І земля рости начала
І кінця не мала;
І зеленая травичка
Землю устеляла.
Да і тая, що у губі,
Свого бога знає:
Росте живо, виростає,
Губу розпирає.
І зачав він, нечестивий,
Хоркати, плювати,
I зачали і того скали
Й гори виростати.
І земля землею стала,
Тілько посвятити.
Но І нічка наступала:
Тра було спочити.
V
Закотилось сонце красне
За високі гори.
І синіє небо ясне,
Як синєє море.
І тихенько в небі ходять
Ангели святії
І засвічують над небом
Свічі восковії.
І ті свічі, ясні зорі,
Світять на все поле,
Доки господь, милосердний
Виспиться доволі.
І спить господь серед поля,
Сили відновляє.
А Сатанаїл над богом
Думоньку гадає.
І поглянув кругом себе:
Пишно було всюди.
І, як камінь, йому зависть
Падає на груди.
"Не буду я більше з богом! —
Став він говорити,-
Хоть сам згину, розсядуся,
Хоть йому не жити!
Но він спить, не має сили,-
Що ж я туманію?!
Возьму втоплю його в морі,
Світом завладію".
І підняв на руки бога,
І води шукає,
Але земля розрослася
І границь не має!
Вдарився на штири боки,-
Моря не видати!
І вернувся він, і з богом
Положився м спати.
VI
Рано сонечко піднялась,
Позгасали зорі,
І у росу, як в діамант,
Повбирались гори.
І Сатанаїл піднявся,
Бога став будити
"Вставай, боже! годі спати!
Землю тра святити".
Пробудився господь сильний,
І, здихнувши, каже:
"Що хитришся предо мною.
Вічний ти мій враже?!
Був я всюди сеї ночі,
Від края до края,-
I нема чого святити:
Вся земля святая.
Ти хотїв мене, невдячний,
В морі утопити.
За то вічне будеш змієм
Під землею жити".
Ізвинулись його руки,
І звинулись ноги.
Довге рило натягнулось,
Висунулись роги.
І Сатанаїл невдячний
Став навік змією,
Зашипів — наперед бога
Слизнув під землею.
І тогнала земля дуже,
Де змій пробирався,
І там всюди ліс дрімучий
Поверх неї взявся.
VII
І зняв господь з себе ризу,
І махнув направо-
І, як маку, різних птахів
Всюди залітало.
Махнув вліво — і, на диво,
Всюди гадь завилась.
Розстелив на землю ризу —
Звірина з'явилась.
І пішов господь над море,
ризу опускає-
І в годині ціле море
В рибі закипає.
Так з'явились в білім світі
Звірина і птахи,
Різні гади, різні жаби,
Риби й черепахи.
Лиш медведі, свині, коні
І кроти не були;
Та ще боцяна не було,
Скойки і камбули.
І став господь над водою,
Ризу убирає
І із моря зсередини
Рибу визиває.
І сказав господь тій рибі
Землю підпирати,
Щоб земля на своїм місці
Все могла стояти.
І та риба держить землю;
І як стрепенеться,
І застогне земля наша,
І вся затрясеться.
VІІІ
Повернувся бог до неба,
На престол сідає
І всіх ангелів до себе
З раю призиває.
І злетілось перед бога
Ангелів без ліку,
І настало свято в бога,
Перше з-перед віку.
Триста тисяч пісні піли,
А сімсот кадили,
А тьма-тьмуща через небо
Бога проносили.
І горіло небо в славі,
Тухнуло кадило,
І все воїнство небесне
Богові служило.
Служба божая кінчалась,
Бог благословляє
І всіх ангелів до себе
Ще раз призиває.
І всі ангели злетілись,
Богу помолились
І святому його трону
Низько поклонились.
І махнув бог своїм слугам
Правою рукою,
І сказав їм: "Будьте, діти.
Вічне ви зо мною.
Де ви були, там поставлю
Жити чоловіка.
А Сатанаїл невдячний
Проклят будь довіка!"
І основи світовії
Страшно задрожали.
Но на небі тихо-тихо
Ангели співали.
IX
І співали, і скінчили
Пісню ту святую.
І бог каже їм принести
Чашу золатую.
І говорить: "Ви зберіться.
Ангели святії,
І стріпніте над ту чашу
Крила золотії".
І стріпнулись над ту чашу.
Бог їх посилає
На схід сонця в праву руку,
Де роса спадає.
Полетіли слуги божі,-
I їх ясні крила
Роса чиста, як діамант,
В десені [4] покрила.
І до бога прилетіли
З чистою росою,
І іще раз стрепенулись
Над чашею тою.
І зійшов бог з свого трону,
І зачав місити.
Замісив — і чоловіка
З того став ліпити.
Виліпив, зачав стругати.
Дивне боже діло!
І обстружки пригодились
На грішнеє тіло.
І дихнув господь на него,-
І він відживився.
Підняв очі свої к богу,
Щиро помолився.
І повів бог його всюди
По небеснім краю,
І заводить наостаток
До самого раю.
X
Серед раю йшла дорога
Меж двома садами.
Ту дорогу замикали
Дві желізних брами.
Їдна брама — на схід сонця
В небо підіймалась.
Друга вліво — на заході —
В землю опускалась.
При дорозі — два садочки,
Що вбирають очі:
Їден прямо на полудень,
Другий к полуночі.
І садок той, що к полудню,
Річка вперезала,
І місточок через річку
Брамка замикала.
А за річкою дерева
Цвіли, відцвітали,
І родили, й опадали,
Знову зацвітали.
В сім садочку на початку
Ангели спасались;
І спаслися, і на небо
Вище підійнялись.
Тут Адам і Єва їли
Золотії груші.
(І тепер туда відходять
Праведнії душі).
Да й у другім у садочку,
Що на полуночі,
Досита було усього,
Чого серце хоче.
Тілько пахнуло від него
Не добром — бідою:
Кругом него так і лилось
Полум'я рікою.
XI
І привів господь Адама,
Ходить, походжає,
І як жити він повинен —
Його научає.
Повернули в праву руку,
Перейшли місточок:
Відімкнулась перед ними
Брамка у садочок.
І в садочку бог зриває
Грушку золотую,
Дав Адаму половинку,
А собі другую.
І промовив: "З сего часу
Я буду з тобою,
Як сії дві половинки
Були меж собою".