Неслухняною рукою Криж налив горілки.
— Чи той, запертий, часом не Мельник? — запитав я. Криж зажурено похилив голову, потім узяв мене за руку і, нерівне ступаючи, поволік за собою. Ударом чобота вибив затичку на дверях до льоху.
— Ось ваш Мельник.
Зарослий, засумований, з плямою засохлої крові на щоці, Мельник сидів недалеко біля входу на лаві. Він різко примружив очі від світла і знову опустив голову.
Описавши рукою широке коло, сотник боком сів на поріг.
— Ось ваш Мельник,— повторив він.— Ваші ж сільські побили його вчора вночі і привели сюди.
Я підсів до Мельника, і по-змовницьки потис йому руку, мовляв, не звертай на вояка уваги. Мельник напружено подивився на мене.
— Марію мою бачили?
— Приходила, питала.
— Передайте, що зі мною нічого страшного не трапилось.
— Прошу, пане Мельнику,— сказав сотник.— Пожалійтесь Повсюді на мене.
— Пан Криж твердить,— почав якось дуже поволі Мельник,— що мене могли б закатрупити. Але вони досі не розуміють, як він розцінює стрілянину на толоці, й прийшли примаститись. Тобто привели йому мене. Але це бабська самовтіха, пане сотнику,— промовив Мельник з занепокоєнням на лиці.— Це бабська самовтіха. Вони почули вашу підтримку і розперезались. Ви у селі, і цього доволі. Вони думають, що чинять щось потрібне вам.
— Пане Мельнику,— з докором сказав Криж, і з нього злетів увесь хміль.
— Біда.— Мельник розвів руками.— Завжди знаходяться апостоли добра, що присвічують головорізам. Ті намагаються нас знищити, а цей намагається переробити на свій лад.
— На свій лад я нікого не збираюся переробляти.— Сотник схопився на ноги і заходив по коридорчику за входом.— Я тільки радив вам поберегтись.
— Ось я і побережусь отут у льоху. Лиш дозвольте моїй Марії приносити їсти.
— І такі люди думають щось змінити в житті,— сказав Криж сиплим, глухим голосом.
— Не просто думаємо. Ми, якщо вже пішло на одвертість,— Мельник гірко посміхнувся,— ми щось робимо для цього.
— Книжки читаєте!
— Читаємо.— Мельник знову посміхнувся.— Купуємо зброю в Чехах. Показуємо людям, де правда.— Помовчавши, він попросив у мене прикурити і продовжував: — Ви скористувалися тим, що в селах пошесті, і хочете нас подушити, як бліх. Не вийде. Я вчора вже сказав вам, що в селі нема організації, але не тіштесь. Я не в організації, та я вам заявляю: не знищите! Ось...
— Пане Мельнику! На силу відповідають силою. Але ви для мене не сила, і мені вас по-людськи шкода. Ось чому я намагався попередити кровопролиття. В інших селах, знаєте, що діється? Щоночі різанина. Все вже опутала кривава помста, і на політику тільки звалюють.
— Знаю,— похмуро відповів Мельник.
— То якого дідька впираєтесь? — крикнув Криж.— Напишіть, що пориваєте з комуністами, і волос з вашої голови не впаде. Поки я тут...
— Моя голова облізла до того, як я зійшовся з комуністами.— Мельник засміявся.— Кому ви служите, сотнику?
— Я прагнув би служити людяності.
— Ви прикладом рубайте.
— Ну, республіці,— з викликом обізвався Криж.
— Республіці холуїв і товстосумів? Здирників?
— Їм, коли хочете. І це краще поки що, ніж служити тому богові, який розрізнює народ, щоб кинути його розірване тіло під ноги гієнам. Однак я...
— Чув.— Мельник замахав руками.— Чув, пане сотнику. Що ви, їй-богу, доказуєте мені, що ви ні в чому не винні. Я вас почасти виправдовую. Та не жадайте від мене неможливого. Присилуйте Повсюду,— він нахилив голову в мій бік,— вплутатися в політику, коли він їй не довіряє. Чого ж ви мене примушуєте відректися переконань? До речі, примушуєте своїми переконаннями. Це якась несусвітня нісенітниця.
— Пане Повсюдо,— звернувся до мене Криж.— Розкажіть же панові Мельникові, яких я дотримуюсь думок про все це.
— Слухати вас прикро,— сказав я.— Бачити гірко. Кепські у вас справи. Коли вже довелося зійтися під одним дахом, поживіть мовчки. Будьте по-сучасному ввічливі, потримайте свої переконання про себе. Я сумніваюсь, чи вони можуть що-небудь вирішити у цьому содомі.
Вони, мабуть, стомилися, сперечаючись, бо жоден не відповів на мої слова.
— Що переказати дружині? — спитав я Мельника;
— Щоб принесла їсти. Правда ж, сотнику?
Криж не відповів.
— Диво на диві,— посміхнувся я.— Щасливо, пане Мельнику.
— Усього найкращого!
Він, не чекаючи, поки ми вийдемо, перекинув на лаву ноги й ліг.
— Здається, я заїхав дишлом у чужий тин,— зітхнув Криж нагорі.— Навіщо це мені? Та нехай собі. Був на світі божому колосок без зернини, чого за ним тужити? Не так, пане Повсюдо?
— Ми обидва чимало пережили,— сказав я.— Нам ліпше не наводити один одного на розум. Радитися — одна річ, повчати.— інша... Та мені пора. Я хотів у вас просити перепустки до Залісся.
— Ви збираєтесь до Залісся? Може, разом поїдемо?
— Тоді я завтра вранці прийду.
Повертаючись додому, я думав, що справді нема чого носом землю рити. Тут такого добра накували, що десять поколінь нащадків будуть уже готовеньке сортувати, і то правду важко буде визначити.
Перед світанком був проливний дощ. Не розхмарювалось, похолоднішало. На дорозі матово світились калюжі. Глина розмокла і розповзалась під чобітьми. Сіре каламутне небо низько висіло над горами, засмоктуючи з долів пасма бродячих туманів.
Криж жадібно курив, висунувшись з вікна і струшуючи мізинцем попіл з цигарки.
— Як настрій, пане Повсюдо? — гукнув він, дивлячись, як я витираю чоботи. А в кімнаті спитав: — Похмелитися не бажаєте?
— Щось не кортить.
— А я вас очікую, щоб за компанію. Я уступив.
— За добрий настрій, пане Повсюдо! Це нині найважливіше.— Закусивши шматком хліба, він пильно подивився на мене.— Я не міг заснути. Усі нутрощі перевернув мені Мельник.
— Не беріть до серця.
— Ви — нейтральна смуга.— Криж похитав головою.— Та хай йому сто чортів, поїхали.
"Нейтральна смуга!.. Чи були колись зойки сильніші від терпіння?"
Баскі коні, розбризкуючи болото, шарпнули двоколку. Одкинувшись в глиб сидіння, я примружив очі і, як у дитинстві, дивився на спливаючі колом луги.
— Куріть,— Криж подав пушку з тютюном.
— Отут збігли мої дитячі роки,— сказав я.
— Я, знаєте, що робив у дитинстві? Фантазував на різні лади одну й ту саму історію: стаю невидимим і добираюсь до ласощів у поміщиці Золотницької (і прізвища в них як на підбір). Мала також поміщиця доньку. Ну, прищепилась, може, ще з маминим молоком настороженість проти багачів. Так я ту панянку лупцював, поки вона не просила в мене пощади і не закохувалась. Я ставав господарем фільварку і роздавав усе майно людям. Правда, й собі трохи лишав.