— Наша мама найкраща! — сказала впевнено Медунка.
— Це знають усі! — підтвердили і старші сестри.
— Ходімо швидше до мами! Я хочу до мами, —— задзижчала Медунка. Завжди ж малятам хочеться до мами!
Старші бджоли-годувальниці, які ходили за матір’ю-бджолою і підкріпляли її їжею, розступились і пропустили Медунку.
Вона потяглась своїми вусиками до мами і на все життя запам’ятала рідний-рідний мамин запах, і волохате черевце, і прозорі крила, і мамин уважний погляд.
— Ну, а тепер, донечко, біжи з сестричками,— сказала мама,— потім ти ще прийдеш до мене. Будь працьовитою, уважною бджілкою, як твої сестрички, люби їх і свою маму!
— Я дуже люблю тебе! — вирвалось у Медунки. — Я все робитиму, як ти скажеш.
— Ходімо! Ходімо! — загомоніли сестри. — Адже мамі ніколи, і потім треба навести лад у колишній твоїй кімнатці, мама не любить бруду. Ти бачиш, в які чистенькі кладе вона яєчка для нових сестричок?
— Я теж прибиратиму з вами, — попросила Медунка.
Усі бджоли були зайняті. Їм було весело отак гуртом працювати. Чого б це вона одна сиділа, склавши крильця, і дивилась! І хоч у неї було ще мало сил, а ще менше вміння, та, проте, багато охоти. Вона завзято почала разом з сестрами підгризати покришку, з-під якої вилізла, щоб краєчки в кімнатці були рівненькі, гладенькі. Усі шість стінок і підлогу бджілки старанно мили язичками.
— Не втомлюйся, ти ще маленька і слабенька,— сказали старші. — Тобі треба спочивати, ти можеш навіть трошки посидіти у порожній кімнатці поряд. Попереду ще багато роботи!
І вони знову підгодували її медівницею. Та тільки закінчили чистити її кімнатку, як з сусідньої почулась вовтузня.
— О! Ще народилась сестричка! — загули бджоли. Тепер уже і Медунка кинулась допомагати маленькій. Адже сама вона прожила вже майже годину, а це досить-таки багато для бджолиного життя!
То там, то тут вилізали нові бджілки, і роботи було багато, але поки що неважкої. Недарма мама доручила приборку наймолодшим у вулику. Вони тільки чистили, а їх навіть годували старші.
Так минуло кілька днів, і Медунка вже знала, що одні старші сестри, які гляділи спочатку її, тепер годують більшеньких, а потім меншеньких личинок. З меншими більше турбот! Ще старші бджоли будують стільники, інші приймають мед, а найстарші самі вилітають з вулика. Вилітають з вулика! От чого хотілось швидше Медунці!
Сестра Крилатка казала, що це вже бджілка — зовсім доросла, коли їй, нарешті, можна вилітати з вулика у той світ, де все іншого кольору, де живуть не тільки самі бджоли, а безліч інших істот. І хоч у вулику було тепло, затишно, пахло медом і, здавалося, нічого не загрожувало, Медунці хотілося швидше вилетіти у той невідомий, різнобарвний світ.
Але в той світ дозволяли вилітати бджолам, коли вони все вміли робити в своєму вулику.
Медунка була завзята до роботи, вона вже вправно і швидко чистила кімнатки в бджолиних стільниках. Одна з старших сестер мовила:
— Тепер підемо на вулицю меду і медівниці, принесемо їх для майбутніх бджіл. Ти вже так зміцніла, що зможеш принести чимало і погодувати медовим молочком малят.
Навколо медових вулиць йшли вулиці, де жили бджолині діти.
По дорозі скрізь метушились бджоли — усі родички, сусіди.
Найбільше Медунку цікавив льоток, через який вилітали з дому і прилітали додому бджоли. Там юрбилось багато бджіл-прийомниць. Вони забирали швидко обніжку-пилок з кошиків у бджіл, які прилітали, і складали його в кімнатки-стільники.
Медунка побачила, що бджоли-прибиральниці докірливо захитали голівками. Не всі кімнатки коло льотка були охайні, вони кинулись мерщій чистити їх, виносили сміття аж за вулик і повертались далі працювати.
— Я теж хочу виносити сміття! — попросила Медунка. Адже так вона б вилетіла хоч на мить з вулика.
— Почекай, ти ще мала для цього, допоможи краще переносити наш хліб і питво — медівницю і квітчаний сік-нектар, що принесли сестри з квітів.
Потрошку Медунка усьому навчилась — і стільники будувати, і личинок, які виходили з яєчок, годувати. Вона доглядала лялечок, що в них перетворювались личинки, і допомагала маленьким бджілкам, якими стали лялечки, вилазити з павутиння та їхньої заліпленої воском кімнатки.
Довелось Медунці бути й перукарем!
Сестри, а серед них і Крилатка, повернулись з польоту. Чергові коло льотка кинулись їх чистити і пригладжувати щіточками ніжок, немов причісувати.
— Поможи, Медунко! — гукнула Крилатка, підняла крильця, підставила сестрі грудку, черевце, спинку. Вона ж не могла скрізь сама почиститись своїми ніжками.
— І тут, Медуночко, почисть, і тут, будь ласка, причеши! Ти знаєш, я не люблю вилітати неохайною!
— Ніколи бджоли не повинні бути нечупарами! Інакше мамі було б соромно за нас,— повчально сказала інша. — Усі ж знають, що ми з порядної великої родини!
Не тільки Медунка, усі її сестри поперебували на різних роботах у своєму бджолиному місті.
Тільки оддаля, у великих воскових кімнатах, жили дивні бджоли, які нічого не робили! їм носили їжу інші, коли-не-коли вони вилітали, але не збирали і не приносили меду, як усі сестри.
— То трутні, — пояснила Крилатка, — вони нічого не роблять. Дехто з них, правда, каже, що буде батьком інших бджіл.
— Чого ж вони нічого не роблять?
— Вони нічого не вміють, — презирливо мовили сестри. — Але, врешті, нам може набриднути їх годувати. Мама казала, що так було вже не раз.
Коли в повітрі, там за вуликом, ставало холодно і все змінювало свій колір, квіти в’яли, і вітер зітхав і стогнав, що вже осінь, — меду ніде було збирати,— трутнів врешті зовсім виганяли. Адже всі працюють, лише вони ледачі, маніжаться так, що противно дивитись, і, звичайно, шкода віддавати їм їжу, потрібну мамі і малятам.
От мама — вона була зайнята весь час. Хіба що на маленьку хвилечку зупиниться і знову уважно оглядає шести-стінні воскові кімнатки і кладе туди яєчка. Це робила тільки вона в усьому вулику. Вона одна була матір’ю всіх у цій великій родині.
Якось Медунка принесла мамі їсти і, скориставшись хвилькою відпочинку, спитала:
— Мамо! Хіба вам ніколи не кортить вилетіти з вулика погуляти з іншими?
— Дурненьке дитинча! — посміхнулась ласкаво мати. — Адже я мушу дбати, щоб вас було багато-багато.