Добридень, мамусю! Здається, ніби пройшло зовсім мало часу, як писав листа, та вже середина місяця й мушу знову братися за перо, щоб живописати свої зеківські будні. Довго щось, буває, затримуються з Києва мої повідомлення. Не хочеться взагалі про такі дрібниці й згадувать, але з них складаються дні очікуванні, часом це діє на нерви. Зрозуміла річ. до серцевого нападу або отруєння жовчу не доходить, проте неприємно. Куцому змелеться — ці слова баби Галі я з непохитною вірою в перемогу добра над злом адресую службовим особам, винним у несумлінному ставленні до своїх обов'язків. Кандибиного листа почитати не довелось, "по причине не зависящей от нас". Отож, стверджувати, ніби підтвердилось твердження звичаєвих норм: пишіть і відгукнеться, буде з мого боку самонадіянністю. Вони були дужчі — так я б оцінив виниклу і вже 6літ триваючу ситуацію. Ну, та мені аби лише центральна преса доходила, аби лише, як казав Тичина, орган мені звучав. Мда, ще скількись баланди допити залишилось, скількись каші доїсти — "та й на коні всі у путь". Сексуальний шантаж — чогось цей вислів, несподівано зринувши в моїй пам'яті, змусив затремтіти від обурення цнотливі струїш душі. Як багато зробили все таки там, на Заході, щоб довести жінку до отакого-от непривабливого стану. Ні, таки назріла революція, потрібен потужний Землі трус, щоб вирвати кобету з-під гніту капіталу. А що наша Мар'яна, чи вона усвідомлює, наскільки жахливе становище жінки, по суті, закріпаченої гонитвою за гарними речами, косметичною фата морганою, ганебними чуттєвими насолодами. Звільнилася б наша дівка, чи знайшла б у собі сили, якби їй довелось боротися там, як це роблять феміністки, за свободи прекрасної статі. Її ставлення до роботи дає підстави гадати, що подібний огидний спосіб життя був би їй не чужий. Але ж, як на мене, на сердешну Мар'яну витрачено стільки зусиль і... не в той степ. Бо її, більш ніж довірливу душку, обдурили осяйною стерильністю білого халату, а того батьки не усвідомлювали, що плати за труд тяжкий — сімдесят крб. на місяць. Ні, щоб було одразу прозу буднів висвітлити, розповісти про медичний переліг, який треба орать... Я несподівано заповзявся аналізувати сестринську педагогіку, але спиняюся, бо то — страшенно невдячна справа. Не про наші глузди. Тут із свого шляху нагору часом дивуєшся, а то взаємини між батьками та дітьми, між індивідуумом та суспільством. Отак існую тут, ніби під скляним ковпаком, а світ же, боже, який милий. Подивився прегарний музичний фільм "Романс за крону", де все жартує, сміється, співає. Та примарне відчуття щастя минулося, щойно засвітилися лампи в залі.
Потятко, одержав пакунок, за що й вдячний. Дякують тобі щиро наші дядьки за бандероль та пакунок. Все одержано без прикрих затримок і несподіванок. На жаль, ти знову не все замовлене кладеш. Тому бандеролю не надсилай, бо відішлю її назад. Видно, наука не йде без бука. Мені із заслання написав листа Гарик Суперфін. Він згадує, що одержував двічі листи від Миколи, а той його дописи — ні. Я, принаймні, так зрозумів його писані по-українському нарікання. Одержав на Різдво привітання від Льолі, Басараба, Сороки. Дякую й Миколі. Про його знімку у Толі я обов'язково з'ясую, коли той вийде з лікарні. Твій останній лист був № 51. Розумію материнські хвилювання і радий би тебе тримати в ізоляції від своїх клопотів, але... але. Ну, та все, зрештою, не смертельно. Сама бачиш. Хоч потроху болить і голівонька, і нирки. Тобі, мабуть, краще приїхати на початку лютого. Тільки не розраховуй, що нагодуєш. З відстані 3-5 м зможеш споглядати та й по всьому. А от про пакунок для мене за медичними показаннями довідатись у міністерстві варто. Нехай письмово відмовлять. Цілуй Алочку й малого. Хоча тітка й, справді, невиразна, але бачу, що погарнішала, відтоді як була породілля. Всі знімки й стерео віддали, лист також. А от Кандибин — но пассаран, та я писав уже во первых строках. Подякуй йому за знімку, принагідно. Від усіх інших адресатів листів також — чортма. Щоправда, я борюкаюсь, качаю права людини, але єдине, що з того маю, це усвідомлений трюїзм — нам
пишуть.
Мар'янці на день народження надсилаю листівочку з віршами, які мені сподобалися. Бажаю їй здійснення всіх мрій. Надішли мені 6 коп. та 4 копійчаних марок, сповіщень можна в кожному листі потроху. Валерій.
15/1-1979
Писано на одному з половиною аркуші, плюс листівка Мар'яні. А в пакунку мені лежала лише одна бляшаночка червоної ікри. Ти писала, що дві? Пакунок розкривали при мені, ти часом не забула — там, справді, дві бляшанки клалося? Решта все було згідно опису. Подивився нині фільм "Судьба" за Проскуріним, чим ти так захоплювалася, не розумію. Ну,
поки все.
(Підпис)
Тітонько, добридень! Даруйте, що зволікав із листом. Все сподівався на мамин приїзд, то прочитайте його аж тепера. Одного листа я написав Ігореві, отже, за лютий додому буде лише один. А мене знову перевезли в Кучино, добре хоч верхи зараз на грузовиках не транспортують. Бо ляка, пак лиха, набрався б, мов Карась із "Запорожця за Дунаєм". Кому легко уявити все, це Миколі.
Тому не зупинятимусь на етапі. Зрештою, минулося без особливих ексцесів. Опинився на новому-старому місці, зустрів старих приятелів, познайомився з новими. Посіла мене одразу сила клопотів: і чи сповістили маму, і чи вона, бува, не виїхала (я сподівався, на початку місяця) і чисто технічні турботи з переадресуванням передплати, наприклад. Працювати поставили наладування шнурів до електропраска "Лисьва". Застерігаю одразу: щоб не заманулося купити, бо я за себе не ручаюся. Як на лихо впали сильні морози, що мені аж ніяк не по здоров'ю, тим більше й почуваю себе не вельми. Отож, мушу зараз качати права на захист нирок. Ваших листів після 31 січня вже не одержував, пишу и не знаю: як ви, що ви? Здається, про твої знімки, що надійшли в січневому листі, я писав. Доречно надійшли 3 стереокалендарики, великі конверти, які я замовляв, від мами. Вже починаю сам хвилюватись за те, що ви хвилюватиметесь без моїх дописів. Звідси вони йдуть досить довго. Приблизно так, як на Україні, в епоху доісторичного матеріалізму. Я, звичайно, докладу всіх зусиль, щоб цей процес якомога прискорити. Однак, це тобі не фізика, й сили протидії часто не дорівнюють силі дії. Дивні люди, нащо їм так довго читати треба? Бібліофіли, мабуть. Якщо мимохідь натрапиш десь у кіоску на № 1 "Жовтня", придбай для мене. Там цікава стаття під рубрикою "Пост імені Ярослава Талана", то вирви й надішли у листі. Ага, я слухав якось тріо Мареничів, справді, чарівно. Навіть не уявляв, що так можна проспівати народну пісню. Я їх розглядав на газетній витинці (маминій), всі — дуже сценічні. Потім бачив ще у "Вістях з України", таки привабливі, маю на увазі кобєт. Знаєш, на шостому році я якось гостро став відчувати відокремленість від того, що вкладаємо в поняття повноцінне життя. З якоюсь жадібністю дивлюся в кіножурналах на киян (закінчення слова закреслено), вдягнутих за незнаною, незвичною для мене модою, випадково почувши по радіо гарну пісню (естрадна, чи не румунська? "Калина"), дізнаюсь, що вона майже заспівана, бо виконується досить довго; з сумом спадає на думку, що ось уже який мамин день народження я відзначаю не з нею. І сни сняться переважно зеківські. Головні дійові особи — кримінальники обох статей з термінами від 3-х до 25. Я втікаю від солдатів з псами, стріляю, а кулі падають, ледь вилетівши з цівки, б'ю, а сили нема. Мають рацію фундатори передового вчення — визначає буття свідомість, визначає.