Біля річки росте очерет, з якого виходять чудові сопілки. У Варшаві очерет треба купувати на ринку, а тут знай собі росте і ніхто його не стереже.
На пагорку біля річки пари розділяються і всі стають в одну шеренгу, щоб, коли викупаєшся, легше було знайти одяг.
— Рибки, рибки!
Маленькі, тоненькі, мов сірники, а живуть, нишпорять біля самого берега, і ніяк їх не спіймаєш: ні рукою, ні шапкою, ні сачком з носовичка.
— Он вони, он!.. І тут, і тут!
Чому вихователь не полізе у воду й не спіймає бодай одну: адже на нього ніхто б не розсердився, йому все можна. А він стоїть і дивиться.
Ех, якби вудочку! У Янека з села є гачок, він готовий його продати за два гроші. А у Фрома є волосінь з кінського хвоста. Вудлища — на першому-ліпшому кущі. Та що з його, коли вихователь не хоче дати два гроші.
Засмучені діти беруться майструвати човни з кори і спускати їх на воду. Найкращі човни робить Вольберг: він вистругує їх уламком скла, як складаиим ножиком.
Купаються спочатку найбільш відчайдушні. Вони подовгу сидять у воді, бризкаються, хлюпаються, міряються силами, дають один одному підніжку, перекидаються, пірнають і можуть пробути під водою майже так само довго, як Янєк та інші сільські хлопчаки.
Той, хто не вийде з річки за сигналом, одержує рушником по спині. Тому діти біжать щодуху, але декотрі навмисне падають, щоб знову "на хвилинку" увійти в воду — змити пісок.
Після бешкетників купаються спокійні діти і, нарешті, Вайнраух, маленький Адамський і ті, хто кашляє ночами.
Після купання всі переходять містком без перил на другий берег. Хтось навмисне розгойдує дошку, і тоді переходити дуже страшно.
На другому боці річки безмежний луг. Праворуч він тягнеться аж до болота, де ростуть небачені квіти, ліворуч — до лісу — до темної смужки віддалік.
Тут можна було б влаштувати не один, а тисячу майданчиків для гилки, пробігати не годину, а тисячу годин.
Маленький круглий м'ячику, правда, ти любиш дітей? А вони ж тебе як люблять!
Розділ восьмий
Арон Наймайстер. Сорочка на виріст, і казка про лихого короля
Зрештою, сяк-так будь-хто з хлопців зможе розповісти казку, проте ніхто не вміє так захоплююче розповідати і ніхто не пам'ятає стільки сумних і моторошних казок, як Арон Наймайстер.
Батько Наймайстера помер три роки тому, мати працює на тютюновій фабриці, всенький день поза домом, а хлопець пі в гилки погратись не може, ні побігати досхочу, бо зразу починає кашляти. От і сидить у кутку подвір'я на Волинській вулиці та слухає казки; а згодом і сам навчився їх розповідати, його в Михалувці слухають найохочіше.
Треба, наприклад, підкоротити рукави в сорочках, бо надто довгі, а в сестри-хазяйки час на це буде тільки по обіді. Та не біда, у нашій групі є троє кравців: один у Варшаві допомагав батькові-кравцеві, другий з сестрою шиє краватки, а третій уміє пришивати пряжки до пасків і застібки до шлейок. Підкоротити рукави в кількох сорочках— для них заввиграшки. Голки й нитки вони беруть з собою до лісу.
— Ароне, розкажи нам казку!
Арон мовчить хвилину, чекає, коли слухачі повсідають-ся півколом перед ним і вгомоняться. Кравці беруться до роботи, а в лісовій тиші одна за одною плинуть казки.
— А зой,— співуче починає Наймайстер.— У давні часи жив король, у якого було семеро синів і семеро дочок. Король дуже любив своїх дітей, купував їм м'ячики, тістечка, цукерки й родзинки. У кожного з синів був годинник і шабля, оздоблена діамантами, а в дочок були сукенки з мереживом, обшиті перлами.
Одного разу прийшов до короля славетний єврейський учений, який знав усі святі писання від початку до кінця і від кінця до початку.
Цього мудреця прислали до короля євреї. Вони чули, що король любить дітей, тож вважали, що король буде добрий і до них, і хотіли оселитися в його королівстві.
Король дозволив їм жити в своїй державі, проте був лихий і жадібний. Звелів їм платити величезні податі, бо в кожного з синів було сім разів по сім слуг, а кожен із слуг мав іще численних помічників. У кожної дочки було сім разів по сім служниць. І щодня король видавав цілі шаплики золота, щоб закупити харчів для двору.
Щораз більше наказував король євреям приносити грошей, непокірних убивав, а багатих кидав до в'язниць і забирав їхнє майно. Врешті всі вони так зубожіли, що їли тільки хліб та цибулю і в свята і в будень.
Настав день, коли король викликав до себе того мудреця, який перший до нього прийшов, і сповістив, що і його вб'є. Дав йому три дні на молитву і погодився виконати три його побажання перед смертю.
Вчений рабе постився і не спав, лише читав книги, а потім сказав свої три побажання.
Перше побажання, щоб йому дали півня, у крилах якого є білі й чорні пера, друге побажання, щоб йому дозволили вирвати з крил сім чорний пір'їн, і третє, щоб йому дозволили вирвати сім білих пір'їн з півяячих крил. Король прийшов до рабе поцікавитися, що надумав зробити перед смертю великий учений. А перед будинком стояли й чекали євреї, щоб забрати тіло мудреця і поховати на цвинтарі.
Рабин узяв півня в руку і, молячись, видер у нього перше чорне перо. І зразу ж зайшов перший служник і сказав, що в короля помер найстарший син. Тоді рабин видер перше біле перо, і зайшла перша служниця короля і, плачучи, сказала, що найстарша дочка короля померла. ІДе п'ять разів виривав рабин чорні і п'ять разів білі пера і за кожним разом заходив служник або служниця короля з сумною звісткою.
Врешті зрозумів король, що це кара божа, опустив сиву голову на груди й заплакав.
— О рабе,— вигукнув він крізь сльози,— залиш моїх двох останніх дітей, а я подарую життя тобі й твоїм братам!
Зглянувся мудрець над королем і залишив йому останніх двох дітей — і відтоді король став добрий і ласкавий.
Сорочки готові, казці кінець — ідемо на обід.
Розділ дев'ятий
Обід. Найгарніша виделка.
Листя, яке кусається. Сад на ваті
На всьому білому світі, коли люди сідають обідати, ложки й виделки вже лежать на столі; в Михалувці інакше, і на це є свої причини.
У Михалувці є нові ложки й старі, гірші ложки — лізні, потемнілі, і кращі — масивні, олов'яні. Та головне — це виделки. Є виделки красиві, нові, із залізними черенками, а є старі, у яких зубці вже трохи погнулися або один став коротший, зламався. А найкрасивіша виделка в колонії, а можливо, і на всьому білому світі — це виделка з чотирма рівними зубцями і білим роговим черенком.