Розділ четвертий
Часто у них заходила мова про Терезу, не раз і побіжно згадували її, і майже щоразу Вільгельм намірявся признатися своїй новій приятельці, що він запропонував руку й серце цій прекрасній жінці. Але його стримувало невідоме почуття, якого й сам не міг з'ясувати. Він так довго вагався, що аж нарешті сама Наталія, своїм звичаєм скромно і лагідно усміхаючись, сказала йому:
— Отже, я, нарешті, мушу порушити мовчання і силоміць завоювати вашу довіру! Чого це ви, мій друже, робите таємницю зі справи, що така важлива для вас і так близько торкається мене? Ви запропонували моїй приятельці руку. Я не без права втручаюся в це діло,— ось мої уповноваження! Ось лист, якого вона пише до вас і посилає через мене.
— Лист від Терези! — скрикнув він.
— Авжеж, мій друже, ваша доля вирішена. Вам поталанило. Дозвольте ж мені вас і вашу подругу віншувати зі щастям.
Вільгельм занімів і втупився в простір. Наталія дивилася на нього; вона помітила, як він зблід.
— Ваша радість така велика,— вела вона далі,— що аж приголомшила вас і відібрала вам мову. Але і я не менше радію від цього і сподіваюсь, що ви будете мені вдячні, коли скажу вам: мій вплив на Терезине рішення відіграв не малу роль. Вона питала в мене поради, і, на диво, ви були якраз тут. Мені пощастило розвіяти деякі її сумніви, що були в неї відносно вас, посланці наші жваво сновигали туди й назад, і ось її рішення! Ось наслідки! А тепер ви мусите прочитати всі її листи. Ви повинні кинути вільний і чистий погляд у прекрасне серце вашої нареченої.
Вільгельм розгорнув листа, якого вона подала йому незапечатаним. В ньому були такі привітні слова:
"Я ваша, така, як є і якою ви мене знаєте. Називаю вас своїм, таким, як ви є і яким я вас знаю. Все, що шлюб у нас і в наших відносинах змінить, ми зуміємо перенести при допомозі розуму, бадьорого настрою і доброї волі. Через те, що нас не пристрасть з'єднала, а прихильність і довіра, то ми ризикуємо менше, ніж тисячі інших. Ви мені, напевне, пробачите, коли я іноді щирим словом згадаю свого давнього друга, зате як мати пригорну до грудей вашого сина. Якщо хочете зараз же поділити зі мною мою невеличку хатину, то ви тут пан і господар. А тим часом завершиться купівля вашого маєтку. Я бажала б, щоб там не робили без мене перемін, щоб одразу показати, що я заслуговую на довіру, якою ви мене обдарували. Бувайте здорові, любий, любий друже, коханий наречений, шановна дружино моя! Тереза пригортає вас до своїх грудей з радістю і надією. Моя подруга розповість вам більше, розповість вам усе".
Вільгельм, у якого цей лист викликав знову яскравий Терезин образ, опанував себе. Під час читання в його душі блискавично мінялися різні думки. Він з жахом відчув у своєму серці ознаки палкої прихильності до Наталії, лаяв себе, називав такі думки безумством, уявляв перед собою Терезу у всій її досконалості, перечитував її листи і став веселіший або принаймні опанував себе настільки, що міг здаватися веселим. Наталія передала йому своє листування з Терезою, з якого ми подаємо деякі уривки.
Описавши по-своєму Вільгельма як жениха, Тереза писала далі:
"Так я уявляю собі чоловіка, який пропонує мені свою руку. Що він пише сам про себе, ти незабаром дізнаєшся з паперів, в яких він одверто змальовує мені себе. Я певна, що буду з ним щаслива".
"Щодо стану, то ти знаєш, якої я про це думки. Деякі люди надзвичайно чутливі до нерівності станів і не можуть цього зносити. Я нікого не хочу переконувати, але сама хочу діяти згідно зі своїми переконаннями. Я не думаю тут наводити прикладів, хоч сама роблю не без прикладу. Я боюся тільки внутрішньої невідповідності, коли начиння не відповідає тому, що містить у собі: надмір пихи і мало втіхи, багатство і скнарість, шляхетність і брутальність, юність і педантизм, потреба і церемонність — ось ті співвідношення, що могли б довести мене до згуби, а світ, як хоче, може їх ганьбити чи шанувати".
"Коли я сподіваюсь, що ми підійдемо одне до одного, то грунтую свої думки на тому, що він схожий до тебе, люба Наталіє, яку я так безмежно ціную і поважаю. Атож, у нього твої шляхетні пошуки і прагнення кращого, через які ми самі створюємо добро, хоч і думаємо, що його знайшли. Як часто я тебе нишком гудила за те, що в тому чи іншому випадкові ти інакше поводилася, як це зробила б я, а проте згодом здебільшого виходило, що ти мала рацію. "Коли ми,— говорила ти,— вважаємо людей за таких, якими вони є в дійсності, то робимо їх гіршими, коли ж ми вважаємо їх за таких, якими вони повинні бути, то підносимо їх до того, до чого вони мусять дійти". Але я добре знаю, що не можу ні дивитися так, ні діяти.
Кмітливість, порядок, дисципліна, наказ — ось моя справа. Я добре пам'ятаю, що сказав Ярно: "Тереза муштрує своїх вихованців, Наталія виховує". Еге ж, він зайшов так далеко, що зовсім не визнає за мною трьох прекрасних властивостей: віри, надії, любові. "Замість віри,— каже він,— у неї кмітливість, замість надії — довіра, замість любові — сталість". І, щиро признаюсь тобі, до нашого знайомства я не знала нічого вищого в світі, як ясність і розум. Тільки твоя присутність мене переконала, оживила, перемогла, і твоїй високій душі я віддаю першість. Свого друга я поважаю в такому ж само розумінні. Його життєпис — це вічне і марне шукання, але шукання не порожнє, а дивне, щире шукання. Він гадає, ще йому може бути дано лише те, що може тільки від нього вийти. Так, моя кохана, і цього разу мені не шкодить моя ясність, я знаю свого нареченого краще, ніж він сам себе знає, і я його поважаю за те ще більше. Я бачу його, але не можу всього обійняти зором, і всієї моєї кмітливості не вистачить, щоб угадати, що він може зробити. Коли я про нього думаю, то його образ завжди зливається з твоїм, і я не знаю, чи гідна того, щоб належати двом таким людям. А щоб бути гідною того, я виконуватиму свої обов'язки і робитиму те, чого від мене чекають і на що сподіваються".
"Чи я згадую Лотаріо? Гаряче, щодня! Жодної хвилини я не можу обійтися без нього в тому товаристві, яким оточую себе в уяві. О, як я жалію цього чудового юнака, який через молодечий гріх поріднився зі мною і волею природи такий близький тобі! Справді, така істота, як ти, була б гідніша його, ніж я. Тобі я могла б і мусила б його віддати. Будьмо ж для нього тим, чим тільки можливо, покіль він не знайде собі гідної дружини, але й тоді будьмо разом і залишмося разом".