Мадам Дюмон миє підлогу в передпокої.
— Чи вдома моя сім'я? — питаю її весело.
— Так,— відповідає вона,— всі тут. Поль іще спить.
— Можна мені зайти і взяти його?
Вона здивовано дивиться на мене:
— Звичайно.
І ось я заходжу в її квартиру, а потім у кімнату, де спить Поль. Я стою над його ліжком досить довго.
Може, мої думки передаються йому. Він розплющує очі й усміхається мені. Потім тре очі кулачком і простягає руки:
—Bonjour, Papa3.
Я беру його на руки.
— Bonjour. Як почуваєш себе сьогодні?
— Я й сам ще не знаю,— відповідає він.
Я сміюся, садовлю його собі на плече і йду в передпокій.
Мадам Дюмон повертає до нього своє старече обличчя, що так і сяє добротою.
— О,— каже вона,— то ви їдете! І як настрій?
— Він ще й сам не знає,— кажу я їй. Тоді підходжу до ліфта і зсаджую Поля з плеча.
Вона знову сміється:
— Взнає трохи згодом. Яка мандрівка! Jusqu 'au Nouveau monde!4 Я відчиняю ліфт, і ми заходимо в нього.
— Так,— кажу я.— Мандрівка аж у Новий світ.
Я натискую кнопку, й кабіна зі мною та моїм сином підіймає— ться вгору.
1 —Отже, до побачення (франц.).
2 — До побачення, Відалю (франц.}.
3 —Добрий день, тату {франц.).
4 —Аж у Новий світ! (Франц.).