Чому Хаїм, один з найвідчайдушніших бешкетників, узяв під свій захист найтихішого хлопчика в колонії?
Розділ тринадцятий
Газета "Михалувка". Чому діти погано говорять по-польському?
Ельвінг зразу здогадався, що газета "Михалувка" не приходить з Варшави, а вихователі самі її пишуть і навмисне вкладають у конверт. Нібито її з Варшави надісла-ли. Та він і слухає, коли читають газету: не можна не визнати, що відомості в ній найсвіжіші і завжди цікаві.
Різні бувають новини в газеті:
"Діти гралися в гилки і вибили шибку. Пані економка дуже сердиться".
"Грінбаум Борух побився зі своїм братом Мордком".
"Молодший Мамелок видерся на вікно і зазирнув у кухню".
"Хевельке і Шекелевський не хочуть їсти кашу".
"Ейман ударив по носі Бутермана. Бутерман пробачив Ейманові".
"Новий собака зірвався з ланцюга, і втік. Але Франек його спіймав".
"Вайнберг прокрутив дірку в шапці. Він так і ходитиме в дірявій шапці, тому що нової не одержить".
"Штабхольц пив сиру воду,-від цього в нього заболить живіт, і, можливо, йому навіть доведеться проковтнути цілу ложку касторки".
Одна стаття в газеті "Михалувка" була про черевики,— як незручно ходити в селі в черевиках і як приємно й корисно ходити босоніж; в іншій ішлося про те, як проводять час у колонії Молодець і Тюхтій. А одна стаття була присвячена літнім колоніям.
"Товариство літніх колоній" уже двадцять п'ять років посилає дітей у село.
Спочатку в село посилали дуже мало дітей, потім слали більше, а тепер щороку посилають три тисячі; половина з них, тисяча п'ятсот, хлопчики, половина — дівчатка.
На те, щоб посилати дітей у село, Товариство витрачає сорок тисяч на рік. Одяг, простирадла, мило, м'ясо, молоко— все треба купувати. Той, хто губить носовички й м'ячики, рве одяг, б'є шибки й ламає виделки, чинить погано, тому що в колонії лишиться менше грошей на молоко й хліб, і наступного року сюди вже не зможе поїхати стільки дітей, а ті, хто лишиться в місті, будуть дуже засмучені.
У Товариства багато таких колоній, як Михалувка. Діти їздять у Цехоцінек, в Зоф'ювку і у Вільгельмувку. На колонію в Михалувці відпускають багато грошей, цілих п'ять тисяч на рік. За літо сюди приїздить дві зміни хлопчиків і дві зміни дівчаток.
Хто дає ці гроші? Дають різні люди. Один умирає, і гроші йому непотрібні; другий хоче відкупити гріхи в господа бога; третій хоче, щоб усі говорили, що він добрий; а четвертий насправді добрий: він хоче, щоб діти жили весело й були здорові.
Хто збирає ці гроші? Збирає їх голова "Товариства літ" ніх колоній" і ще інші чоловіки й жінки.
Чому вони збирають гроші?
Тому що люди вірять їм і обрали їх достоту так само, як ви тут, у Михалувці, обрали в судді Пресмана, Плоць-кого і Фріденсона.
Про літні колонії можна було б написати в газеті й трохи краще, проте єврейські діти погано розуміють по-польському, і треба писати для них простими словами.
Декотрі діти зовсім не говорять по-польському, та, незважаючи на це, чудово виходять із становища. Вони говорять:
— Пане вихователь, о-о!
Це означає: у мене задовгі штани, у мене відірвався гудзик, мене вкусив комар, яка гарна квітка, у мене немає ножа чи виделки.
Сніданок, полудник, вечеря — все називається "обід". І, коли лунає дзвоник, діти весело кричать:
— Обідати!
Звідки їм знати, що їжа в різний час дня називається по-різному, якщо вдома щоразу, коли вони голодні, одержують окраєць хліба з ледь підсолодженим чаєм?
Інша річ ті, хто мешкає на одній вулиці з польськими дітьми.
Грінбаум із Старого Мяста добре говорить по-польсько-му, у братів Фурткевичів навіть імена польські, їх звуть Генек і Гуцек. А Мосек Тбпчо разом з Франеками і Янеками голубів ганяє й навчився від них свистіти в два пальці й кричати півнем, бо мешкає він на Пшиокоповій вулиці...
Проте є у Варшаві вулиці, де якщо й почуєш польське слово, то тільки брудну лайку,— двірник розкричався, що йому "жидівське поріддя" весь двір засмітило. "А бодай ви здохли, щоб вас усіх холера вхопила!"
Тут, у селі, польська мова усміхається дітям зеленню дерев і золотом хлібів, тут польська мова зливається із співом птахів, мерехтить перлами зірок, дихає леготом річкового вітерця. Польські слова, немов польові квіти, розсипані по луках. Вони злітають увись, ясні і світлі, немов призахідне сонце.
У колонії нікого не вчать говорити по-польському — на це немає часу; дітей не поправляють, коли вони роблять помилки. їх навчають польська природа, польське небо...
Тут не ріже слух і єврейський жаргон, тому що тут це не криклива й вульгарна мова сварок та прізвиськ, а просто незнайома мова пустотливої дітвори.
І в єврейській мові є свої ніжні й зворушливі слова, якими мати заколисує хвору дитину.
А коротке, непомітне польське слово "смутно" і по-еврейському теж означає "смутно".
І коли польській чи єврейській дитині погано жити на світі, вони думають про це однаково, одним і тим же словом "смутно".
Розділ чотирнадцятий
Війна. Бій за перший форт.
Взяття другого форту. Солдат, який колупався в носі, і перемир'я
Ми вирушаємо до фортеці.
Лунають голосні звуки сурми. їм відповідають сурми загонів. Брязкіт саперних лопат. Біганина, перекличка. Майорять прапори.
Звучить команда: "По загонах, шикуйсь!"
Перші сім пар — "наступ". Ці чотирнадцять героїв битимуться з рештою. Загін нечисленний, але відважний; тричі проведені маневри довели, що він уміє воювати і його не злякає переважаюча чисельність противника.
Звучить команда: "Оборона першого форту, вперед!"
На чолі генерал Корцаж із прапором форту в руках, за ним чотири полки, кожний полк зі своїм командиром, попереду захисники двох флангів, за ними два центральних полки, які захищатимуть прапор.
Якщо укріплений на горбку прапор потрапить у руки ворога, загони повинні добровільно відступити й сапери зрівняють перший форт із землею. Бої тоді йтимуть за другий форт.
Генерал Герш Корцаж довів, що вміє битися в перших лавах, ні па хвилину не забуваючи про прапор. На випадок небезпеки він закличе підвладні йому полки на захист прапора. Генерал Корцаж відзначається мужністю, розважливістю і витримкою.
— Третій, четвертий, п'ятий полк, уперед, кроком руш!