А друга фотографія — та бере вище…
ПОРТРЕТЫ ВСЕХ ВЕЛИКИХ ВОЖДЕЙ РЕВОЛЮЦИИ!!!
Тільки великих… Маленьких ні… А на вітрині портрет дівчинки з кицькою… Не подібно до "великого вождя"?.. То нічого. А може ж, із тої дівчинки найбільший "вождь" виросте? Хто знає?!
Фотографуватись, одне слово, єсть де… І бердянці фотографуються…
Що ще роблять "інші"?
Морожене їдять, бо мороженщиків повне місто… Щоб труїлися, не чуть…
На музику в садок ходять…
Пристрастей емоціальних особливих таких не помітно. Це я на підставі (прости мені, доле!) підслуханої розмови:
— Ви говорите: любов?! Ніякої любові нема! От сьогодні мені докладчик поправився, а назавтра він мені "рознаравився"… А ви говорите: "любов — сила"! Яка ж вона сила?
— Так, Марія Андрєєвна, я ж не про ту вам любов, а про ту, которая тут от… І здесь… Близенько біля нас… Так та любов — большая сила… Бо, їйбогу, можу оцю тумбу вивернуть, коли схочете…
— Нєт, не вєрю я з любов, що вона сила!..
Не вірить, що ви їй зробите: людина для неї тумби вивертати збирається, а вона не вірить…
Які ж іще "занятія" мають бердянські "інші"?
Ага… От що захоплює їх найдужче… Бичків ловлять у морі… Ловлять, і ловлять, і ловлять, і ніяк їх виловити не можуть… Та як іще ловлять:
— Сів я на оцю одну вудочку… Тягну, й тягну, й тягну… Вісім чоловік позад мене стоять та з гачка знімають, а я тягну… Тисяч зо дві натягав!
Отак ловлять…
Бачив одну з "інших", що особливу має професію: чекає на денаціоналізацію будинків… І не в Бердянську, а в Харкові…
— Ви часом не з Харкова?
— З Харкова…
— Чи вже пройшов той закон, що будинки повертає?
— Не знаю.
— Хоч би, господи…
— А вам що, бабусю?
— Та в мене на Пушкінській два будинки, так той… Я ото сюди до сестри ще 1919 року переїхала, а там, кажуть, повертатимуть…
Насінням бабуся торгує…
У футбола бердянці грають. Хорошо грають: сталінці1 їм набили… Ну, так сталінці?! Сталінці — шахтарі! Це раз. Друге, погода була не підходяща для бердянців, а підходяща для сталінців.
Але:
— Ми їм іще наб'ємо! Сталінцям[7] отим!
* * *
Так і живе Бердянськ. Так і живуть бердянці… Живуть собі, на базар щоранку ходять. А на базарі всіляка пожива продається, для "пропитанія"…
Там на базарі ще й бабуся сліпа сидить, з мисочкою в руці, сидить і причитає:
Помогніте, папаші,
Помогніте, мамаші,
Та помогніте ж, сестриці,
Помогніте, голубиці.
Когда б я світ божий видала,
Я б вашої доріженьки та й не засідала,
Когда б я світ божий виділа,
Я б рученьок не простягала.
Я б вашої головоньки та й не клопотала…
А дасть бердянець бабусі копійчину й дістає за ту копійку:
Сохрани, господи, вас у полі, Сохрани, господи, вас у домі, Сохрани, господи, вас у путі, Сохрани, господи, вас у дорозі.
І все це за копійку!
* * *
Ну, що іще в Бердянську є?
Пляж є… Там купаються, на сонці вигріваються… Це ясно.
Пошта є… На пошті поштових листівок нема… Але це ж не од Бердянська. Це от Наркомпоштеля. А Наркомпоштель вирішив: хай пишуть закриті листи. Більше напишуть…
Аптека в Бердянську є… В аптеці цвілі капсулі з рициною продають! І знову ж не винний у тім Бердянськ аж ні крапельки: то Укрмедторг таку йому ніжку підставив.
От що в Бердянську є… Все, думаєте? Ні, не все!
Наостанку я про найголовніше вам розкажу… Про діток про бердянських… Хароші дітки… Святкували оце вони цими днями свято закінчення шкільного року.
От як висипали на бердянські вулиці!.. Так і залили… Більш як три тисячі піонерів у Бердянську! І співали, і декламували в міському садку, і інсценіровки всілякі виставляли…
А як двинули пісні, що ото і:
Капітан комсомолець, Кочегар комсомолець, Всі матроси комсомольці, Комінтерна славні хлопці, Одно слово, ленінці!
Так куди вам?! Та ще не якнебудь, а з притиском:
ЛЕНІНЦІ!
Стара баба так не може. І "інші" так не можуть… Вони, дітки, — вони можуть!
А ви кажете: "Бердянськ?!" От вам і Бердянськ!
"БЛАЖЕННІ ІЗГНАННИЄ ПРАВДИ РАДИ, ЯКО ТИХ ЄСТЬ ПЛЯЖ НА МОРІ НА АЗОВСЬКІМ"
Харашо на світі жить, коли біля вас море шумить…
Тоді так добре на ракушках лежиться, бо під вами плахта, а над вами небо, а на небі сонце…
І знову ж таки море шумить… Азовське море. Воно з берегом бавиться: наляже грудьми своїми на берег, заворкоче, а потім одступить і так само заворкоче…
І так день, і так ніч… Воркоче море… Шумить…
Під воркіт морський добре казочки слухати… Море собі шумить, а ти собі слухаєш… А ті, що біля тебе лежать, розказують…
— І був я аж на далекім Уралі. І бив я білих… Ох, як я бив білих!.. А тоді потрапив я на Вкраїну… І бив я Махна… Ох, як я бив Махна! А тоді я демобілізувався і почав працювати на шкірянім заводі в Бердянську… За члена завкома був… В культкомісії працював… Робкором і місцевих, і губернських (тоді ще губернії були), і центральних газет працював… Дааа… Хароше життя було… Чотири роки робкорствував… А потім скоротили мене "по штату"… А потім — безробітний я… Нічого не зробите, "штати" — сувора річ… Сьогодні мене скоротили, а за два тижні на моє місце другого взяли, "кваліфікованішого" від мене, бо в нього чотири корови, садок, земля, а в мене нема того нічого… С и н к о в. моє прізвище… Скоротили, ще й посвідчення дали: активний член профсоюзу, активний робітник, активний робкор… Самий тобі "актив"… Дааа. Робкор — хароша штука… Передовик у робітничій демократії… Мне першого ж і кишнули… І от ходжуходжу, пишупишу… Дааа!..
…Робкор я… Старий робкор… Давній робкор… Тридцять літ робочого стажу… Слюсар… Активна участь в обороні Радянської влади… Останній час — робітник на Першотравневім заводі в Бердянську… Скоротили… Та ще майстер і говорить:
— Багато пишеш!.. І котись…
Я й покотився… Безробітний я. В садку тепер пораюсь… Прийдеш:
— Чи нема роботи?
— Ааа! Це ти?! Нема! Та так, мабуть, що й не буде! Робкор я… Ф е д ь к о моє прізвище… Дааа.
…Робкор, знаєте, я… Струсовський моє прізвище… Молодий я ще робкор… Комсомолець… На заводі шкіряному я працював… Скоротили, знаєте, "по сокращенію штатів"… Молодий я ще робкор… Так і ходжу… Дааа…
І я газетяр… Є г о р о в на прізвище… Секретарював у місцевій газеті… Тепер статті й кореспонденції пописую… Прийдеш кудинебудь:
— Чи нема посадишки, знаєте?