Отак уряд та його жандарми ставилися до творців високого українського мистецтва. Всіх тих перешкод не перелічити.
Та вертаючись до теми, треба сказати, що багато користи в боротьбі з різними заборонами робила сама Марія Заньковецька. Маючи величезну популярність, безліч прихильників, вона використовувала все для рідної справи. Якось, пригадує Садовський, будучи в Петербурзі, повернувся він від цензора схвильований тим, що цензор не дав дозволу на нову п'єсу "Чарівниця", яку щойно прислав Карпенко-Карий. Пізніше ця п'єса звалась "Безталанна". Марія Заньковецька відразу зацікавилась цією справою, почала розпитувати. Тим часом до неї прийшли два пани: військовий і цивільний. Познайомившись із Заньковецькою, вони почали просити її взяти участь в добродійній виставі.
— Добре, я з великою охотою візьму участь у вашій виставі, — каже вона до них, — але й собі буду просити вас, панове" помогти мені в одній маленькій справі. Ви тутешні, маєте великі знайомства і, певно, вам це легко буде зробити. — Гості слухали її уважно, і один поперед одного згоджувались допомогти.
— От, — розповідає вона їм, — один автор присв'ятив мені п'єсу. П єса дуже гарна, мені подобалась, але не знаю, через що, цензура не дозволяє її. Коли ви дістанете дозвіл, я погоджуюсь навіть її поставити на вашу користь.
Один з панів попросив примірник п'єси, розпитав про її ^іст, а потім, поговоривши поміж собою по-французькому
(сподіваючись, що "хахли" не розуміють), пани пообіцяли за
годину-дві повернути п'єсу з дозволом.
Отже, якщо ця п'єса буде дозволена, ми можемо розраховувати на вашу любезну участь в нашому спектаклі?
Звичайно, — запевнила його Марія Заньковецька. Запевнившись у цьому, гості пішли, а за годину один з них прийшов, повідомляючи про дозвіл цензури на "Безталанну" "Спектакль ми грали даром, — згадує Садовський, — добродійна інституція взяла на свою користь 2000 карбованців збору, а я — дозволену п'єсу". Це ще раз показує, яких жертв коштували ті дозволи і за
яких умов повинен був існувати український театр, що в про-
іивагу російським театрам, не мав ніякої дотації від держави, зате на кожному кроці мав перешкоди. Спеціяльним урядовим наказом заборонялося тоді ставити п'єси з життя інтелігенції, історичні, а також переклади з російської мови.
Тільки дякуючи великій жертовності, посвяті самих творців театру та підтримці українського народу, театр все ж розвивався, набирав сили. Відомо, що сам письменник і драматург Михайло Старицький, автор понад ЗО п'єс, витратив майже весь свій маєток, щоб тільки існував якось український театр. Великі суми грошей давав і відомий діяч Євген Чика-ленко, що мав близько двох тисяч десятин землі. Він не тільки фінансував українські видання — журнали та газети, а також допомагав утримувати НТШ у Львові та книгозбірню.
Тож, ставлячи українське мистецтво в безвихідний стан, Москва намагалась знищити українську культуру, а кращих майстрів української сцени переманити на російську, пропонуючи їм незрівняно кращі умови праці. Про це Марія Заньковецька писала у своїй автобіографії: ..."на всі намагання залишити мене на імператорській сцені, на примусові запросин^ п. О. Суворіна до свого театру, Корша — до свого і ще багатьох інших, не дивлячись на ті корисні запропонування і над-
Щ 1
звичайні винагороди, яких до того майже шхто не одержував, не зважаючи на становище високостоящого тоді російського театру, не дивлячись на все це — я залишалась на своїй ми-
лій,
положенням
відносинами до неї з боку уряду — українській сцені".
Крім безлічі найкращих відгуків про нашу славну артистку як мистця, актора, маємо чимало матеріялів, що говорять про її вдачу, доброту і веселий характер.
М. Богомолець-Лазурська, що часто бувала в Заньковець-кої і приятелювала з нею, згадує такий випадок: вони вдвох їхали восени 1904-го року до Одеси поїздом. Заньковецька
пожартувати
молодша
жінка
сказала вона мені. — От
81
і почалась розвага. Виразне обличчя Заньковецької, жвава ьесела розмова, зараз же привернули увагу пасажцрів, і ледве вона прикинулась, що спить, як один із сусідів почав мене розпитувати про "маму". Я глянула на Марію Костянтинівну, ■ — вона підморгнула мені лукавим оком з-під вій. На мене найшло надхнення, і я почала вигадувати, що в голову влізе.
— Яка ви щаслива, що маєте таку ще молодо й гарну матір. Би з нею, як подруги. І когось вона мені нагадує, так нагадує, тільки не пригадаю. .
— — Може де на з'їзді лікарів бачили? — кажу д.
— Ні, я на з'їздах лікарів не буваю... десь в іншому місці. — Ми ж добре знали, що це інше місце — напевно театр, але
нехай поміркує цікавий пасажир.
Вранці він уже почав радитися з Марією Костянтинівною про хвороби своєї жінки, а та з такою вмілістю давала йому поради, що я кусала собі губи, щоб не розсміятись.
Марію Костянтинівну всі ближчі знайЬмі знали, як дуже чулу людину, яка завжди рада допомогти будь-кому в його горі. Режисер Романицький згадує такий приклад: "У 1915 році до Заньковецької прийшов один біженець з Галичини. Гаряче просить допомогти, бо він тяжко бідує... Заньковецька майгке останні гроші(досить велику суму) віддала цій людині. Він подякував і пішов. М. Устенко (був такий молодий актор) ще почав казати: "Мамочко (так майже вся молодь називала Заньковецьку), навіщо ви? Може він бреше". ч
— А мовчи, що ти тямиш, — відповіла Заньковецька і рвучко вийшла з хати. Цей епізод і багато інших яскраво змальовують нашу артистку, як людину.
_ т
Видатна артистка Київського театру Марія Мартинюк, яка в 1960 році померла в Австралії (справжнє прізвище Малиш-Федорець), теж з великим пієтетом згадувала Марію Заньковецьку, яка її вперше ввела до театру, готуючи "Суєту" Кар-пенка-Карого з аматорами в Ніжині. Тоді ж на їхню виставу приїздив і Микола Карпович Садовський, який після вистави забрав кращих виконавців з собою до |Сиєва, в тому числі й 17-річну Марію Малиш-Федорець.
Та ж приятелька Заньковецької Богомолець-Лазурська, вона ж і її біограф, пригадує ще один випадок. Одного, осіннього вечора вони з Заньковецькою їхали поїздом до Ніжина... "У вагоні сонне царство, — згадує вона, — звідусіль стирчать роззуті ноги, скуйовджені голови. Незабаром прийшов кондуктор і почав перевіряти квитки. Кондуктор до старої жін-ли: