роковини смерти Івана Франка. Для цього проведено підготовчу роботу. З двох повітів прибуло кругло 5.000 дівчат в українських одягах і приїхало 600 членів "Сокола" — селян верхи на конях.
Після чудового концерту-академії організували похід по місту. Одягнувши всіх хористів в козацькі одяги і позичивши коней, Рубчак їхав верхи на білому коні в одязі гетьмана з булавою в руці— Величний похід супроводила урочиста пісня "Ой,у лузі червона калина". До походу прилучилось п'ять українських полків, що верталися з фронту, з п'ятьма оркестрами.
— Довгий час, — говорив Рубчак, — я не міг опам'ятатися, такий величний був цей похід, таке незвичайне було національне піднесення.
Так звучать окремі сторінки життя й діяльности корифея української сцени Івана Рубчака, який помер 11 травня 1952 року у Львові.
115
ВИЗНАЧНА ПАМ'ЯТКА УКРАЇНСЬКОЇ ЛЕКСИКОГРАФІЇ (350 років з часу друку словника Памви Беринди)
Серед словииків українскьої мови, що були надруковані понад ЬОО років тому, "Лексикон словенороський и имен тол-кованіе" Памви Беринди належить до найцінніших.
З українських авторів лише Лаврентій Зизаній випередив Памву Беринду на 31 рік, випустивши друком свій "Лексис", в якому церковнослов'янські слова подав в українському перекладі тодішньою українською мовою, але в його виданні було лише 10С1 слово. Це було 1596-го року. Тоді ж Зизаній видав і іраматику церковнослов'янської мови та перший друкований буквар "Наука ку читаню" з додатком церковнослов'янсько — українського словника з поясненнями. Це був початок нашого словникарства з елементами тлумачення. '
Хоч "лексис" був невеликий і недосить досконалий, проте сіав до певної міри поштовхом і взірцем до появи в 1627-му році незрівняно більшого й досконалішого "Лексикона сло-венороського" Памви Беринди, що в історії української лексикографії та в розвитку української мови став визначною пам'яткою. **
Коли й де народився Беринда та якої він був національнос-ти за походженням, науковці й досі точно не встановили. Одні припускали, що він молдавського або румунського походження, інші низкою доказів доводять, що він народився в 50-60 роках 1Ь-го століття на ьуковині або на Закарпатті, або на терені бойківського чи покутського діялектів тому, що в його мові, зокрема в його словникові, віршах та статтях, часто зустрічаються відповідні слова.
Мовознавець II. Житецькии вважає, що Беринда був вихідцем з Галичини або Волині. Проте, мабуть, найпевніші висновки про його національність можна зробити з кількох його висловів в його писаннях. У присвяті до свого "Лексикона" сам Беринда пише: "Милостью народа моего зневолений ... тую працю мою... на світ випущаю". А який саме нарід мав на увазі Беринда, В. Німчук пише в передмові: "видко з його післямови в "Рюді" 1627 р., де він говорить, що переклад синаксарів (коротких житій святих) на українську книжну мову "сотворися ревностію і желаніем рода нашего Малой Россїи"— Підтвердженням цього є багато слів, властивих для Закарпаття або Галичини чи Покуття: зопхни, струти, воробець, дуда, сурма, начинє та інші.
Немає точних відомостей і про його освіту, але відомо, що спершу (прибл— 1597 — 1607) він працював як друкар і ґравер у друкарні братів Балабанів у Стрятині(3ах— Україна). Брати
Балабани (один з них був єпископом) мали велику книгозбірню. Припускають, що освіту він міг здобути в одній із шкіл Львівського братства, бо він знав кілька інших мов, зокрема церковнослов'янську, старогрецьку, польську, і його вважали людиною високоосвіченою.
Пізніше Беринда переїхав до Львова і працював у друкарні Львівського братства. В архівних книгах згаданого братства знайдено відомості, що в 1614-му році Беринда постригся в ченці, діставши ім'я ІІамва, замість свого світського іме-ни — Павло. Тут же, у Львові, Беринда написав свої перші шрші з різдвяною тематикою та діялоги для братської школи. Але над словником, як він згадував у своїх писаннях, почав працювати, ще бувши в Балабанів. Не даром і свій "лексикон" він присвятив Балабанам, які певно й намовили укласти словник. Активність його творчости як у мистецькій літературі, так і над словником пояснюється також боротьбою українців проти польських впливів, — боротьбою за національне визволення. £
У той час П. Ьеринда був уже відомий, бо коли в 1116-му році київський архимандрит Є. Плетенецький купив у Львові друкарню Балабана (два інші брати вже на той час померлії), то запросив його до Києва, де незабаром Беринда став головним друкарем київської друкарні, перекладачем і ре-диктром. Беринда брав участь у виданні низки капітальних видань. А тодішні книги мали по 500, по 1000 і більше сторінок, відомий "Требник" митрополита Петра Могили мав 1670 сторінок. За перші 15 років свого існування київська друкарня випустила 40 книжок, а до кінця 18-го століття видано було 250. Але вже від 1720 року книгодрукування українських книжок в Україні було так спаралізоване наказами ^ Москви, що в деякі роки виходило лише по 1 — 2 українські книжки. Такі обставини були і в 19-му столітті.
До низки видань, що їх випустила київська друкарня за часів Беринди, він писав передмови та післямови. З них можна було дещо довідатися про його дії й погляди. В одній післямові до перекладу з грецької мови українською мовою він писав, що "коли можна перекладати святе письмо з єврейської мови на грецьку, то можна його перекладати й на українську мову", то в тому, мовляв, немає гріха. Ці рядки наводить автор передмови до "Лексикону" Беринди літературознавець і дослідник В. Німчук.
Помер ІТамва Беринда 13-го липня (за старим стилем) 1632 року, але його словник, над яким він працював ЗО років, лишився жити далі і став цінним надбанням нашої культури. Л в ті далекі часи ним користувалися й сусідні слов'янські народи. Головною причиною його появи було те, що тоді в школах частину предметів викладали церковнослов'янсь-
кою мовою, деяких термінів якої не завжди розуміли досконало не тільки учні, а й вчителі, не кажучи вже про насёлен-ня.До того ж і книжок чимало друкувалося тоді слов'янською мовою, а тому словник став у великій пригоді.