У першій шістці були Корж і Горпина. Сорочка на ній була подерта на лахміття. Випиналися напівголі перса, повні молока. На обличчі сохли струмки крові. Відбиваючись, вона покусала татарина, що її в'язав, а він міцно вдарив її по голові тупим боком шабельного леза. Удар приголомшив Горпину. Щось шуміло й дзвеніло в ушах, і млість раз у раз стискала їй горло. Після бурхливого розпачу перших хвилин вона ніби завмерла. Байдуже дивилася, як в'яжуть хлопців і дівчат, байдуже глянула на Настю, коли Сафар проскакав повз них. Здавалося, що вона спить з розплющеними очима. Корж злякано смикав її, щоб вона очуняла, але Горпина ніби й не чула його слів.
— Облиш, Даниле, — тихо вмовляв Коржа бобиль Лутоха, підсусідок Повчанських. — Не чіпай її: так їй легше.
І Корж замовк. З люттю дивився він на татар. Шукав очима тіло свого немовляти, але жодної сльози не скотилося з його очей, нaчe висохли вони, розтанули в пекучій і їдкій зненависті до людоловів.
В ЄЗУЇТСЬКИХ ТЕНЕТАХ
Галшка Гулевичівна в розпачі кинулася на канапу. Справді, з Михайликом коїться щось недоладне. Годину билася вона, намагаючись зрозуміти свого хлопчика, але й тепер, як і на початку розмови, в неї .залишилося те саме жахливе почуття, ніби стоїть між ними незрима, загадкова перепона, якась скляна стіна, якої не обмацаєш і не побачиш, але яка не дає наблизитися, зазирнути у внутрішній таємний світ дитини, яка ще торік так тішила свою матір.
Сьогодні вийшло Михайлові тринадцять років. Батько подарував йому гарненький самостріл, а мати — кишеньковий годинник. Михайлик захлинувся від щастя. На мить перепона розтанула. Він кинувся в її обійми, як кидався колись маленькою дитиною, — і Галщине серце здригнулося радістю. Ніжно пригорнувши до себе його кучеряву голову, вона тихо й ніжно сказала:
— Як я бажала б, Михайлику, щоб ти завжди був такий, як зараз. Мені так важко відчувати, як ти відходиш від своєї мами, щось ховаєш від мене, замикаєшся; ніби я тобі ворог. Що тобі сталося, дитино моя?
І в ту ж мить зрозуміла, що цього не треба було говорити. Хлопчик раптом прохолов і з стриманою чемністю відповів:
— Ви, мамо, завжди думаєте, що я такий, як десять років тому. А, я вже дорослий.
— Ех, Михайлику, — зітхнула пані Галшка. — Знов те ж саме!.. Я відчуваю, я розумію, що ти виріс, але тільки що говорила зі мною твоя душа, а зараз — знов щось чуже, ніби ти повторюєш сторонні вивчені слова.
Михайлик прикро поморщився.
— Ну, ось!.. Які слова? Чиї? Адже ж я не можу завжди жити в зачині. Я хочу гратися з іншими хлопчиками. Я не твій папуга, щоб завжди сидіти в клітці.
— Так. Але чому ти не хочеш гратися з хорошими хлопчиками, як син війта Ходики або хлопчики Холонецького?
— Бо мені з ними нудно. Стасик ї Криштоф Жолкевські старші й розумніші, та й, нарешті, ці Ходики — справжні хлопи, — роздратовано відповів Михайлик.
— Як тобі не соромно! — обурилася Галшка. — Як у тебе язик повернувся сказати таке мерзенне, слово. Хлопи!.. Ходики — шляхтичі, але не в тому річ: Ходичин син — кращий за цього манірного франта Криштофа. Твій Криштоф — ледачий хлопчисько. Він б'є свого дядька, говорить панночкам казна-що, і взагалі... Я тобі забороняю бачитися з цим розбещеним паничем.
— Отець Алоїзій краще знає, що мені треба. Твої Ходики нічого не розуміють по-латинському, а з Криштофом ми завжди читаємо гекзаметри [79], і патер Алоїзій навмисне водить мене до Жолкевських вправлятися з латині.
Галшка зрозуміла, звідки дме вітер.
— Добре, — сухо відрізала вона. — Я сама поговорю з патером Алоїзієм, але до Жолкевських ти більш не підеш. І взагалі я бачу, що треба запросити тобі кращого вихователя. Сьогодні ж пораджуся з архімандритом Плетенецьким.
Михайлик зблід, але, стримавшись, — навмисне, щоб зробити матері боляче, — поклав подарунки на стіл і вийшов з кімнати.
Мовчки замкнувся він у себе, мовчки ліг на канапу. Він не плакав, але весь тремтів від образи і болю. Кінець! Зруйновано всі мрії, всі прагнення. Невже мати наважиться позбавити його найдорожчого в світі — друзів? Певно, наважиться. Вона завжди слухає цих бородатих, незграбних ченців, що читають їй свої нудні твори. Проте, як сумно й погано у них дома. Батько старий і завжди хворий. А мати... Що має він спільного з нею, закоханою в свою хлопську віру й звичаї! Та тут можна вмерти з нудьги! Ані полювань, ані бенкетів, ані танків! А театр! Найкраща, найдорожча розвага на світі... Невже він більш ніколи не потрапить на виставу, невже його вчитимуть ці кляті довгобороді ченці, які не розуміються — ні на чому, крім святого письма, написаного цією жахливою слов'янською мовою?! Ох, як влучно копіює їх Криштоф! Незграбні, вайлуваті, вони смердять дьогтем і цвіллю, а від патера Алоїзія завжди віє, як від трояндової китиці. І він такий чемний, так уважно вислуховує кожне запитання і завжди каже, що Михайлик здібний і вродливий, ніби народжений для двірського життя... І невже він більш ніколи не побачить своїх друзів, Стасика й Криштофа? А панну Теофілію, біляву, як янголятко з Рафаелевих картин? Як вона грає на лютні, як співає!.. І яка вона добра! Коли на великдень був у Жолкевських дитячий бал і Михайлик відчував себе таким нещасним у своїх важких чобітках і жупані, вона врятувала його: перевдягла в убрання одного із своїх братів, побігла з ним до альтанки і навчила танцювати польського краков'яка та венгерки. І вони танцювали ввесь вечір і між танцями їли смачні цукерки й персики.
І нащо мати шиє йому такий жахливий хлопський одяг? Адже ж вона сама не ходить у плахті і запасці, як хлопка, а ходить, як усі панії, в пишних сукнях з довгими шлейфами, за італійською модою, і навіть ченці не забороняють їй цього.
А потім, чому вона брехлива, як усі дорослі? Послухати тільки її: всі люди рівні, не треба ані гніватися, ані лаятися, ані робити нікому будь-яких прикростей. А насправді робить вона все навпаки. І хлопів лає і б'є; і з знайомих глузує, коли їх нема, а тільки-но вони прийдуть — кидається назустріч з радісними вигуками, ніби жити не могла без них. А коли якісь-то панки захопили їх луки, — вона вмить забула свої проповіді, озброїла челядь і наїхала на тих панків, зруйнувавши їх садиби, ще й Михайлика взяла з собою, "щоб привчався добре боронити своє майно".