Людвігові Хитрому — ура, ура, ура! (Людвігові Чотирнадцятому — ура!)

Сторінка 4 з 16

Ян Екгольм

– ...але я їх віддав, – закінчив Людвіг Чотирнадцятий.

– Кому? – гарикнув Лабан і аж підскочив з несподіванки. – Як ти посмів віддати комусь мій пакунок із медяниками?

– То не твої медяники, – спокійно мовив Людвіг Чотирнадцятий. – Ти відняв їх у моїх найкращих друзів.

– Ті дурні зайченята самі віддали мені пакунок, – засичав Лабан.

– Ти обдурив їх, – сказав Людвіг Чотирнадцятий. – Через те, що горло в тебе здорове–здоровісіньке, я повернув пакунок Юке–Ю і Туфе–Ту.

Лабан пильно подивився на свого братика.

– Ти ще пожалкуєш, – пригрозив він і зашкріб лапами по долівці.

Лисенята зрозуміли, що Лабан страшенно розгнівався. Але Людвіг Чотирнадцятий не злякався. Він і досі не зводив очей із Лабана. Хтозна, чим би воно закінчилося, та саме цієї миті до них навідався тато. Він стояв за дверима і все чув.

– Діти, вам пора спати, – звелів він.

– Тату, тату! Людвіг Чотирнадцятий мене обдурив, – поскаржився Лабан. – Він...

– Чудово, – урвав його тато Ларсон. – Моя найменша дитина обдурила самого Лабана Хитрого? Це непогано!

Лабанові зробилося соромно, він шаснув до себе в ліжко, підібгавши хвоста. А тато Ларсон сів у вітальні в крісло і замурмотів собі під ніс:

– Принаймні Людвіг не такий уже й дурний. Але дурити своїх братів і сестер?..

РОЗДІЛ П'ЯТИЙ

Другого ранку Людвіг Чотирнадцятий сам збудив Лабана.

– Вставай–но, – звелів він братові й поторсав його. – Ходім до лісу, будеш мене вчити. Вчора ми так гарно розважалися.

Та Лабан і далі гнівався на нього. Він не міг забути вчорашньої пригоди з медяниками.

– Я не хочу з тобою гратися, – сказав Лабан. – І водитися з такими дурисвітами.

– Сам ти дурисвіт, – образився Людвіг Чотирнадцятий.

– Дурисвіт, та не такий, – просичав Лабан і перевернувся на другий бік. – Я ще посплю.

Людвіг Чотирнадцятий пішов сам. Авжеж, тато Ларсон заборонив йому гратися з чужими дітьми. Але тепер, коли Лабан не схотів з ним іти, Людвіг Чотирнадцятий може навідати своїх товаришів. Найперше він побіг до Юке–Ю і Туфе–Ту. Але вже на порозі його зустріла мама Зайчиха.

– Мої хлопці не гулятимуть із тобою, – рішуче сказала вона.. – Ти і твій брат лише дурите їх. Я знаю, як ви вчора відняли в них медяники.

– То ж Лабан, – заперечив Людвіг Чотирнадцятий і спитав, – Хіба ви, тітонько, не знаєте, що вчора, як смеркло, я віддав їм їхні медяники?

– Ну то й що? Ти з Лабаном заодно, – сказала мама Зайчиха й зачинила двері.

Людвіг Чотирнадцятий зітхнув і побіг далі – до своєї доброї приятельки, до білочки Агне Стрибайко. Білочка сиділа високо на гілці й лущила шишки.

– Гей, Аґне! – гукнув Людвіг Чотирнадцятий і крутнув хвостиком. – Ходи сюди, пограємося.

– Не буду я з тобою гратися! – й собі гукнула Агне. – Моя мама чула від тітоньки Зайчихи, що вчора ти відняв у Юке–Ю і Туфе–Ту два пакунки з медяниками.

– То не я, то не я! – спробував захищатися Людвіг Чотирнадцятий. – Їх обдурив Лабан, а я став зайчатам у пригоді.

Агне Стрибайко, не мовивши й слова, переплигнула на сусіднє дерево. Людвіг Чотирнадцятий ладен був заплакати з горя. "Піду я до Колючки, – майнула в нього думка. – Він завжди такий добрий до мене". Їжачок Колючка мешкав під благеньким куренем неподалік у лісі.

– Агей, Колючко! –гукнув Людвіг Чотирнадцятий, діставшись до благенького куреня. – Ти дома?

– Ні, – почувся голос. – Тобто я дома, але тобі сюди – зась!

– Це ж я, твій товариш Людвіг Чотирнадцятий, – гукав Людвіг. – Іди сюди! Не жартуй!

– Я не жартую і не хочу з тобою товаришувати, – відповів Колючка. – Я гадав, що ти добрий, а тепер довідався, що ти такий самий дурисвіт, як і всі лиси. Думаєш, я не знаю, що ти відняв учора в Юке–Ю і Туфе–Ту три пакунки медяників?

– Це неправда... – почав Людвіг Чотирнадцятий.

– Ні, таки правда, – заперечив Колючка. – Моїй мамі сказала про це мама Аґне Стрибайко, а їй жалілася мама Юке–Ю і Туфе–Ту.

Людвіг Чотирнадцятий зрозумів, що Колючка його не слухатиме. Сумний потюпав він далі. Тепер у нього лишилося тільки двоє товаришів – горностаї Оке та Бенгт. Підійшовши до нори, де вони мешкали, Людвіг Чотирнадцятий погукав:

– Оке! Бенгте! Ходіть сюди, пограємося!

– Не хочу, – відповів Оке.

– Не можу, – відповів Бенгт.

– Нам не дозволяють, – в один голос відповіли Оке та Бенгт горностаї.

– Чого це? – спитав Людвіг Чотирнадцятий.

– Бо Колюччина мама казала нашій мамі, що чула, як мама Агне Стрибайко казала, що вона чула, як казала мама Юке–Ю і Туфе–Ту, що ти видурив у зайчат чотири пакунки медяників, – пояснив Оке.

– Це дуже погано, і тому ти з нами не гратимешся, – додав Бенгт.

– Ми не гратимемося з тобою, – поправив його Оке.

Людвіг Чотирнадцятий витер кінчиком хвоста сльозинку. Що за жорстокість! Він же не хотів хитрувати, намагався бути добрим і допомагав іншим. Людвіг Чотирнадцятий збагнув, що ця недобра слава про нього піде поміж усіма лісовими звірами. Мабуть, до вечора вже подейкуватимуть, що він видурив у Юке– Ю і Туфе–Ту цілу сотню пакунків медяників. Людвіг Чотирнадцятий ліг на величенькому пеньку й замислився. Тато Ларсон заборонив йому гратися з чужими дітьми. А вони й самі не хочуть із ним гратися. Лабан також розгнівався на нього, сидить, мабуть, удома, й мудрує, що б його встругнути братикові. Хоч би тобі один товариш! Що ж його робити? Лишається тільки одне – ЙОМУ ТРЕБА ТІКАТИ З ДОМУ.

Людвіг Чотирнадцятий зіскочив із пенька й подався зовсім незнайомою стежкою в глиб лісу. Він довго блукав між деревами й кущами, через галяви перебігав так хутко, що його не міг побачити ніякий ворог. Він уже думав, що забрів од дому хтозна–як далеко. Вечоріло. І хоч Людвіг Чотирнадцятий мав густе хутро, але трішечки змерз. А ще його змагав голод. Бо як поснідав удома, то й досі нічого не їв. Хіба що за цілий день ухопив ягідку чи корінчик. "Вони вже лаштуються вечеряти, – подумав Людвіг Чотирнадцятий і відчув, який він самотній. – Цікаво, чи вони тужать за мною?" Зненацька немов розвиднилося. Ліс закінчився, і просто перед очима в Людвіга Чотирнадцятого розляглося широченне поле, а десь удалині замерехтіло кілька вогників. Людвіг Чотирнадцятий озирнувся довкола. Ага, він згадав, де він! Це ж тут вони з Лабаном лежали вчора й дивилися на людські будівлі.