17/ХІ-74
Люба тітонько! В мене, як завжди, без істотних змін. Мислю, отже існую. Студіюю English, припинив перекладати Джерома й заходився коло усного мовлення та граматики. Читаю худ. літ. В захопленні від "Майстра та Маргарити" Булгакова. Тобі часом не доводилося прочитати цей роман ? Скажу я вам — перша кляса. Шкода, що не маю змоги ширше проаналізувати, але твір, поза сумнівами, один з кращих за п'ятдесятиріччя. До речі, чи відомо тобі, що Булгаков киянин? Його батько був професором теологи, викладав у духовній академії. Решта творів Булгакова слабкі, навіть реакційні. З цього погляду варто порівняти ідейний зміст його "Білої гвардії" та "Ogniem і mieczem" Сенкевича. Я потроху перечитую все краше, що з'явилось останнім часом у Союзі. Не знаю, можливо, тобі потрапляли романи Франсуази Саган? Читав їх просто запоєм. Французи — завжди французи. Мене чимдалі більше бере заздрість до їхнього світу. А ще розповіді очевидців.
В нас уже зима повним ходом. Гуляю в запнутому на всі ґудзики бушлаті та валянках — зек a la russe. Працюю по-старому на швейці — "вишиваю я узори з тривогою пополам". Робота була б легка, якби не було забагато. Окрім читання літератури є ще одна річ. котра забирає вільний час, розмови з людьми. Напевно, можу вже сказати, що став дорослим. Мене ніщо не навчило так, як тюрма. Політика, філософія, література пізнаються тут у нових вимірах. По-новому починаєш розуміти людей. Отож, втішаю себе мудрістю: все на краще в кращому із світів. На жаль, твій лист, де вкладено листівки (прегарні. Можна ще декілька з козаком Мамаєм), до мене не дійшов. Його конфісковано через умовності. Стримаюсь і обійдуся без коментарів. З охотою почитав би щось від Валі, Зосиної сестри. Нехай, якщо зможе, напише мені сама таким собі нейтральним тоном. Але лист обов'язково має бути із зворотною адресою й рекомендований. Відповідь Амосова на мій допис я тобі процитував у попередньому листі. Знову ж таки, все ясно. Утримаюсь... Від Ліни та Генки нічого не отримував. Либонь, листи в дорозі заблудилися. 88
Чи не погіршилося здоров'я чоловіка? Що каже з цього приводу Льоня ?* Мені нічого не відомо. Хай дідик не хвилюється, що не вдається нічого написати. Як там у вас, я чудово бачу із твоїх та маминих листів. Підходить 5 грудня. Оце піти б на іменини до Оксани й наїстись досхочу. Для мене то дійсність — духовна пожива у конфлікті з тілесною. Дивився нещодавно пацифістський фільм "Тупик". Здається, шведський. Як один хлопець тут висловився, із вирізаним сексом. Режисерське мислення вельми благеньке. Я, мабуть, краще б поставив. От за чим справді шкодую, що не бачу нічого путнього. Але ж я й раб цивілізації. Тільки у відірваності від неї починаєш звертати увагу на речі, над якими не замислювався раніше. В таборі виникають комплекси: їжа, феміни, розваги. Але ти лише програєш, коли даси бодай одному взяти над собою гору. Так гартується дух.
Дивовижне наше життя. Про багато що я чув у книжках, кіно і навіть па думці не мав, що колись доведеться проходити подібне випробування. Здалека, in abstractio, все видасться простим і зрозумілим. Мужність, це — коли борються з несправедливістю, ріжуть у вічі правду-матку, etc, etc. Підлість — брехати й зраджувати. Зрештою, як це буває в книжках для дітей, зло подолано, а добро торжествує. І от — зустріч з дійсністю... І все навпаки.
"Не пра... я не ве..." чомусь пригадалося, як колись прийшов з мамою до вас на Десятинну, було тоді мені років 5, і читав папам 'ять "Упрямого Фому" Міхалкова. По радіо зараз якраз співають "А вокруг голубая, голубая тайга".
Тітонько, подзвони, будь ласка, на вул. Попудренка, там є магазин "Книга-поштою". Дізнайся, чому вони затримують мої замовлення. Не надіслали сюди ще жодної книжки. Чи передплатили ви 50-томник Івана Франка? Які моди в Києві? Читав (закреслено), ну й зінське щеня. Цілую всіх. Обіймаю дідика та бабусю. Привіт від каторжного небожа.
28/ХІ-74
Добридень, мамочко! З дуже, дуже великим задоволенням читаю твої листи. В такі хвилини почуваю себе майже поруч із тобою, вдома. І фізично відчуваю всі переживания. Я зовсім не хочу, щоб ти приховувала їх за безжурністю. Мені здається, треба просто набратися мужньості й зміцнітися у вірі
* Іван Світличний знаходився довго в лікарні. Леоніда Павлівна (Льоня) — його дружина.
в найкраще. Я гадав спочатку, що зможу підтримувати тебе ілюзіями про швидке повернення, але зараз все-таки вбачаю рацію у тверезішому погляді на речі. Знаю, яка тяжка для тебе навіть думка про можливість довшої розлуки. Але, зрештою, ми не спимо на трояндах. Я маю на увазі взагалі людське життя. Могли бути і значно гірші варіанти. Скажімо, років 40 тому мене б навіть не судили. Я, напевно, не знайду потрібних слів, щоб заспокоїти тебе. Але нехай тобі допоможе думка, що я, ти — часточки великого цілого. Тут можна збитися на патетику, тому далі не хочу продовжувати. Повір тільки, для мене усвідомлення цієї істини — велика підмога. Стосовно того, що хтось не хоче чи не виявляє ініціативи у написанні листів, я, звичайно, все розумію. Писав же про доцільність контролю за листами для такого, хто, відважившись написати, справді бажає, щоб до мене його лист дійшов. Через це й було стільки інструкцій.
Аж через три тижні отримав бандеролю з тютюном та рукавичками. За цей час ракета долітає до Венери. Але не вільно тут і нарікати. Бо буде, як у тому анекдоті про черепаху. Зібралися звірі на гулянку в лісі. Ну, там почалася складчина, туди-сюди і випити треба. Стали думати-гадати, кому піти до крамниці. Зрештою, кинули жереб і випало черепасі. Пішла вона. Перші хвилини збігали непомітно. Далі — гірше. Словом, через кілька годин звірі вже не півголосом, а на повен голос стали обурюватися безалаберністю черепахи, її тихохідністю. І от у цей момент кущі поволі розсунулися і та сказала: "Ви якщо так базарите, то я взагалі нікуди не піду". Отож і я не буду ремствувати, щоб не той. Проконсультуйся з адвокатом, чи можеш ти, як матір, одержати мій вирок. Мені його не видали й не збираються.
Алочці перекажи, щоб ніяких рекбусів та кроксвордів. Люди інститути спеціально позакінчували, а не те що дитячі ігри. Щодо свого самопочуття похвалитись вельми не можу.