Половинка Пермской 1801 21 6 1417
Министерство внутренних дел СССР* Министру (Щелокову) Убедительно прошу сообщить место пребывания тяжело больного сына Марченко Валерия отбывшего срок заключения 25 июня учреждении ВС 389/35 Пермской Чусовского. На мой запрос из учреждения 389 сообщили сын направлен для дальнейшего отбывания наказания Каракалпакскую АССР а оттуда пришел отрицательный ответ.
Смужаница Н.М.
252111, Киев-111. ул.Щербакова 72/2. кв.130 1 3Л/И.79 г.
Копия— 103861 ГСП Москва, К-104. Большая Бронная № 23, Начальнику ГУИТУ МВД СССР
* Телеграми з оплаченими відповідями. Відповіді отримала після Валериної поштівки.
Генеральному Прокурору СССР Смужаницы Н.М.
прож.в г.Киеве, ул.Щербакова, 72/2, кв.130
25 июня с.г. закончился срок заключения моего сына, Марченко Валерия, осужденного по ст.62 ч.1 УК УССР. Он отбывал наказание в учреждении ВС 389/35 Чусовского района Пермской области. Сын очень тяжело болен, в связи с чем постоянно находился в больницах. Я неоднократно обращалась с заявлениями о его досрочном освобождении, но мои просьбы оставлены без последствий. Начиная с прошлого года я писала заявления и в КГБ, и в МВД, и на Ваше имя об освобождении сына от изнурительного длительного этапа на ссылку, об ускоренной доставке к месту ссылки, но дублировался ответ начальника учреждения 389 из Чусовского р-на о том, что сын будет этапирован согласно советскому законодательству.
Каким законодательством можно объяснить то, что мой сын вот уже 19 дней должен быть освобожден от конвоя, а о нем ничего не известно. Знаю, что он отправлен в Каракалпакскую АССР, но там не значится. На три мои заявления на имя Министра внутренних дел с просьбой сообщить место нахождения тяжело больного сына ни одного ответа не последовало.
Прошу Вашего вмешательства, прошу напомнить органам внутренних дел, что Марченко Валерий с 25 июня должен быть расконвоирован и, наконец, я должна знать, где он находится.
С надеждой
Смужаница Н.М.
13 июля 1979 г.
МВД СССР Гр.Смужаница Н.М. 252111.
Главное управление г.Киев, ул.Щербакова,
исправительно-трудовых 72/2 кв 130 учреждений N 6/8-Ж-6513 от 6.7.79 г.Москва
Ваше заявление, адресованное в МВД СССР, рассмотрено. Сообщается, что по отбытии срока наказания в ИТУ, Марченко направлен в ссылку в Актюбинскую область.
Начальник отдела (подпись) Анастасов
Мимо, добридень!
Нарешті доїхав, хай би їм трясця моїм вихователям. Надішли 100 крб. і чекай листа. Цілую.
9. ¥11. 79
Управление внутренних дел Гр.Смужаница Н.М.
исполкома Актюбинского 252111, г.Киев,
областного совета ул.Щербакова,
народных депутатов 72/2, кв.130
2 августа 1979 г.
№ 19/11-1151 г.Актюбинск
Ваш сын Марченко Валерий Вениаминович отбывает ссылку в Актюбинской области, Уилском районе, пос.Саралжин и работает по месту жительства.
И.о.начальника 5 отдела УВД
Актюбинского облисполкома (подпись) АН.Белоусов
Останній рік у таборі суворого режиму — ВС 389/35 та ВС 389/36. Безмірні тривоги... Тривоги і надії. Ослабленого табірними умовами Валерія відправили в обласну тюремну лікарню — м.Перм, учреждение ИЗ-57/1. Не дочекавшись дозволу на побачення, я вилетіла до Пермі. Добилася до головного лікаря, потім до начальника тюрми, дозволили 40-хвилинне побачення з сином через скло, а розмову по телефону. Прийняли передачу продуктів не за списком дозволених. Знову зустрілася з начальником тюрми (Волощенко), просила клопотання про звільнення Марченка у зв'язку з хворобою від дальшого відбування покарання.
Відповів, що Валерій нє в'язень цієї тюрми і клопотати про нього він не має права. Знову етап до зони... Аж і до відправки на заслання заяви, листи, прохання, волання матері про звільнення від етапу, від затяжного етепу, про транспортування літаком, про дозвіл на мій супровід хворого сина, про визначення місця заслання з кращими кліматичними умовами. На все однозначні відповіді — відмова, а на заяви сповістити про місце знаходження сина в період довгого транспортування його — мовчанка.
Червень — початок липня злочинно-виснажливий етап, під час якого постійна боротьба Валерія за дотримання конвоєм елементарної законності, за свій статус політичного в'язня і відповідного ставлення до себе і таких як він. У спекотні липневі дні його возили до місця призначення битими дорогами Актюбинських степів. У порожньому автофургоні його грудкою кидано з кутка в куток, відбиваючи хворі нирки, а в Уїлі (райцентрі) тиждень протримали без їжі в камері попереднього ув'язнення. А далі під палючим казахстанським сонцем мотоциклом доставили в с.Саралжин на 2 роки роботи в радгоспі. Вкрай виснаженим, ледь стоячим на ногах, побачила Валерія Валентина Пайлодзе — дисидентка з Грузії, и минулому регент Тбіліського церковного хору, жінка моїх років. "Будинок для приїжджих" — розвалена будівля стала домівкою для двох страдників.
Директору
Уилского сепьхозобъединения Марченко Валерия Вениаминовича, 1947 г.р., холост,
беспартийный окончил филологический факультет Киевского госуниверситета Заявление
Прошу трудоустроить меня в вашем совхозе, учитывая мое образование, а также слабое состояние здоровья.
К заявлению прилагаю выписку из истории болезни. 1Л/1И-79 (подпись)
З МОГО ЛИСТА ДО ВЯЧЕСЛАВА ЧОРНОВОЛА
...В таборі я останні чотири місяці воював за медичну допомогу, тому аж до виїзду перебував у лікарнях, зрідка повертаючись на 36 зону. Вони там припинили лікувати майже зовсім. Хворого на уремію Баранаускаса три тижні тримали в центральній лікарні ИТУ ВС 389 на Всесвятській без вжиття необхідних заходів. Двічі напівпритомного возили у воронку від центральної лікарні до залізниці. Потім нарешті відправили, а в Пєрмі вкинули до звичайної тюремної камери і майже три дні він не виводив катетером сечу (в нього аденома простати). Помер після операції.
Десь за два місяці до кінця терміну я звернувся до міністра В. С Щолокова з проханням, зважаючи на стан здоров'я, надати спецконвой і везти мене як хворого. Тижнів через два в лікарню прибіг оперок лейтенант Бабаджішвілі і став теревенити про сяке-таке, а наприкінці сказав, що "буцімто" мені дозволили їхати на заслання навіть без спецконвою, а лише відмічаючися на вузлових станціях у міліціях. Я так і не збагнув, навіщо їм здалася та комедія. Після цього мене ще 20 травня повезли з Всесвятської ц/л до Пермської ц/л, де я поскаржився медкомісії вільних лікарів на свої болячки. Ті дружньо кивали головами, що стан кепський, і сказали, що дадуть відповідні вказівки. З Пермі 5 червня мене смикнули назад на Всесвятську, а, якщо врахувати, що потягом туди їхати понад добу, у вагоні до туалету випроситися неможливо — при моїх нирках це була ще та дорога. І 5 червня мене несподівано викликають з лікарняної палати на етап, з речами. Знаючи про пристрасть перевихователів колекціонувати мої переклади, я тут таки запечатав у конверт на ім'я Прокурора УРСР Глуха переклад оповідання Едгара По "Маска червоної смерти" і в доданій при цьому заяві попрохав перевірити на предмет: антирадянського змісту, умовностей та відомостей, що не підлягають оголошенню. Відповіді чекаю досі. Видно, нелегко в оповіданні, написаному 1840 року, відшукати антирадянський зміст. Десь за останні півроку мого терміну в мене послідовно вилучали такі переклади: "Декларація незалежности" Томаса Джеферсона (ХУШвік!), 10 розділів повісти Джерома К. Джерома "Троє в одному човні, не кажучи про собаку", оповідання австралійських письменників кінця ХІХ — початку ХХ ст. — зо два друкованих аркуші, поезію Едгара Лі Мастерса, а про тенденційні виписки з Кодексу постанов Верховної Ради, просто художньої л-ри нема що й казати. З тріюмфом вилучалося.