І діти дотримали свого слова;
Розділ шостий
Ранок. Добрі й погані крани.
Прибирання ліжок. Цілушки
Буває, що якась незвичайна подія будить усю спальню зразу. Наприклад, необережний горобець залетів у вікно чи польова миша забрела помилково в двері. Ну хто стане спати, коли відбуваються такі події? Всі як один підхоплюються з ліжка, лізуть на вікна, і починається полювання. Одначе такі події трапляються рідко.
Звичайно за чверть шоста — легеньке шарудіння слові-
іцає про пробудження спальні, і, якщо трохи згодом вихователь кине в спальню погляд з вікна своєї кімнати, він і без годинника знає, що пора вставати.
У кутку зібралося виборне начальство і жваво обговорює вивішений розклад дня: хто сьогодні чергує, кому після сніданку йти на перев'язку, тому що під час гри в гилки він збив собі коліно; обговорюються майбутні купання і крос, прогулянка у вільшаний гай і листи додому.
Хтось розглядає квіти на вікні, чи не підросли за ніч. Один хлопчик, сидячи на ліжку, черкає кремнем об кремінь і дивується, що немає іскри, а сусід пояснює йому, в чім тут річ. Двоє хлопців ганяються один за одним між ліжками, стараючись при цьому не дуже шуміти.
І раптом хтось крикне: "Вихователь дивиться!"—і всі пірнають у постелі.
Вранці теж не можна шуміти в спальні, та не так уже й не можна, тому що все одно скоро вставати.
Багато хто ще під ковдрою спустив сорочку до пояса, щоб за першим сигналом підхопитись і зайняти кран в умивальній.
З десяти кранів найкращі — середні; з двох останніх вода ллється тоненькою цівкою, а з двох перших б'є надто сильно і бризкає. А вода холодна, кринична.
— Перший ряд, вставати!
Ніхто не забарився. Біжать, голосно лопочучи босими ногами. Хтось підсковзнеться на кам'яній підлозі умивальної — всі засміються, і він сміється.
— Пане вихователь, він у мене мило взяв!
— Хочеш подати на нього в суд?
— Ні.
Квапляться тому, що другий ряд чекає своєї черги і до сніданку стільки ще треба встигнути!
— Другий ряд, вставати!
Квапляться, тому що Юзеф не любить, коли даремно витрачають воду, а з ним треба жити мирно: він дає дітям мітлу й граблі.
— Третій ряд, вставати! Мити лице, шию, вуха, ніс, очі. Того, хто погано вмиється, я пошлю митися вдруге.1
Третій ряд біжить до кранів, другий витирається й одягається, перший застеляє постелі.
Нелегке це діло — застеляти постіль! Треба стріпнути простирадла, розрівняти солому в матраці, акуратно постелити ковдру й покласти подушку, легенько прихиливши її до спинки ліжка, потім почепити на спинку рушник. Кожен старається зробити все це якомога краще, щоб потім з гордістю запитати:
— Пане вихователь, добре?
Молодшим допомагає черговий; лише маленький Адам-ський відмовляється від допомоги, і в нагороду за сумлінну роботу його призначено старшим по рушниках.
У спальні, коли застеляють постелі, як і під час умивання, завжди хтось комусь та перешкодить — і дістає по шиї.
— Пане вихователь, він б'ється!
— Хочеш подати на нього в суд?
— Ні.
— Тоді бігом на веранду.
Вранці у всіх гарний настрій, і тому всі охоче пробачають своїм ворогам.
Спальня порожніє, всі біжать на веранду.
Діти моляться швидко, швидко перегортають сторінки молитовника — сидєра.
Дзвінок.
— Сьогодні моя черга, пане вихователь,— мені цілушку!
У хлібі найсмачніше — цілушки, тому діти одержують їх
по черзі.
Ох, як шкода, що в хлібини тільки дві цілушки!
Діти сидять за столами, чергові розносять молоко.
Розділ сьомий
Купання. Курчата. Лелека. Очерет. Лихий чоловік. Мрії про вудочку. Гилка
Дружно йдемо до купелі,
Будем чисті і веселі.
Далі жваво Рушим як один.
Ліва, права —
Отак співають діти, крокуючи парами по галявинці, повз будинок, через сад і луг, повз млин — на річку.
Хай живуть вода і мило, Миймо руки й шию сміло. Сонце гріє,
Вітер віє.
До купелі час.
Велике, ясне, добре сільське сонечко дивиться з ласкавого усмішкою на дітей, слухає їхній спів і не питає, хто вони, звідки прийшли; гладить, розрум'янюючи золотим промінням їхні бліді обличчя.
Сором холоду боятись,
Якщо хочем гартуватись.
/ Двічі.
Мов та рибка,
Спритно й швидко Попливемо враз!
Купання — це тисяча вибухів сміху, тисяча радісних вигуків, сотня кумедних сценок і принаймні десяток подій.
— Пане вихователь, що це?
Оце так диво — квочка з курчатами! Той, хто ще не бував у селі, бачить курчат уперше.
Спіймати б одне таке пухнастеньке й потримати хоч хвилинку! Та вихователь не дозволить... Такий нестерпний, нудний чоловік цей вихователь!..
Але тоді хоча б роздивитись як слід зблизька. І пари розбігаються.
— Пане вихователь, він не йде в парі.
— Ти хочеш подати на нього в суд?
— Ні.
йдемо далі.
— Пане вихователь, а це що?
Інше диво — на даху одного будинку гніздо лелеки на колесі від воза і сам господар гнізда — лелека.
Такого великого птаха діти ще не бачили, більший за індика.
— Наче повітряна куля! — вигукує хтось.
^ А тепер — як страшно! — треба розійтись на вузенькій стежині з чередою корів. Ми зустрічаємося з ними щодня.
Корови зупиняються й дивляться з цікавістю на білі блузи і білі полотняні шапки дітей. Декотрі повертають морди й позирають скоса, ніби думають про себе: "А ці маленькі чоловічки дуже кумедні створіння. Як їм, бідолахам, мабуть, незручно ходити на двох ногах".
Дорогою на річку діти вперше бачать плуг і борону. Вони бачать, як доять корів. І нарешті — диво-дивне, чудасія! — лошатко.
Маленьке лошатко біжить поряд з бричкою, а в бричці добродій у чиновницькому кашкеті і візник. Кілька хлопчиків не втримались і побігли за бричкою, тому що лошатко в тисячу разів красивіше за корову й лелеку.
— А ти'батогом їх, батогом! — каже добродій у кашкеті.
Хлопчики зупинилися здивовані, притихли, засмутилися, ніби пригадали щось.
— Маленьке лошатко, якому ви так зраділи,— дочка великого коня,— пояснив вихователь,— а добродій, який велів вас ударити батогом, лихий чоловік.
Добродій у чиновницькому кашкеті почервонів і нічого не сказав.
Ми йдемо далі.
По правому узбіччі дороги тягнеться канава, і в ній повно незабудок. Одного разу Флекштрумпф, збираючи квіти, вліз по пояс у грязюку і вернувся додому весь вимащений, мокрий і злий.