— А хтось ходив туди, до Вуханевих пасток?
— Я не знаю, хто там хтось, а я сам ходив.
— Один?
— Ну… Чому один. Нас кілька чоловік було. Опенько он ходив. Семеро.
— Вас було семеро?
— Нас було четверо.
— А хто ж семеро?
— Вовкулаків семеро. Ото скільки їх від ведмедя тікало, стільки ж і втрапило в пастки, тільки вони не Вуханеві, а Петрусеві.
— О, куме, і я те саме чув.
— Що ти, куме, чув?
— Що Вухань там ні до чого, що то все… О, здоров, Вуханю!
— …
— Ти якийсь мовчазний сьогодні.
— А чого ж його… той… Борода…
— А правду кажуть, що є якийсь камінь, на якому всю правду написано?
— Яку таку правду?
— Ну, про те, що в світі далі буде.
— У якому світі? Ти вже як хочеш щось сказати, то кажи.
— Отакої! Чого це ти так дратуєшся?
— Сам ти дратуєшся. Тут і так спати хочеться, наче тобі в очі піску насипали, так іще ти з дурницями!.. Камінь…
— Ні! Я вам скажу, Каченя, це… Скажи, Вуханю?
— А що тут той? І так воно все… Хіба ж я раніше не казав?
— Ой, ви тільки не кажіть мені! Хто її змушував?
— А що їй було робити? Вона одна! Одна, розумієте? Все життя одна! Все життя!..
— Ну, то й що?
— А те, що ви, чоловіки, просто безсердечні довбні!…
— Та де ж це діти? Вони живі?
— Кажуть, живі. Я, знаєш, що думаю…
— Що?
— Що вони сюди не прийдуть.
— Сплять, думаєш?
— Та як вони можуть спати! Просто… образилися вони на нас. І правильно образилися…
— А мій Миша трьох вовкулаків застрелив! І такий влучний — я ніколи б не подумала!
— Що ви кажете, Помидоро!
— Ой! Ви ще скажіть, що не вірите!..
— Та хай йому грець! Що ви таке кажете! Хіба я можу вам не вірити? ВАМ!!!
— Ні, це вам хтось уже напридумував. Того ведмедя привела Марічка.
— Та перестаньте! Таке мале — і такого великого ведмедя?
— Ой, сусідко, воно завжди так буває. Подивіться на Мишу й Помидору. Ти могла собі подумати, що така дебела… Помидоро! Як же я рада тебе бачити! Як воно у вас там?
— Що вам сказати! Це був жах! Жах!! Якби не мій Миша… Ти собі не уявляєш — він застрелив п’ятьох вовкулаків!
— Скільки?
— Не хочу брехати, але не менше чотирьох. Він же у мене стрілець!.. Ти ж знаєш!
— Помидоро, хто ж не знає!..
— Та я ніколи не повірю!
— То я, по-твоєму, брешу?
— А хіба я таке сказав?
— Так ти ж сказав, що ніколи не повіриш!
— Не повірю!
— Так значить, я брешу?
— А такого я не казав.
— Та як же не казав?! Ти ж сказав, що ніколи не повіриш!
— І не повірю!
— Так от, щоб ти знав, це чиста правда!
— Ну, то й що?..
— Так вона справді сама себе запалила?
— Та цур тобі пек! Хіба ж хтось може таке зробити!?
— А як же? Вона… Сама себе запалила…
— А…
— А мала!! Я вам скажу, я б такого й не уявила.
— А я б уявила? Ага!
— Таж такий дурний, що далі нікуди! Вічно прийде невчасно.
— О! І до нас так само! Тільки що, а тут і він…
— Ти ба, яка вона хижа падлюка!
— А в цьому я ніколи й не сумнівалась! У неї ж на пиці все було написане!
— Воно так, але ж така вродлива!
— Хто?
— А хіба ні?
— Ну, не знаю!.. Якщо вона вродлива, то я просто вовкулака.
— Ні… ну… Хто ж таке каже?..
— Він просто взяв і кинуся в огонь.
— Та перестань!
— Не перестань, а просто взяв і кинувся. Там була стіна вогню. Суцільна.
— А вона?
— А що вона? Вона вже втратила тяму. Якщо хочеш знати, вона вже насправді була нежива тоді.
— Так вона померла?
— От чого не знаю, того не знаю. Але кажуть, що померла.
— А він?
— Хто він?
— Ох, ти ж прямо душу виймаєш! Або розповідай, або запитуй! Борода як?
— А як він може бути? Можеш собі уявити: суцільна стіна вогню. Ти б вижив?..
— А ще кажуть, вона може з листям розмовляти, з зайцями, вона навіть розуміла все, що Пластун говорить!
— Ой, кумо, не вірте всьому, що кажуть. Я ще розумію, з листям. Але Пластун!..
— От не вірите, й не треба. А ще кажуть, у річці живе якийсь такий Чека.
— Хто?
— Кажу ж вам, Чека. Він чекає.
— А-а-а!..
— Ні, йому просто стріл не вистачило. Бо якби більше стріл, то Миша просто їх усіх би повбивав. Я вам чесно кажу: я змигнути не встигала, як він пускав нову стрілу.
— І що?
— А що ви думаєте? Як стріла, то й вовкулака. У нас там навколо хати просто… я вам кажу!.. Просто звалище вовкулачих тіл.
— Та що ви кажете!
— Ну!!! Я вже казала: "Мишо! Чого ти не ходиш на полювання? Такий стрілець, як ти, — і не ходиш на полювання!"
— А він?
— Що — він?
— А він що відповів вам?
— Звісно, що. Каже, якщо я ходитиму на полювання, то хто ж їх усіх навчатиме?!..
— Якби ж я сама їх не бачила!
— А я про що кажу! Яка така черва може цю велетенську тварюку кудись погнати?
— А я про що кажу? Вовкулаки — це вовкулаки, а черви — це черви. Мої кури…
— І мої! Їм проса не давай! Як побачить черв’яка, просто на місці не втримаєш!..
— І він, кажуть, прямо кинувся в полум’я, і виніс її на руках!
— І що?
— І що! Впав просто на землю. Вона — й то менше обгоріла, ніж він. Чорний, як перепечена картопля. І — впав.
— Так він живий?
— Я ж кажу тобі: помер на місці.
— Ох!!!
— А я тобі про що? І заради кого! От я все можу зрозуміти, але — Каченя?!!..
— Так. Але вона справді дуже добра.
— Ой! Не треба мені розповідати! А то ти колись бачила хоч одного чоловіка, якому доброта дорожча за пику!..
— Але ж бач, поліз у полум’я!
— Та він би за кого хоч поліз. Просто вона опинилася ближче.
— Або він…
— Її послухати, то Миша всіх вовкулаків перестріляв!
— Ага!
— А Лисий, виходить, взагалі ні при чому!
— Ага!
— Хай ще розкаже, що це її Борода з полум’я витяг!
— А що ти думаєш! Вона б не проти!..
— Інженер усе це знав. Від самого початку. Він просто хотів нас уберегти.
— Та! Ти ще скажи, що Лисий хотів нас усіх занапастити!
— О! Ти порівняла! То Інженер, а то Лисий!
— А я тобі скажу, в чому там справа. Інженер просто не вірив, що ми можемо перемогти вовкулаків.
— Правильно! А Лисий уже їх перемагав. От і все.
— Ой, сестро, не все. Не все!
— А що ж іще?
— Не знаю. Але вчора я його побачила… І ти знаєш, я цю Лелю розумію. Я б у такого й сама закохалася.
— Сестричко! Не ти одна така.
— Та! Малий він іще!
— Ой, не такий він уже й малий. Але я тобі скажу…
— Що?
— Якби всі наші чоловіки були такі малі!..
— Я не хочу грішити, Дзвінко! Не хочу грішити! Просто я не знаю, що він у цей час робив. Сидів на дереві чи на даху. Просто не знаю! А мій Миша… Це те, що я бачила. Він їх просто гнав. Він їх так стріляв, що їм просто діватися було нікуди!