тургів — М. Кропивницького та І. Тобілевича. Ще з юнацьких років мав нахил до мистецтва, самотужки
пробує грати на бандурі, що йому скоро вдається.
У 1894-му році, закінчивши реальне училище, Гнат Хоткевич найкраще склав іспити при вступі до Харківського технологічного інституту. Навчаючись там, разом [ з студетами готує п'єси українських драматургів і ставить ї^ у ближчих селах під Харковом. В їх репертуарі були: "Нафар Стодоля" Т. Шевченка, "Дай серцю волю, заведе в неволю" М. Кропивницького, "Бурлака" і. Карпенка-Карого та інші. А в 1896 р., будучи 18-річним студентом, уже з успіхом дає концерт пісні та гри на бандурі в Полтаві. Скільки в нього було енергії, ініціативи й певности в свою справу, що в 1899-му році він організовує перший в історії кобзарства виступ кобзарів та лірників на 12-му археологічному з'їзді в Харкові, де виступав з критикою режиму за приниження й заборони розвитку кобзарства та рідної пісні. За це та участь в студентських демонстраціях був звільнений з інституту без права! вступу та з
забороною жити в Харкові.
Рятуючись, він іде до хору батька української клясичної музики Миколи Лисенка,; що саме гастролював по Україні. Той його радо приймає, і Гнат Хоткевич виступає там з кобзою на концертах. Та на прохання інституту, в і 1900-му році Хоткевича поновлюють в числі студентів, і він; скоро закін-
чує інститут, діставши працю інженера на залізниці, він далі шукає дальшого зв'язку з мистецтвом. Скоро він організовує театральний гурток, який поволі перетворюється на справжній робітничий театр у Харкові, де під його керівництвом брало участь 150 робітників. У 1902 — 04 роках театр ставив щороку по 17 — 19 вистав з репертуару українських драматургів. Тоді це була велика користь в популяризації української мови й культури серед населення.
На той час молодий інженер Хоткевич був уже знаною людиною, він був особисто знайомий з видатними письменника-
ми та діячами української культури, як Леся Українка, Мих. Коцюбинський, Мих. Старицький, Марія Заньковецька, Микола Садовський, Іван Карпенко-Карий, Панас Саксагансь-кий та інші.
Але в 1905-му році почалися серед робітників Харкова страйки, зокрема на залізничному вузлі-Харкова, де головою страйкового комітету був якраз наш Гнат Хоткевич. Робітники домагались восьмигодинного робочого дня та інших по-леїшень. Дійшло до збройної боротьби. Влада обстрілювала більші заводи Харкова та Люботина з артилерії. Крім жандармерії, кинуто було тисячі війська, щоб придушити повстання. В першій фазі боротьби робітники навіть роззброювали поліцію та частини жандармерії. Почалися барикадні бої, в яких брав участь і Гнат Хоткевич.
Коли робітничий рух було придушено, Хоткевич мусив ховатися; йому загрожував арешт і суворий засуд. Деякий час він нелегально живе в мистця С. Васильківського. Жандармерія розшукувала Гната Хоткевича, а він з грудня 1906-го року жив уже в Західній Україні, у Львові, а потім оселюється в Криворівні.
Живучи в центрі Гуцульщини, Хоткевич збирає народні пісні, народню творчість, вивчає місцеву говірку народу, звичаї. У 1909-му році організовує й тут театральний гурток, в якому скоро вже брало участь 60 гуцулів. Театр мандрував
по селах і містах Галичини, побував у Чернівцях та Варшаві, а Гнат Хоткевич часто писав для цього театру драми з гуцульського життя. В час відсутности Хоткевича його заступав артист-еміґрант з Наддніпрянщини О. Ремез.
Гнат Хоткевич одночасно мандрував скрізь по Галичині га Буковині з концертами гри на бандурі, зворушуючи всіх
своєю майстерністю співу та гри. Виступав він і в Львові. Молодий, а пізніше славетний композитор Ст. Людкевич, побувши на концертах Хоткевича, писав: що він ..."підніс гру на бандурі до своєрідного артизму, зробив спосібною до більшо-іо числа модуляцію та добув з неї чимало зовсім нових, не-звісних ефектів і нюансів, про які ніхто б і не подумав".
Там Гнат Хоткевич знайомиться з багатьма: письменниками, мистцями та культурними діячами, як Іван Франко, Ва-< силь Стефаник, Н. Кобринська, Іван Труш, Ольга Кобилян-ська, І. Свєнціцький, Дм. Січинський, Й. Стадник, Мих. Яць-ків, П. Карманський та інші.
Наш письменник і бандурист часто бував серед гуцулів по селах, його скрізь вітали й запрошували: він скрізь був бажаним гостем.
* * *
Ще на початку 1900-х років Хоткевич почав цікавитися літературною працею. У 1897-му році він уже друкує в львівському журналі "Зоря" оповідання "Трузинка", а в 1902-му році виходить його збірка оповідань та медитацій "Поезія в прозі". Пізніше, опинившись в Галичині, він протягом чотирьох років написав багато нових творів: оповідань, нарисів, драматичних творів, повістей тощо. Спершу друкує драматичні сцени на теми про недавні події в Харкові — це "На залізниці", "Вони" та драму "Лихоліття", за яку у 1906-му році у Львові, на конкурсі на кращий драматичний твір, дістає першу нагороду.
У 1909-му році Хоткевич друкує "Альбом історичних портретів" та вперше в історії кобзарства "Підручник гри на бандурі". Вивчивши добре побут, історію та своєрідність мови гуцулів, Хоткевич пише цілу низку творів з їхнього життя й боротьби. Так з'являються "Гуцульські образки", "Гірські акварелі", повісті "Камінна душа" та працює над повістю "Довбуш". Правда, повість "Довбуш" побачила світ лише по смерті автора, аж у 1965-му році. А всі вони разом стали цінним здобутком української літератури.
У повісті "Камінна душа", тему якої автор запозичив^ з народньої пісні, розповідається, як отець Василь привіз до Криворівні на свою нову парафію молоденьку дружину. Люди відразу загомоніли, що "узєв собі наш піп не жінку, а дитинку". Різниця в вікові та зацікавленнях не дуже зближали їх духово. Маруся була романтичної вдачі, а отець заглиблювався у свої парафіяльні справи, лишаючи молоду дружину з своїми мріямл насамоті. До того ж побралися вони без кохання, як часто бувало в ті часи.
Маруся сумувала, життя тяглося сіре й одноманітне. Лл-
" ■ " *
шє чарувала її чудова прикарпатська природа, навколишні
гори та ліси. Вона багато чула про опришків, їх героїзм, як оборонців свого народу. Ходячи на прогулянку до ближчого