Текла собі (і досі тече) річка Берда до Суражського моря, а в морі риби багато було, рибалки халуп понабудовували, селище заснували, і росло те селище потроху, а 1826 року його помітили, Бердянськом охрестили, й на мапу маленьку чорну крапку поставили… А воно — море, а воно — гаяань, а воно — навкруги земля чорна степова, що соками буйними пшеницю добре поїть. І пішло рости селище, і виросло скоро…
Тоді записали по календарях:
"1826 года стараннями князя Воронцова возник Бердянськ…"
Будували халупи рибалки, селилися переселенці, а "старався", виходить, князь Воронцов… Так і народився Бердянськ.
А до того, як на річці Берді рибалки халупок понастровдвали, тут і скіфи були, бо могили скіфські біля Бердянська є, і ногайці були…
Скіфи пішли давно, ногайці пішли двома "виходами" 1812 й 1855 року, а натомість прийшли на місця на бердянські курці, орловці, полтавці та чернігівці, отаборилися тут і наплодили, дай боже їм здоров'я, населення краю Бердянського…
І не видко вже тут і отакісінького ногайця… Нема…
Є тут особливий тип населення бердянського, що, кажуть, од ногайців пішов. Звуться ті нащадки ногайські "шахаями"… В Харкові вони звуться "раклами", в Києві "босяками", а взагалі в УРСР — "шахраями"… Ніхто їх тут з історичного боку не вивчає, а піклується ними бердянська міліція, і то більше з боку дактилоскопічного…
А так взагалі населення мішане: українці, русьхі, євреї, німці, болгари, греки.
Азовська рибка й степова пшениця — речі інтернаціональні й притягли, й притягають сюди людність різної віри й різної національності.
Так-так, значить. 1826 року народився Бердянськ. І вже 1835 року охрестили його містом… А 1842 року Бердянськ уже повітове міто. Кар'єра, як бачите, блискуча… І пішоз після того Бердянськ рости та розвиватися… І торг з закордоном, і порт, і фінанси, й консули держав усіх — все було в Бердянську… Виросли колонії, виросли рибальські селища, пішли заводи, гімназії, банки, експортові контори, крамниці, проспекти, театри й інші атрибути культурного міста, що в нього бряжчать у кишені грошики… Припливали до порту кораблі, забирали пшеницю, привозили крам… Так і ріс Бердянськ… Так і виріс…
Зазирав, кажуть, сюди Пугач Омелько, на широкий на шлях чумацький з Дону потрапивши. Був, розповідала одна баба старезна, він у корчмі на Кобезівській горі, що тут, у Бердянську, вважається за страшне місце… Чого був, як був — ніхто не знає, тільки живе отой переказ, що Омелько Пугач завітав у Бердянськ…
А потім, пізніше, п'ятдесятих років минулого століття, гуляв у Бердянську уславлений серед бердянської голоти розбійник Астраїл.
Ще й тепер старі баби, з кописткою за безштанними рибальчатами ганяючись, сичать старечими губами:
— Астраїл ти анахтемущий!..
Потрошив Астраїл купців, що на рибі тут грубі гроші наживали, полохав їх, а іноді й туди посилав, "ідеже нєсть ні болість, ні печаль і ні воздиханіє"… Брав Астраїл гроші і роздавав їх бідноті. Біднота любила заступника свого, ховала його, переховувала… І довго гуляз Астраїл, різким посвистом холодний піт на купецькі лоби наганяючи…
Це од степів, од вітрів степових.
А од капіталу й свого, й закордонного — "благоустройство й процвєтаніє": електрична станція, артезіанські колодязі, знаменитий своїми жатками "Ідеал", завод сільськогосподарських машин, тепер ім. І Травня (колись Грієвза), курорт з цілющими бердянськими грязями та солодким бердянським виноградом…
А потім — революція… Окружне місто. А потім Для Бердянська "образа" — на район перевернули. Але й в "районнім становищі" Бердянськ є Бердянськ. Такий же чистенький, такий же привітненький і такий же з грошима…
— Ні в кого грошей не позичаємо, дефіциту не знаємо і драних штанів не носимо… І музика щодня в міському садку грає… От!
Та ще й додають:
— Хазяїн у нас путящий! Голова наш — хазяїн добрий… І живемо та хліб жуємо… А що район — так то нам без уніманія!..
Населяє Бердянськ 25 000 люду трудящого й нетрудящого… Ділиться те населення на робітників, на службовців та на інших…
Робітники — роблять, службовці — служать, а інші — "іншають".
Що робітники роблять? Як що? Жатки "Ідеал" роблять, шкіру чинять, рибалять, виноградарствують, в порту пшеницю та різне там збіжжя навантажують, пароплави лагодять, "Рудзутака" клепають… "Рудзутака" не живого, а того, що пісок з моря вичерпує…
Службовці? Взагалі… Як скрізь… Пишуть, торгують і на радянській платформі стоять…
Інші? Тут уже "взагалі" не скажеш… Ті "інші" в кожнім місті інші… Вони, сказать би, певного кольору кожному шматочкові землі нашої радянської надають… Що в Бердянську "інші" роблять? Багато чого роблять… А багато вони роблять, бо й їх самих багато.
Найбільше в Бердянську, помоєму, ті "інші" фотографуються. Серйозно… Така сила в Бердянському фотографій, що просто очі розбігаються… Треба кожному мешканцеві не менш, як принаймні по двічі на день фотографуватися, щоб тим фотографіям робота була… А які фотографії? Думаєте, прості? Зовсім не прості… Там такі фотографії, що хочнехоч, а зайдеш, щоб тебе на "клішу" взяли. Ну як ви, приміром, встоїте, коли тобі плакат отакео кричить:
ГРАЖДАНЕ РОДИТЕЛИ!
Показалось солпышко! Несите своих птеїічиков в фотографию Ямпольского! Все єсть для дсток: Лошадь — велосипед, лошадь — "форд"!
Смикаю бистро и без долгой возни! Великолепію обставленная фотографи я!
І що ви собі гадасте? "Граждане родители" несуть своїх "птенчиков" до фотографії Ямпольського. Сидять у вітрині "птенчики" і на коні, і на велосипеді, і на "форді". "Форд" нової конструкції: простий собі дитячий возик, а на ньому великими літерами написано "ФОРД"…
Це для "итепчикоя".
А єсть і для солідних "птахів"…
КУРОРТНЫЕ И ПРИЕЗЖИЕ!
Что вы увезете на память о Бердянске?
Нужно зайти к Ямпольскому.
Свой пляж никого не обжигает, своя лодка на 15 чел. Декораций сколько — вибирайте любую, кака я по душе: украинцам украинская,
для учащихся своя декорация,
для пик ник ов своя декорация.
Все! Все! Все!
Доведеться піти… Хоч раз у житті сфотографуватися на тлі "української декорації"… Не можна інакше: жижка національна бринить же жі Чи як, повашому?!
І сидять… І в "своїй лодці" сидить компанія, і на тлі "деко рації" сидять… Лежать і на пляжі, бо "никого не обжи гает"…