31/УІ-76
Добридень, тіточко! Інколи задивляюсь туди до вас на південний захід і мрію, що, потрапивши на Дніпро, спершу неодмінно постою на пляжі під теплим літнім дощем, змокну, мов хлющ, і таким прийду додому. Мабуть, подібні забаганки має кожен зек і, мабуть, лише тому, хто побував, зрозумілий їхній тягар з масою непередаваних нюансів. А чого варте очікування здійснення! Прочитав якось у "Советском экране" про словацький фільм, де зображено життя і смерть юної антифашистки учасниці руху опору, Її схопили й тримали довго в тюрмі. Звідти дівчина спромоглася передати рідним листа. Мене найбільше вразила фраза: "А ще передайте привітання ластівкам". Треба знати, що таке ув'язнення, допити, страх за життя, намір хай там що не заломитись і можна лише уявити, які почуття перед стратою. Саме через це буденні слова, предмети в отих виняткових ситуаціях набувають символічного звучання. Наче в японській поезії: "Щойно згоріла свічка лляти сльози спинить". На відміну від материної сестри мені містицизм не чужий давно. Лише хотів би сам-один нести весь його тягар. Я так багато зрозумів за оці роки. Тепер зостається узгодити розум та волю, щоби був досконалий варіант. Інакше-бо: рефлексуючий інтелігент. Життя ж вимагає непомильності, витривалості, відданості та ще багато всілякого. Вичитав, що боротьба за існування закладена в людських генах. Цікаво, а звідки той альтруїзм. Як ми переборюємо в собі мерзку матерію й утверджуємо в собі високості духу. І фертік. Читаю зараз доволі, а от часу на серйозну працю не лишається. Накопичується матеріал, мов мед у вулику. Дай, Боже, не занидіти, переобтяжившись знаннями. Тепер бачу, чому Грабовський писав часто недосконалі речі. Елементарний брак умов. А як би я цікаво зміг викладати українську літературу в школі. Супер інтелектуально. Говорити про вічні "прокляті" теми в літературі, мистецтві вже досить. Можна так розповісти про Зерова — ахнеш. Можна розповісти і про Тичину в контексті вітчизняної історії останнього п'ятдесятиріччя — також ахнеш. Алє поки на вчительській кар'єрі ставлю жирний хрест. Зовсім інша ситуація з перекладом. Тут процесу дискваліфікації є змога протиставляти деякі проби пера. Але на це знову ж таки потрібен дорогоцінний час. Тому намагаюсь бути зібраний, хоча написав оце й одразу подумав, що просто хизуюсь. Де та в біса зібраність, коли зледачів до краю й цілими днями сплю? Теж мені сильна людина — прийшов з заводу, пузо догори — зберігаю калорії. Ледар, та й уже. Ну от, маєш: розпочав глибинним аутозвеличенням, а скінчив нищівною аутокритикою. Теть чисто, як у Франка: "І знов рефлексії" (шутю з дурой). Листи ваші одержую ніби всі, а ніби й не всі. Повідомили от, що Миколиного сконфіскували. Неначе акула з' їла, чам — і нема. Ласую "Раковими шийками" і вкотре згадую мамочку. Я — нещадний визискувач матірної любові. Каюсь.
Ваш щиро. Карний злочинець Валерій Марченко.
Мамочко люба!
Звичайно, я вболіваю за всім, що оце сталося*.
Звичайно ж, двійко куцих днів нашого побачення не варті переживань, зазнаних через отаку дурницю. Виграш вельми мізерний, аби за ним гнатися. Ну що ж, пречудовий для двох учителів урок — чого не треба робити й чого уникати. Даремно ти так гостро сприйняла мою худорбу. Просто заскочила свого сина не в найкращі часи. Ось у цім місяці дали дієту, то оклигаю. А з твоїми переживаннями і, взагалі, з тобою я ради дати не міг. Ох-хо-хо! В інших: ні матері, ні жінки, ні дітей, їм спокійніше. Тепер журися, що на твою голову посиплеться ? Не мала баба клопоту, дак сина в тюрму посадовили. Будемо сподіватися, все минеться без значних кусань. Сподіваюся, що в нач. громадян знайдеться досить розсудливості, аби не перетворювати випадок у привід для екзекуцій. Відомо ж бо: палка має два кінці. А тобі треба набратися терпцю. Як писав поет — три літа марно пролетіли —я не вмер, гадаю, й решту так само відбути. Тепер вже пересвідчилась, що протягом двох діб на весь рік не наїсися? Бо в тридцять років з ложечкою — на з'їж, синку! Гвалт! Передали мені гарні капці, дві пари білизни, вовняні білі шкарпетки. Обіцяли, що і з ліками все буде гаразд. Принаймні, напиши, що саме і кому
* Це перший лист після перерваного побачення.
з начальників вручила?Лікар говорив, ніби з цього приводу, розмовляв з пол. Міковим і ніби все мас бути владнано. Тож тягтиму якось свого воза далі. Приїхавши ввечері до зони, довго обмірковував усе, що сталось. Заспокоюю себе тим, що таких випадків щороку по таборах десятками. І все те було б дурницею, якби траплялось з іншим, а не Моєю мамою. Дійсно, життя з нічого творить трагедь. Чоловік би жінки не бив. Малувато ми, на жаль, побалакали. Що не досхочу, то не досхочу — тут треба бути справедливим. Після всього в мене лишилося враження — для інтимних бесід ми з тобою не створені. По цій колотнечі поїдь кудись відпочити, викинеш з голови дурне. Жаль мені звідси ніяк і податися. Чкурнув би за синє море, очі би мої їх не бачили. Ех, тюрма — не мать родна. Не питаю, хіба були ввічливі з тобою (безглуздо сформульоване питання, але як інакше напишеш) ? Прикро, весь час з'їдаюсь — мамі моїй заподіяно кривду, а син не в змозі захистити. Як же тут залишатися спокійним! Співав нещодавно хлопець гарну пісню на слова Грабовського. Під гітару незвично свіжо звучали слова декількох десятиріч давності. Химерне поєднання: поет початку віку, гітара — популярний музичний інструмент 70-х років і ми групка зеків, котрі повсідалися на моріжку теплого липневого надвечір 'я. Асоціації в мене значно бурхливіші та не для опису в листі, а пісня сподобалась. Знову сиджу шию на машинці. Норму за минулий місяць виконав на 83%. Не багато, але й не мало. При моїх нирках і тому треба радіти. В № 6 "Иностранной литературы" вичитав цікавий роман Уайлдера "Теофіл Норт". Напрочуд багатий, різноманітний наш світ. Не здатна дикість на чім запанувати.
Отакої. Пишу листа, як завжди, кілька днів. В понеділок розмовляв з капітаном управління. З'ясовували остаточно про припинення побачення та наслідки. Сказано, що й з тобою буде без продовжень. Ага, ліки врочисто передали в медчастину задля вжитку твого хворого сина. Відпадає питання: куди й кому передавала ? Напиши лише кількість, для порядку. Так у мене життя вертає в старе річище. Цілуй усю родину, а саме: батька, сестру, діда, бабу, тітку.