Вона гостро картала, звертаю глсъ до тих діячів літератури та мистецтва, що вихваляли деспота-царя:
"Ганьба лицемірній лірі, улесливі струни якої наповнили акордами залі Версалю. Ганьба чаклуванню зрадливої німфи, яка з хаосу віків викликала морок. Ганьба вільним поетам, які перед чужинцем дзвенять ланцюгами своїх добровільно накладених кайданів. Неволя ще мерзотніша, коли вона добровільна. Ганьба вам, автори, коли ви блюзнірськими устами вимовляєте ім'я Мольєра, який колись своїм уїдливим
90
глумом підточував жахливого велетня, що його створив для
Франції король-Сонце"...
"Чи ви знаєте, славетні колеги, що таке убожество, убожество країни, яку ви називаєте такою великою?.. Так, Росія величезна, росіянина можна заслати аж на край світу, не викидаючи поза державні межі. Так, Росія величезна: голод, гемрява, злодійство, лицемірство, безконечна тиранія і всі ці нещастя величезні, колосальні, грандіозні. Царі наші перевищили царів єгипетських своїм стремлінням до масивного... Приходьте ж, великі поети, великі артисти, подивитися на велич наших бастильських фортець, зійдіть з естрад, здійміть ваші котурни і огляньте нашу прекрасну в'язницю".
Цей уривок із тієї трохи довшої статті говорить сам про велику політичну свідомість нашої письменниці, а в той час і про її сміливість.
Такі ноти зустрічаємо на кожному кроці і в її поезіях:
О, сором мовчки гинути й страждати, Як маєм у руках хоч заржавілий меч, Ні, краще ворогу на одсіч дати, Та так, щоб голова злетіла з плеч.
У 25 років Леся Українка знала вже кілька чужих мов, а пізніше вона володіла вже 12-ма чужими мовами. Студент Нестор Гамбарашвілі, який у 1895-му році винаймав мешкання у Косачів у Києві, розповідає у своїх спогадах, що Леся в ті часи добре знала кілька чужоземних мов, зокрема німецьку, французьку, англійську, читала в оригіналі Шек-
спіра. А одного разу він переконався, що вона знає й італійську, "коли два бродячі малолітні італійці — брати Еміліо
і Чечіліо, 11 і 9 років,... зупинившись перед вікнами кватири Косачів, стали співати по-італійському, акомпануючи собі
на невеликій гітарі, Леся Українка закликала хлоп'ят до себе, почастувала їх, чим могла, і стала розмовляти з ними
по-італійському".
Цей же студент розповідає, що Леся дуже цікавилась також грузинською мовою, і він їй давав лекції, що їй, певно, пригодилось, коли вона лікувалась і довший час жила в Грузії.
З цих же спогадів довідуємося, що Леся Українка добре знала музику, з великим почуттям грала на піяніно, виконуючи твори Бетховена, Ліста, Шопена, Моцарта,' Шумана, Чайковського та інших.
Взаємини між Нестором Гамбарашвілі та Лесею були досить дружні, він захопив її розповідями про героїчних своїх земляків грузин так, що вона навіть сказала: "Коли б я не ила українкою, то я б хотіла бути грузинкою". Леся подарувала йому своє фото і кілька книжок, а він, їдучи на літню
91
Леся Українка на відкритті пам'ятника І. Котляревському Олена Пчілка, Леся Українка, М. Старицький, Г. Хоткевич, в Полтаві. Зліва на/право: М. Коцюбинський, В. Стефаник, В. Самійленко. Фото 1903 року.
перерву додому, запитав, що їй привезти з Грузії. Леся відповіла: "Гострий кинджал як емблему для боротьби з ненависним ворогом". Для них було зрозуміло, що для обох спільним ворогом була царська Росія.
Нестор виконав тоді її прохання: він замовив спеціяліс-там по холодній зброї, дагестанцям, кинджал з кращої криці, ручка і піхви були зроблені з срібла з гравіруванням і черню. Даруючи цей кинджал Лесі восени 1896 року, коли він повернувся до Києва, він сказав: "Панночко Лесю, будьте тверді у Вашій благородній роботі, як криця цього кинджала, і гострі в слові, як його лезо".
Але Леся любила часом і пожартувати. Одного разу, коли Гамбарашвілі повернувся увечері до свого мешкання, побачив "художнє безладдя": — всі його книжки, речі, картки були не на своєму місці, а на його столику лежала записка
французькою мовою: "Коли нема кота дома, — миші танцюють".
Про знання чужих мов підтверджує і Михайло Стариць-кий: "Леся здивувала мене своїм знанням англійської мови. Читала й балакала, як по-українському".
Театральний критик і театрознавець Всеволод Чаговець, який жив у Києві і не раз бачив Лесю Українку, теж розповідає, як 7-го жовтня 1899 року Леся Українка робила в Києві доповідь про головні течії в літературі 19-го століття. За об'єкт демократичного напрямку вона взяла італійську поетесу Аду Негрі, а представника аристократичного напрямку Габрієля Д'Анунціо. Як згадує В. Чаговець, Леся, не заглядаючи в написанні сторінки, цитувала вірші "на чистій італійській мові", що теж підтверджує її чудове знання цієї мови. Вона цитувала багатьох авторів, як Бодлера, Кардуччі, Леопарді, Шекспіра, Бернса, Льва Толстого, Верлена, не забуваючи й Шевченка. А найголовніше, що, говорячи про тугу Кассандри по втраченій волі її батьківщини, Леся мала на увазі Україну і її підневільне життя. Ця ідея, як підкреслює Чаговець,світилась з усієї її доповіді. Вона виявила таке багатство всебічної культури, якому позаздрив би кожен професор, дарма що цю доповідь робила 28-мирічна дівчина, змучена невиліковною хворобою, але "яка кидала в авдито-рію ідеї і мислі, гідні голови мудреця й філософа". А про її стан здоров'я говорила хвороблива блідість майже прозорого обличчя. і
"Дещо пізніше, — як згадує той же Чаговець, — Леся виступила із своєю драматичною поемою "Кассандра", у котрій образ віщунки-пророчиці, що оплакувала втрату своєї батьківщини, начебто зливається з образом самого автора... І ми "узнали голос" і розуміли, що в той історичний вечір перед нами на кафедрі стояла Кассандра"...
93
Леся Українка. Фото 1886 р.
Багатьох, зрозуміло, цікавить також, яку наша поетеса дала вдачу, які мала смаки, кого з письменників найбільше шанувала, як поводилась серед людей, як до неї ставились
глядачі.
Леся навчилась читати й писати, коли мала 5 років, а за рік вона вже написала свого першого листа до свого дядька іУїихайла драгоманова, що виїхав як політичний еміґрант до оолгарії. По десятому рощ Лесю з братом Михайлом привезли на зиму вчитися до Києва. На тій самій вулиці, що звалась тоді Мала Благовіщенська, а тепер вулиця Саксагансь-