, в мiстi Фенiкс; Третя Вулиця в Лос Ангелосi (через те, що квитки на вiзит у якусь кiнозйомку були розпроданi); Мотель "Тополева Тiнь", Юта, де шiсть молодих деревцi були заввишки не бiльше Лолiти, й де вона, propos de rien, спитала мене, скiльки ще часу я буду спинятись з нею в душних будиночках, задля неподобства, й нiколи не живучи як нормальнi люди. Пiвнiчний Проспект у Берксi, Орегон, рiг Захiдної Вашингтонської вулицi, проти гастрономiчної крамницi; якийсь городисько в Сонячнiй Долинi, Iдаго, перед цегляним готелем з приємно сумiжними блiдо-рожевими й рум'яними цеглинами i з тополею, навпроти, чия струменiюча тiнь вигравала на пам'ятнiй дошцi тутешнього Списку Загиблих. Полинне пустище мiж Пайндлем i Фарсоном. Десь у Небрасцi, Головна вулиця (бiля Першого Нацiонального Банку, заснованого 1889 року), з якимсь залiзничним переїздом впересiч вулицi, а за ним — бiлими органними трубами силосу. Й Мак-Евенська вулиця, рiг Уїтонського проспекту, в мiчиганському мiстi, маючим його, його iм'я.
Нам став вiдомий дивний людський придорожник, "Гiтчгайкер", Homo pollex вчених, який чекає попутного воза, й багато його пiдвидiв, рiзновидiв; скромний воячко, новiсiнько вдягнений, спокiйно незрушний, спокiйно свiдомий прогонної користi захисного кольору форми; школяр, готовий проїхати два квартали; вбивця, готовий проїхати двi тисячi миль; таємничий, нервовий старий пан, з новою валiзою й пiдстриженими вусиками; трiйця оптимiстичних мексиканцiв; студент, що пропонує огляд слiдiв вакацiйної чорнороботи так само пихато, як iм'я всюди знаного унiверситету, вигаптоване спереду на його куфайцi; безнадiйна панi, в непоправно пошкодженому авто; безкровнi, карбовано кресленi лиця, глянсове волосся й тiкаючi очi молодих збуїв у криклявих вбраннях, якi енергiйно, ледь не прiапiчно виставляють напруженого великого пальця, щоб звабити самотню жiнку або смеркового комiвояжера, терплячого з примхливого збочення.
"Ах, вiзьмемо неодмiнно!" часто благала Лолiта, тручи мiж собою, в лише їй властивий спосiб, голi колiнця, коли який-небудь аж надто вiдразливий екземпляр Homo pollex, мужчина моїх рокiв i так само широкий в раменах, з face claques безробiтного актора, йшов обернувшись до нас i задкуючи, прямо перед нашим авто.
О, менi доводилось аж як пильнувати Лолiту, маленьку млосну Лолiту! Завдяки, можливо, щоденнiй любовнiй зарядцi, вона променiла, попри її вельми дитячий вигляд, невимовно-томним свiтiнням, яке приводило гаражистiв, окремих розсильних, туристiв, хамiв у розкiшних машинах, теракотових iдiотiв бiля синькою фарбованих басейнiв, у стан запаморочної хотi, котра б лестила моєму самолюбству, якби вона так не загострювала мою ревнiсть; адже маленька Лолiта добре знала про це своє жарне свiтiння, i я не раз ловив її coulant un regard по напрямку того чи iншого люб'язника, якогось, примiром, пiдливача автового масла, з мускулястою золотаво-брунатною оголеною по лiкоть рукою в браслетцi годинника, й не встигав я вiдiйти (щоби купити тiй же Лолiтi солодку бурульку), як вона вже та красень механiк самозабутньо цвiрiнькали жарти, нiби спiвали любовний дует.
Коли, пiд час наших бiльш тривалих спочинкiв, я залишався був у лiжку, вiдпочиваючи пiсля занадто пальної ранкової працi, й вiд доброти душевної (насичений, вибачливий Гум!) дозволяв їй вийти в сад помилуватись на ружi й навiть перетнути вулицю й вiдвiдати дитячу бiблiо еку разом з мотельною сусiдкою, негарною маленькою Мерi, й восьмирiчним її братiйком, Лолiта верталась з годинним запiзненням; босонога Мерi тяглась далеко позаду, а замiсть братiйка були два лобурi-старшокласники, золотоволосi лотри, складенi з м'язiв i гонореї. Читач може легко уявити собi, що я вiдповiдав потiшницi, коли вона — доволi непевно, треба визнати — питала мене, чи може вона пiти з представленими менi Карлом i Фредом на роликовий каток.