Валерій.
Слава Йсусу Христу! Дорогий п.Євгене! Був я оце нині в церкві, слухав службу і переконувався, наскільки, все таки, вона нам потрібна. Я прийшов на 9 годину і майже три години стояв, розглядаючи чергу сповідників і наслухаючи читання молитов. Читалися молитви з вранішньої та відповідні псальми, відтак — молитви до причащения. Декілька десятків людей, які сповідалися в одного священника, терпляче і покірливо юрмилися в лівому крилі церкви, а я, стоячи поза їхніми спинами, то прислухався до читаного з крилоса в правому крилі, то міркував над власною недосконалістю, зрештою, коли наситився усим доволі, почав нудитися. Власне літургія розпочалася об 11 год. 40 хв. Це було саме тоді, коли я зловив себе на думці, що хочу звідси піти. І мені стало соромно. Я пару тижнів пролежав у лікарні, а до того і потім ходив на 7 годину, лише на стиснуту 2 годинну службу щонеділі. Цей свій разонатиждень візит я поступово почав вважати цілком достатнім. І ось зараз, прийшовши поза нормою на літургію в суботу, занудьгував. Але, щоб бути об'єктивним, слід сказати, зрештою, я переміг себе, і дослухав уважно службу. І, вже співаючи разом з усіма "Вірую", я збагнув, що це воно й є спілкування з Богом. Розшарпуваний пристрастями, втомлений кожноденними турботами, приходиш до храму, аби підвести підсумок пережитому протягом тижня. А тебе тисне й гнітить атмосфера очищення, тебе ще утримують пута гріхів. Жити правильно праведно можна тільки спираючись на християнське віровчення. Самого інтелекту, щоб бути непомильному, замало. Почуття розумом не перемагають, на них потрібні віжки релігії. Тому я знав, що не вийду з церкви зараз і ніколи, коли мене щось підштовхуватиме, мовляв, нудно або є якісь важливіші, цікавіші справи. Я був на службі в Макаріївській церкві. Це на Татарці, якщо їхати трамваєм від вул. Артема на Поділ — перша зупинка. А ще я ходжу до Фроловського та Покровського монастирів, в Вознесенську за автовокзалом, та на Куренівці. Публіка скрізь переважає старшого віку. Молоді з ясними (не каламутними) очима мало, але також трапляється. На жаль, казання в усіх храмах читаються рос. мовою й інакшого тут ніхто не уявляє. Про це все я подумав, що напишу вам обов'язково сьогодні, повернувшись додому. Свій задум, як бачите, здійснив, хоча й нашвид-коруч, не зовсім вправно синтаксично. Я одержав вашого післяноворічного листа, на який відгукнувся, надіславши вам бандеролю з імпортними вовняними перчатками та польською книжкою про Нюренберзький процес. Ви не повідомили мені, чи одержали. А я дуже не люблю, коли речі, які призначені для друзів, крадуть якісь покидьки. Тому, будь-ласка, напишіть, чи одержали бандеролю і цього листа. А, може, ви писали ? Тоді не одержав я, і ви мусите розшукати пропажу. Майтеся добре.
Ваш Валерій. 8/1П-83
Дорогий п. Євгене!
Нарешті трохи оклигав після нападу ниркової гіпертонії. Лікувався посилено гідротерапією, травичкою та буряковим соком і досягнув полегкості. Але десять днів на лікування пішло. Звісно, я це все оцінюю, як Божу ласку. Я-бо ходив до церкви також часто. В своєму останньому листі ви запитували про діда. Це — тема довга і не на один лист. Тому назву лише найцікавіші віхи. До війни вчився в ін-ті Червоної професури. Захистив дисертацію "Боротьба Росії та Польщі за Україну", здається, 1941 року. Був першим радян. ректором Львівського ун-ту. На початку війни був репресований, але через хаос документи на нього десь загубилися, й він просто відсидів три роки. Потому викладав історію в Київ, педінституті та ун-ті. 1962 року в Ленінграді захистив докторську дисертацію "Історіографія України". Це — перше подібного роду дослідження в нас. З найцікавіших монографій: "Історія укр. культури" (не впевнений, як до війни, а от по війні — єдина на цей предмет праця), а також "Укр. історіографія до ХУШ ст." Взагалі, підбиваючи підсумок, можна більше б говорити про невикористані можливості. Але ж у яку добу жито... Зайшов якось у книгарню закордонної л-ри, є тут така на Червоноармійській, такі розкішні мистецькі альбоми, різноманітна, хоча не надміру інтелектуальна, художня л-ра, багато навчальних курсів з вивчення мов. Але ціни — фантастичні. "Course of English" — 1 том — 150 крб. Уявляєте? Справленій ярмарок книжкових італо-франко-англо-німецьких чудес. Лише неприступних. А от у "Дружбі" був узяв "Sonety" Шекспіра по-польському, придивлявся та передумав. Навіть 1,5крб. при моїй зарплаті на необов'язкову книжку викидати не гоже. Зате є у продажу "Укр. народне мистецтво" англійською. Розкіш, але теж 12 крб. Пишіть, не лінуйтесь. Валерій.
P.S. Додаю ще прикру новину в Івана. Михайлина одержала від Льолі листа, де та пише, що їхню кімнату геть обікрали. Винесено всі речі і, звичайно, Льоля дуже переживає. Гадає, що то зробив сусіда їхній, п'яниця. Напишіть їй листа підбадьорливого.
8/1V-83
Євген Сверстюк
ЗУСТРІЧІ З ВАЛЕРІЄМ МАРЧЕНКОМ
Кожен раз мені згадується Валерій Марченко як людина, з якою у мене обірвався діалог на місці найцікавішому. Від самого дня мого повернення із заслання мені бракує його то для розмови, то для спільної дії, то для справи, яку можна довірити тільки йому. І так від самого початку: я чекав, що він мене зустріне із заслання... А він уже сидів під слідством вдруге, і було для всіх очевидно, що то початок дороги на страту. Від того часу у мене зберігся Останній лист Валерієві Марченкові
Юний друже коли я вертався то таємно сподівався що ти зустрінеш
бо інші для того вже надто старі Але вигасало жовтневе листя холодний падолист покривав Твої останні сліди і темний мур між нами виростав ночами в безмір Вестігіа террент мені вчувалося що долю твою пущено в гру задля жорстокого уроку Чому твою поставлено діагноз залишився молодим і роковано на зруб без тями про вічну істину про зерно кинуте в землю щоб дало плід
15/10.84
Скільки їх, товаришів з неволі, відійшло. Тільки острівки спогадів. Маленькі спалахи вночі. Вона нас облягала, сповнена пасток і примар. Вона насувається і вигашує пам'ять.
Але згадується Валерій Марченко, Зиновій Красівський... Такі різні, вони не були знайомі. Але що єднає їх, людей різних поколінь з різних широт, в моїй душі? Мені здається, що людська надійність.