Попри все, ти не повинна занепадати духом. В житті — все тече, все змінюється. Я, особисто, зараз абсолютно заспокоєний і не хочу, щоб ти вдома скам'яніла від сліз, мов Ніобея. Очевидно, що орієнтир — ліки й одяг — для мене зовсім не мала підтримка. Це зараз найпотрібніше. А згодом настане день звершення сподівань. Тільки не треба чекати, що ось-ось, бо так кожний день приноситиме розчарування і біль.
У нас зараз стоїть непогана погода. Це не для твого заспокоєння, а насправді. М'яка, під київську, зима. Я не стежу за температурою, але, мабуть, до —10" . Сухий морозець і сонце. Досі холоднеча особливо не дошкуляла, а там видно буде. Рукавички, що Анничка купила, нехай полежать. Дякую Катерині* за вітання. Сподіваюся дочекатись і до солодшої частини. Якщо буде нагода, Миколі палкий привіт. Ось уже надходить новий рік. Нехай і терни, хай і дошкульні удари, але життя проходить у змінах і тому — прекрасне. Пам'ятаєш, я колись описував редакційну атмосферу: як ми реготали, на якому рівні йшов гумор. Тут щось подібне. Часом хлопці видають такі сарказми, та так дотепно, що досміюємось до кольок, принаймні я. Тут — і гоголівський гумор з "Вечорів біля Диканьки", і перли в стилі Шолома Алейхема, і мудрість під Ходжу Насреддіна. О, сміху рятівне джерело!
З тої білизни, що ти передала, я взяв одну фінську, одну— вітчизняну. Конвертів та стрижнів для ручок поки не надсилай. Доста є. А от поштівки, листівки й гарні марки час від часу можна. Щодо книжок з Попудренка, якщо в тітки буде час, нехай вона не просто зателефонує, а піде й точно про все довідається.
Потроху читаю. Нещодавно знайомився з історією Китаю. Якийсь кошмар: війни, заколоти, (слово закреслено). І весь час вбивства у найрізноманітнішому вигляді кого (закреслено двоє слів). Цей вірш з XVII століття чомусь найбільше подіяв на мене. Хочу, щоб його побачив і (закреслено двоє слів). Так сумно писав У Вей-є.
Я стал седым от скорби и стыда, от горестных и гибельных событий... О, если бы мне вынуть из груди Несчастное тоскующее сердце, Чтоб лучший враг мог из него извлечь Всю боль тоски и позднего стыда! Но нет, увы, чем больше вспоминаю, Тем больше скорбь снедает грудь мою. Мои друзья, с кем жил я, с кем я рос, В дни страшных бед не изменили дому, А я живу позорно, малодушно На уровне травы у чьих-то ног... Моя тоска, и скорбь моя, и стыд В железные тиски меня зажали. Но не могу жену я и детей Отбросить прочь, как стоптанные туфли... Я знаю — я не стою ни гроша, Но я ль один ? Среди таких событий, Среди таких ужасных перемен
Анничка — Анна-Галя Горбач; Катерина — її дочка.
Иной бывает весел и доволен,
Иной жестокой совестью томим. Вітаю від душі з Новим роком і бажаю усіх благ. Ваш сип. брат, онук, небіж і приятель.
17/ХІ1-74
Добридень, рідні!
Я, здається, акліматизувався добряче. Навіть не можу з певністю сказати, чи погано себе почуваю, чи добре. Якось втягнувся в ритм — робота й вечірні справи (а їх набігає чимало: почитати, полатати, написати лист, погомоніти про те і се). Потім дзвоник спати. Ней досить одноманітний цикл триває до неділі, коли в нас є кіно.
Нежиті не маю. 1 хоча ускладнення зараз не виявлено, я наполіг і прийняв невіграмон. Тутешнім аналізам не йму віри, не подобається гарність: 0,33% — білка, а мікроскопія така ж, як улітку. Я вже писав, що мені були б дуже до речі ліки та лікувальні трави, яких тут немає. Отож, якщо й писати, то тільки з цього приводу. Щодо іншого резону не бачу. Не марнуй, мамочко, час. Іже писах писах — як казав Кримський. А змінювати ці люди нічого не будуть. Я переконаний, що зміни з часом настануть, але тільки не в такий спосіб.
Очевидно, все-таки справжнє покликання чоловіків —війна й політика. В цьому все більше переконуюсь, коли аналізую оточення. Починаю й я розумітися на дипломатії. Поступово ознайомився з історією СРСР за п'ятдесятиріччя і тепер із зацікавленням роблю прогнози, розбираю по кісточках сучасне становище. Можливо, старішаю? Бо інколи здаюся собі схожим на тих пенсіонерів із "Золотого теляти" Ільфа й Петрова — "Керзон — це голова. Пуанкаре — це не голова".
Даруй, що кілька разів написав мало. Мушу остерегтися конфіскації. Речі, на наш погляд, цілком невинні, можна сприйняти як умовленість. Отож я часто і сам змушую себе творити епістолярію не "розтєкашися мислію", а стисло і без "усіляких формалістичних викрутасів" — як пишуть сучасні критики.
Ага. Алочці перекажи, що з її рекомендованого листа (№ 38) від 13 грудня викрадено стерео-листівку, звісно, новорічну. Мені ж залишили другу з червоними прапорами. Хлопці втішають, нагадуючи мій афоризм, зато — как гордо, как свободно реют красные флаги. Нехай тітка з 'ясує (слід подати скаргу-заяву на розшук у Міністерство зв'язку до Москви), чому не гарантується недоторканість кореспонденції. Не справа звичайна, некрамольна і треба вимагати, щоб усе було за законом.
Трохи про родинне. Катя — дівка кров з молоком або навпаки. Корисно, смачно, поживно. Сподіваюся згодом на вагоміший презент. Але, як кажуть мічурінці, всякому овочеві свій час. Мої речі все таки віддайте дядькові. Я вже казав, їх не варто зберігати вже хоча б тому, що вийдуть з моди, і я їх не носитиму. В Миколи 52 розмір. Подивіться на власний розсуд, що там йому підійде й надішліть. Я не пригадую вже свій гардероб, але можна пару білих сорочок (одну синтетичну, одну просту), блакитну сорочку-гольф, безрукавку, японський хутряний плащ, пасок та інше. Що він зараз поробляє?
Стрижнів мені більше не надсилайте. А от конверти без марок, прості поштівки та стерео-листівки будуть до речі. Уточніть лише на пошті, в якому з видів кореспонденції їх надсилати, щоб злодії не поцупили. І ще одне, мені більше до вподоби японські. Вони такі гарні. Вітчизняні молена тільки, коли щось путнє. З будинками і прапорами не треба. А скільки вони коштують ?
Якось прочитав у "Радянській Україні" про конференцію з навчального телебачення. Сподівався, що зустріну там і твоє прізвище. Бо було, як у дитячій грі: — тепло, тепло, тепліше, гарячіше, гаряче. Але тебе не було. Конференція, звісно, з пустого в порожнє — розв'язувала нероз-в'язувані проблеми. Та ось так "повеет вдруг весной", і згадав зразу всіх твоїх відділівців, ваші проблеми і мон шер амі Київ. Закортіло на Хрещатик! Народні пісні у записах М. Павлика ми тут уже маємо. Справді гарні. Але не згоден, що на Київщині складали менш образні. Дійсно гуцули довели свої коломийки до досконалого. Але ж і пісні київського регіону мають риси, які надають їм виняткової самобутності і краси. Не варто скидати з рахунку, що завдяки певним чинникам в основу української літ. мови ліг усе-таки київсько-полтавський діалект. І далеко не останню роль у цьому виборі відіграла краса пісень Наддніпрянщини. (Ой-бо! Як по-науковому розписався! Пардон.) Я місяць тому саме проглянув народні пісні у записах Івана Манжури. Там не було коломийок, але все те, на що я натрапив, вельми захоплююче. Ми зовсім мало знаємо свій фольклор. І взагалі, всі діти хороші.