Спокій, з яким зустріла Міньйона свого друга, вельми задовольнив товариство. Лікар забажав, щоб Вільгельм частіше з нею бачився і щоб підтримував у ній фізичну й духовну рівновагу, а сам поїхав, сказавши, що незабаром вернеться.
Вільгельм тепер міг спостерігати Наталію в її колі. Годі було й бажати чогось кращого, як жити коло неї. її присутність мала найчистіший вплив на молодих дівчат і на жінок різного віку, що мешкали в її домі або приходили навідати її як сусідку.
— Мабуть, ваше життя,— сказав одного разу до неї Вільгельм,— завжди текло дуже рівномірно. Бо, здається, ви ще й досі така, як вас описала тітка ще в вашому дитинстві. Почувається, що в житті ви не помилялися і ніколи не були примушені й на крок відступати назад.
— Цим я завдячую моєму дядькові й абатові,— мовила Наталія,— які так добре зуміли визначити мої нахили. З самого малку, пригадую, чи не найяскравіше враження справляли на мене всілякі людські потреби, які я скрізь бачила і які мені доконечне хотілось задовольнити. Дитина, котра ще не може встояти на ногах, дідусь, що вже більше не тримається на своїх, бажання багатої родини мати дітей, нездатність бідних прогодувати своїх, кожне тихе прагнення до якогось ремесла, вияви таланту, зародки сотні інших потрібних здібностей,— здавалось, око моє самою природою було створене для того, щоб усе це відкривати. Я бачила те, на що інші не звертали уваги, і ніби на те лише була й створена, щоб усе помічати. Краса неживої природи, до якої такі чутливі люди, не справляла на мене жодного враження і чи не менше ще краса мистецтва. Найприємніше для мене було, та й тепер є, думати про всілякі нестатки й потреби в світі та в душі винаходити засоби й способи їх задовольнити і, де треба, до помочі стати. Побачивши старця в лахмітті, я згадувала надмір одежі, що висіла в шафах у нас і наших знайомих; побачивши дітей, що ниділи без догляду й притулку, я згадувала ту чи іншу панію, що нудиться в багатстві й розкошах; побачивши велику родину, в тісній хаті замкнуту, я думала, що добре було б оселити їх у просторих кімнатах великих домів і палаців. Цей спосіб бачення для мене був цілком природний, без найменших рефлексій, отже, я, ще дитиною бувши, дивувала всіх своїми химерами і своїми вимогами, не раз ставила дорослих у скрутне становище. Була в мене ще одна особливість: я не любила давати гроші, бо тільки пізніше стала дивитися на них, як на засіб задовольняти потреби. Всі свої добрі вчинки я робила натурою, хоч і знала, що з мене за це часто сміялися. Тільки абат, здається, розумів мене, він у всьому йшов мені назустріч, давав можливість пізнати саму себе, свої бажання, свої нахили і вчив доцільно їх задовольняти.
— То ви також,— запитав Вільгельм,— при вихованні вашого невеличкого дівочого світу керуєтесь принципами тої дивної людини? Даєте кожній натурі розвиватися самостійно? Дозволяєте їм блудити йлнукати, робити хиби, щасливо доходити мети або нещасливо плутатися в помилках?
— Ні! — сказала Наталія. — Такий спосіб поводження з людьми був би геть проти моїх переконань. Хто не допомагає тоді, коли треба, той, здається мені, зовсім не допомагає, хто не порадить тоді, як порада потрібна, той зовсім не радить. Отже, треба, на мою думку, з'ясовувати і загострювати дитячу увагу на певних законах, котрі в житті дали б міцну опору. Еге ж, я навіть ладна запевняти: краще блудити за правилами, ніж блудити з сваволі нашої натури, що ганяє нас по всіх усюдах. І коли я дивлюся на людей, то мені здається, що в їхній натурі є прогалина, яку можна заповнити лише рішуче висловленим законом.
— То, виходить, ваш спосіб дій,— сказав Вільгельм,— цілком відбігає того, якого дотримуються ваші друзі?
— Атож,— мовила Наталія,— але це свідчить лише про неймовірну толерантність цих людей, вони ні в якому разі не хочуть заступати мені шлях, лише тому, що це мій шлях, а, навпаки, йдуть мені назустріч у всьому, чого тільки я забажаю.
Докладний звіт про те, як Наталія поводилась зі своїми вихованками, ми відкладемо до іншого разу.
Міньйона часто бажала бути в товаристві, і це їй дозволяли тим радніше, що вона помалу знову почала привикати до Вільгельма, серце її знову відкрилось для нього і взагалі вона стала веселіша й життєрадісніша. Вона ходила з ним на прогулянки і, коли трохи втомлювалась, охоче спиралась на його руку.
— Тепер,— говорила вона,— Міньйона більше не лазить і не стрибає, а проте ще й досі відчуває бажання піти геть за ці гірські верховини, від хатки до хатки, від дерева до дерева. Як я заздрю птахам, особливо коли вони так любо й довірливо в'ють свої кубельця.
Тепер стало звичкою, що Міньйона запрошувала свого друга в сад. Коли він бував при роботі або його не можна було знайти, його місце заступав Фелікс, і коли добра дівчина в деякі хвилини немовби зовсім звільнялася від усього земного, то в інші міцно трималася за батька й сина і, здавалось, найбільше боялася розлуки з ними. Наталія наче про щось міркувала.
— Ми бажали,— сказала вона,— щоб через вашу присутність знову відкрилося її бідолашне, добре серце. Чи гаразд ми вчинили — не знаю. ~
Вона замовкла, ніби чекаючи, що скаже Вільгельм. А йому спало на думку, що в теперішніх умовах його шлюб з Терезою може до краю засмутити Міньйону, однак нічого не наважився сказати про свої сумніви і наміри, і в голові не маючи, що Наталія вже знає все.
Так же само не міг він з легким серцем провадити розмову, коли його шляхетна приятелька згадала свою сестру і почала вихваляти її чудову вдачу та жалкувати про її становище. Тому і непомалу збентежився, коли Наталія сповістила, що незабаром він побачить графиню.
— У її чоловіка,— промовила вона,— тепер тільки одне на думці — заступити в громаді небіжчика графа, своїми турботами і діяльністю підтримати й розвинути це велике починання. Він приїде з нею до нас, так би мовити, для того, щоб попрощатися. Потім хоче відвідати різні місця, де розселились громади. З ним, здається, поводяться так, як він бажає, і я майже певна, що він наміряється поїхати з моєю бідолашною сестрою в мандрівку до Америки, щоб уже цілком уподібнитись до свого попередника, а впевнений бувши, що він уже одною ногою в святих, то йому ще заманеться і мученицької слави доступити.