В Німеччині, не зважаючи на несприятливі таборові умови, письменник розгортає активну літературно-видавничу діяльність, організовує видання газети "Українсьні Вісті". Незабаром виходять з друку його нові нниж-ки: "Золотий бумеранг", вибрані поезії за 20 років, п'єси "Генерал", "Розгром", "Морітурі", що йшла на німецькій сцені, та великий роман "Сад гетсимансьний", що викликав багато різних відгуків.
Про "Золотий бумеранг", тобто про поетичний доробок І. Багряного, дуже прихильно писав відомий мовознавець і літературознавець Юрій Шерех: ...Це "поезія дерзання, життьової сили, незламної енергії. Поезія, що човном-душогубною пливе в неозорість і неосяжність". Вона "невговтана, несамовита і водночас лірична, сповнена людського тепла, відкрита почуттям, як степ вітрам... і насичена глибокою музичністю — такою ж мірою вияв стихійного таланту поета, як і солідної української школи".
Серед сатиричних творів І. Багряного, вміщених у збірці "Золотий бумеранг", маємо надзвичайно сміливий вірш "Батіг", де автор з великою майстерністю висміює такий простий "твір цивілізації", як батіг. В образі батога поет дошнульно висміяв гніт влади над безправною людиною. Ця тема зачіпає дійсність багатьох нраїн світу, та найбільше вона пасує до совєтської дійсности, де все ходить під батогом московської влади.
Його із шкіри зроблено простої
Руками людськими. Давно. В старі часи.
О, майстре перший з ери кам'яної!
Чолом тобі, найбільшому з усіх!
І автор, удавано славлячи винахідника цього батога, що пережив мільйони літ, зазначає:
Пройшли віки — геть чисто все змінилось, Ти чуєш? — все! І сонце вже не те. А твій батіг ні тлінь, ні смерть не з'їли. Ба, ні! Його ще навіть доточили, І руків'я в ньому золоте.
А далі автор підкреслює, що у нас тепер "цивілізація й культура", а тому батіг у нас уже із дроту, а не з шкури, бо спеціяльно для людей, а коли б'є, то здирає пас на серці і на тілі:
Спина, як тік. Взялися кров'ю шруби,
Та не кричи.
Бо буде ж все твоє!
Кусай!
Кусай, коли дають ще, сині губи!
Кусай до крови їх, як стане серце руба!..
О, як він б'є!!!
І Багряний з неменшою іронією й сарказмом над підрадянською дійсністю закінчує свій сатиричний твір словами:
Тож він відсіль, з країни казки й волі, Де Конституція —
святиня над усе, Тож він туди, де люди ходять голі, Туди
Цивілізацію несе!
Літературознавець Борис Подоляк високо оцінює цей твір Багряного, зазначаючи: "Полісмисловість сатири ставить її на вищий ступінь поетичний, а соціяльне звучання має загальнолюдське значення. Часто повторюваний рефрен про "країну казки й волі, де конституція — святиня над усе", країну, яка, проте, не тільки використовує це виключне знаряддя для своїх "вільних" і "щасливих" громадян, але за всяну ціну хоче ощасливити цим удосконаленням "з золотим руків'ям" батогом інші країни й інші народи". І проф. Б. Подолян, співставляючи твір Багряного з "Кавказом", каже, що в сатирі Багряного є щось від Шевченка.
Роман "Сад гетсиманський", що має 600 сторінок, вийшов у 1950 р. і приніс авторові новий успіх і славу. В цьому творі автор з великою мистецькою силою показав у синтетичній формі яскравий образ совєтської тюрми і облудного фальшивого правосуддя в країні, де "так вольно дышит человек". Автор проводить головного героя роману Андрія Чумана через багато випробувань і страшних ситуацій. Життя царсьної в'язниці, змальоване в творі Антона Чехова "Каторга і ссилка", блідне перед со-вєтською в'язницею часів Сталіна.
Відомий львівський редактор і журналіст Володимир Мартинець, що також багато поневірявся по польських в'язницях, писав про "Сад гетси-манський": "Признаюся, від часу "Землі" Стефаника і "Чотирьох шабель* Ю. Яновського ні один твір української літератури не зробив на мене такого сильного враження, як Багряного "Сад гетсиманський". Аж у цьому творі Багряний показав себе і переріс не тільки всіх інших наших письменників на еміграції, а переріс самого себе".
З'явились прихильні й глибокі своїм змістом і знанням справи рецензії в еспанській, польській та іншій пресі.
Широкознаний польський поет, перекладач і літературознавець Юзеф Лободовський надрукував велику й цікаву рецензію на роман "Сад гетсиманський" у паризькому польському журналі "Культура" ч. 1/39, 1951. Лободовський пише, що він прочитав безліч творів про підсовєтську дійсність, як польських, так і інших авторів. Серед них і Кравченко, і Кес-тлер, і Віктор Серж, і десятки інших. Деякі з них, пише Лободовський, як відомі книги Кравченка і Кестлера, здобули світову популярність. Проте, першу він називає "досить пересічною", а другу — гнітючою. І далі Лободовський пише: "Багряний описує таку страшну дійсність, про яку Кестле-рові навіть не снилося"... "З одного боку, — пише Лободовський, — книжка Багряного є разючим документом радянської дійсности, який перевищує силою вислову все, що дотепер на цю тему було написано, а з другого ж боку — є виразним свідоцтвом глибокого гуманізму автора, що на самому дні пекла зумів побачити людські прикмети навіть у найозвіріліших осібняків". Крім цього, Лободовський підкреслює, що, незважаючи на гнітючу потворність описуваних речей", "Сад гетсиманський є книжкою в найвищому ступені оптимістичною".
Такі об'єктивні признання визначного чужинця, знавця літератури, говорять самі за себе, на користь Івана Багряного. Зрозуміло, не треба думати, що твори Багряного не мають помилок чи недоліків. Вони є, і рецензенти це згадують, але домінуюче значення, як зазначають вони, мають позитиви.
Сам Лободовський писав, що Багряний у своїй творчості часто буває нерівний, його поезії у збірці "Золотий бумеранг" неоднакової вартости, поруч дуже сильних зустрічаємо значно слабші, проте і ті слабші вищі пересічних. Так само говорить Лободовський і про недоліки в його прозових творах. У них він звертає увагу на багатослів'я, мітингові ефекти, забагато анекдотичних епізодів. А проте Лободовський каже, "Але значення цієї книжки, яку я не завагався назвати потрясаючою, переходить далеко межі звичайної літературної оцінки".
Його позитиви найкраще визначаються тим, що "Сад гетсиманський" у 1961 р. вийшов у перекладі французькою мовою. В цьому відношенні Іван Багряний, мабуть, перший із еміграційних українських письменників, мав щастя познайомити інші народи, інші літератури з українським підсовєтсьним життям. І в цьому велика заслуга нашого письменника Івана Багряного.