116
за своїми немощами і студіями я мав трохи цільного часу, я залюбки довів би це пером. Щоправда, я вжив би інших доказів, бо кожен має свою маніру доводити, і висловив би деякі застереження, що їх ви не зробили.
Я не протиставляв би, як це вчинили ви, наш народ і нашу добу усім іншим народам і всім іншим часам, разом узятим. Шкода такого й заміру. Я студіював би кожен народ і кожен вік і, зваживши, не хапаючись, де вони ведуть перед, а де ми, здолав би, безперечно, довести нашу зверхність.
Так, дійшовши віку Августа, я щиро б визнав, що ми не маємо ні героїчних поетів, ані промовців такої міри, як Вергілій і Ціцерон, я б погодився, що наші найсумлінніші історики не досягнуть Тіта Лівія і Салю-стія '2, я б не розпинався за нашу сатиру й елегії, хоча Реньє написав прегарні сатири, а Вуатюр, Саразен, графиня де Сюз 13 чарівні елегії. З усім тим я показав би, що в трагедії ми куди переважуємо латинців, які можуть тільки виставити проти численних гарних трагедій, нашою мовою писаних, декілька радше напу-шистих, аніж глибоких декламацій гаданого Сенеки та якоюсь мірою голосних на свій час Т і є с т а Варієвого 14 та Медеї Овідієвої. Я звів би на очі, що в ту добу не лише не було жодного комедійного поета, кращого за наших, а взагалі не було жодного, чиї імена варто було б запам'ятати, оскільки Плавт, Цецілій15 і Теренцій померли віком раніше. Я зазначив би, що коли ми не маємо такого чудесного одописця, як Горацій,— єдиного ліричного поета у римлян, то є доволі письменників, не нижчих за нього ні дотепністю, ні точністю вислову, творців, чиї праці, взяті гуртом, заважать на терезах артистичної вартості, можливо, не менше, ніж п'ять книг од, що полишив нам цей великий піснетворець. Я показав би, що є такі
117
відміни поезії, в яких латинцям годі з нами змагатися, бо вони і гадки про них не мали, як, скажімо, поеми в прозі, звані у нас романи; у цій царині маємо ми добрі зразки, якщо не зважати на їхню мораль, сливе завжди зіпсуту й небезпечну для юних душ. Я сміливо обстоював би, що коли взяти вік Августа на всьому його протязі, себто від Ціцерона до Корпелія Таціта 16, то ми не знайдемо серед латинців жодного філософа, якого б можна, як на фізику, порівняти з Декартом, чи бодай навіть Гасенді17. Я довів би, що засягом і глибиною знань Варрон і Пліній, їхні найученіші письменники, здаються пересічними проти наших Біньйонів; Скалігерів, Сомезів, панотця Сірмона і панотця Пето. Я б кепкував разом з вами з їхніх вузьких понять в астрономії, географії й плавбі. Я попрохав би назвати мені бодай одного доброго будівничого латинського, поминаючи Вітрувія, який радше вмілий учений архітект, аніж будівник, бодай одного вмілого скульптора, вмілого маляра-латинця, бо всі, хто прославився в тих галузях, були греки з Європи й Азії, що приїхали показати латинцям свою вмілість, про яку ті, можна сказати, і гадки не мали. Тим часом як увесь світ знає і шанує роботи нашого Пуссена і8, Лебрепа, Жірардопа і Мансара. Я міг би доточити до цього багато що, але, гадаю, і того, що сказано, доволі, щоб ви зрозуміли, як би я вчинив з віком Августа. Коли 6 від письменників і відомих митців мені довелося перейти до героїв і вельможних володарів, я, можливо, вив язався б зі свого порівняння ще успішніше. Принаймні мені легко було б довести, що Август латинський нічим не переважує Августа французького 19.
Із усього сказаного ви бачите, пане, що ми власне однаково думаємо про пошану, що її заслужила наша
118
нація і наш вік, лишень спосіб міркування у пас різний. І це не за ваші думки я нападався па Пар а-л є л і, а за пихату і зневажливу маніру, з якою ваші абат і кавалір трактують письменників, гідних, як па мене, навіть коли ми їм докоряєм, великої шани і захвату. Отож-бо, щоб зміцнити наше замирення і в зародку перепинити всяку приключку до незгоди, нам обом слід тепер вилікуватись: вам від лихої звички зневажати добрих письменників старожитності, а мені від надмірної пристрасті ганити кепських і навіть пересічних авторів нашої доби 20. До цього ми повинні докласти всіх наших зусиль. Та навіть коли ми не осягнемо цього, я кажу вам, що я зі свого боку не зламаю нашої угоди, і, коли тільки ви не присилуєте мене до читання X л о д в і г а або Діви, я дам вам змогу осуджувати як заманеться Іліаду й Енеїду; я тішусь із них, не вимагаючи від вас на захоплення, що його од вас жадають, як ви скаржитесь, в одній поемі 2| і що відчував Стацій до Енеїди, коли він казав собі:
...Nec tu divinam Aeneida teneta:
Sed longe sequere, et verstigia simper adora
Ось, пане, що мені хотілося довести до відома суспільності. А щоб знала вона про все докладно, я маю честь написати вам цього листа, якого я пущу друком у новому виданні своїх творів, як великому, так і малому. Я 6 дуже хотів обтерти деякі міцні вислови, що вихопилися мені у Роздумах про Лонгна; але шкода й заходу, оскільки вони друкувались у двох попередніх виданнях, до яких може
* ...Не замахуйся на божисту Е н є ї д у, а на довгі роки вступи їй у сліди і поклоняйся їм. (Рел.).
119
хтось удатися, так само, як і до інших видань, що чого доброго з являться по чужих краях, де все стоятиме так, як було попервах. Отож-бо я гадаю, що найкращий спосіб спокутувати мою невеличку провину, це висловити моє щире до вас почуття. Сподіваюся, ви схвалите мій учинок і не сваритимете мене, що я наважився взяти до останнього видання листа, якого написав вам славетний пан Арно22 з приводу моєї десятої сатири.
Прохаю-бо, пане, пригадати, що той лист, двічі опублікований у збірках праць сієї великої людини, боронить мене від вашої передмови до Апології жіноцтва, в якому ви не лишень дорікаєте мені за неправильні міркування та граматичні огріхи, але й вичитуєте за брутальні слова, неґречні вислови та злого язика. Прохаю вас узяти до уваги, що такі закиди уймають честь, і відмовчуватися значить признати їм слушність. Тим-то я мав у новому виданні або сам виправдати себе, або завести до нього листа, що так гідно мене виправдує. Листа ж того написано з такою звичайністю і пошаною до того, проти кого він спрямований, що чесна людина не може образитися. Тим-то, кажу ще раз, тішу себе надією, що вам не буде прикро побачити його публікацію, і як я щиро визнаю, що лише досада на критику, вміщену в ваших Діалогах, змусила мене сказати таке, про що краще б не казати, так і ви признайтеся, що лише в запалі від моїх ущипливих слів у десятій сатирі ви побачили брутальність і лихослів'я там, де їх немає. Вірте мені, що я віддаю вам належну шану і для мене ви не тільки великий розум, але один з найкращих, гідних високої хвали людей у Франції.