Але що значать їхні вироки для людини, яка покладається на Волю і Милість Бога?! 1983 був роком підвищеної істерії. До влади прийшов лицар "залізного Фелікса" — Андропов. Всесоюзне КҐБ очолив випробуваний наймит Федорчук. Отже, контролювати органи тепер було явно нікому: "державна мудрість" пішла прямо в органи. Зек втратив усякі ілюзії. Моє листування заглохло: листи не доходили або підшивалися до справи. Зачастішали офіційні обшуки (крім систематичних потаємних). Влітку 1983-го у мене був генеральний обшук, де було забрано усі рукописи і листи. З коридорчика я чув нервові розмови з прокурором: що брати за основу арешту? Сікач з поламаною ручкою? Це не холодна зброя. Цвяхи на ґанку? Вони не вкрадені, а видані для ремонту. Було вилучено шевського ножа, і особисто прокурор республіки писав протокол про його саморобне виготовлення. На роботі я відчув, що питання про арешт вирішується. З розмови з майором з центру (російські кагебісти дозволяли собі одвертості) я зрозумів, що є якийсь сигнал від Федорчука. Місцеві дотримувались зі мною коректності. Мовляв, куди квапитись — в тайгу не втече...
Десь тоді вирішувалось питання і про Валерія Марченка —він перебував у завішеному стані. Заарештували його восени 1983-го — перед моїм поверненням до Києва.
На закритий суд у березні 1984-го я не потрапив. Там я міг зустрітися лише зі шпиками та конвоїрами. Але що значать наші видимі зустрічі. Справжні зустрічі — це зустрічі думок і почуттів на однаковій хвилі. В день вироку я собі уявив весь
СУД НАД ВАЛЕРІМ МАРЧЕНКОМ
"І драну
глухими темними задами на смітник винесли"
Тарас Шевченко
Сліпого ранку 432 коли надворі ніби починалась весна а зима засипала її рештками сірого снігу його привезли в порожню залу де ніколи не проходить мертвий дух спертого повітря і почали розкручувати довгу липучу стрічку через усю його молодість Гай-гай
скільки налипає сміття коли руки довгі загоничів тягнуть липучу стрічку через розтоптані життя Чіпкими порожніми очима сміттярів сурмачів учорашнього дня вони втягують звалюють гноять усе живе а потім умивають руки Її можна було розмотувати без кінця в минуле і навіть тягти в майбутнє до краю заліпивши всю але вони розкручували відведений шмат
достатній щоб прив'язати приреченого Господи Твоя воля Сліди замітає вітер і пісок минуле вивітрюється і вигасає як вигасають болі і страждання душі
як вигасають наші дні
але мертві з розгону ковтають
живих
щоб стати вічно живими
Сліпими ранками
вони визбирують живі паростки
що проскочили під крилом ночі
і глухими темними задами
тягнуть та скидають у провалля
Там тільки нестямний вереск горобців
на віконних ґратах
перемішує сон і тривогу з мрякою
Вони розмотували довгу заліплену стрічку
через усю його молодість
а він посміхнувся широкою усмішкою і простяг руки
— благословенні живі хвилини мого
життя!
Господи
Яке коротке скупе життя самі надії
Але Ти відкрив йому дорогу честі і судив полягти на цій дорозі тож у короткім скупім житті він не був бездольним.
Вони йому не простили вірності живим хвилинам, живим почуттям, живим і чистим очам.
Більше вже листування не було. Більше життя не було: вони його добивали на задушливих літніх етапах, де за його поїздом невідступно їздила мати і волала до німої стіни.
Втретє ми зустрілися з Валерієм Марченком восени 1984-го — на Покрову.
Не відбувши і року як у дивному сні Він вернувся в цинковій труні У високому небі голубіло як стишене слово Свято Покрови А земля тепла рідна пересиливши холод і вітер принесла йому квіти.
Голові Президії Верховної Ради СРСР
Андропову Ю.В.
від Марченка В.В.,
Київ-111, Щербакова, 72, кв.130
ЗАЯВА
Вже в перших днях мого повернення із заслання я зустрінувся з перешкодами й переслідуваннями, які продовжували реченець мого ув'язнення до безконечности. Заки я влаштувався сторожем у квітникарстві за 75 карбованців місячно, я обійшов понад 20 робочих місць. Рік я перебував під адміністративним наглядом офіційно, а крім того, за мною стежили таємно (часто щоденно). Слідкували за мною вдома з сусідньої квартири, слідкували на вулиці, незалежно, йду я сам до церкви, з матір'ю на базар чи зі знайомою в кіно. Перлюструють мою кореспонденцію, деякі листи пропадають, підслуховують мій телефон. Восени 1981 року мені погрожувала телефоном невідома особа, буцімто колишній в'язень. Погрози припинилися після того, як я заявив, що запишу розмову на магнетофон. На виробництві в моїх речах рилася робітниця, яка стояла в контакті з співробітником КҐБ. Якісь люди, під час нашої відсутности, залазили до нашої квартири й дачі. Хтось систематично риється на робочих місцях моїх батьків, родичів. Шукають, як я розумію, за доказами моєї антидержавної діяльності. Я — літератор і не уявляю себе поза українською культурою, поза творчістю На жаль, про публікацію своєї літературної творчости годі навіть мріяти. Щобільше, якраз моя літературна творчість є під пильним наглядом КҐБ. Так, під час обшуку у мене вдома і на дачі, 15 липня ц.р. вилучено якраз белетристичні статті, зміст яких стосувався до 11 і 19 сторіч. Забрано також мій переклад з англійської письменника Сомерсета Моема "Сила обставин". Крім цих статтей, ніяких матеріалів, які б мали якусь вартість з погляду державної безпеки, не виявлено, хоч обшук проведений був дуже ретельно.
Після обшуку мене повезли на допит (я був хворий, тиск 200 на 105, і співробітники КҐБ не мали права цього робити). Слідчий Боярський заявив мені, що робітники РСМУ, які закладали водопроводи до кооперативних садів "Освіта", натрапили на присадибній ділянці нашої дачі на брезентовий пакет, в якому знайшли два примірники "Хроніки поточних подій", обгорнуті в останню сторінку мого перекладу "Сили обставин". Усім членам кооперативи відомо, що сади давно призначено ліквідувати за загальним пляном будівництва Києва. Та кому з літників, які не дочекалися водогону за 20 років, захочеться водитися з водопро-водкою тепер, перед знесенням садів. Так що ця новобудова — дарунок КҐБ садівничій кооперації—жест нечувано щедрий, коли б тільки не відкритий скарб. А "антирадянські документи", обгорнуті останньою сторінкою мого рукопису, є доказом, що фабрикатори хочуть підтягнути мене під статтю б2 КК УРСР. Бож ясно, що ніхто не буде зберігати кримінал разом з своїм підписом. Тому я з повною відповідальністю заявляю: це провокація співробітників київського КҐБ, який, не знайшовши нічого компромітуючого впродовж довгого надзору (оперативники ховалися в двох сусідніх дачах майже півроку), рішили таким чином виправдати своє полювання за невигідним письменником.