Лірникові думи

Сторінка 12 з 17

Руданський Степан

Земля все була як камінь,
Хліба не родила
І від вітру, як дорога,
Порохом пилила.

Да і люде — сказать правду,
Пуття мало мали:
Божих свят не шанували,
Посту не тримали ..

Багатії гайнували,
Обдирали бідних,
Не раз руки підіймали
Ріднії на рідних.

А найбільше лихо було,
Що смерть свою знали:
І всі пили і гуляли,
За дітей не дбали.

І не було пуття в світі!..
Все в нім зопсувалось.
Вже й будівля світовеє
Страшно хилиталось.

II

Видить господь, видить творець,
Що мир погибає,"-
Архангела Гавриїла [13]
З неба посилає.

Посилає в Назарету [14]
До діви Марії— [15]
Передати її з неба
Вісті дорогії.

Передати її вісті,
Що бог з неба сходить
І що бога, як дитину,
Свята діва родить ...

І явився ангел божий
До діви Марії,
І Марія з того часу
Стала у надії.

І не сміла свята діва
Людям показатись,
І не сміла і зачала
Від людей ховатись.

І от господа повести
Врем'я наступає,
І до міста Віфлеєми [16]
Діва поспішає.

І там в місті Віфлеємі
В опівнічну пору
Породила вона сина,
Як ясную зорю.

Породила бога в шопі,
В яслах положила
І з морозу чи зі встиду
Сіном притрусила.

III

І приходить кінь до ясел,
І став сіно брати.
І зачав він Христа-бога
В яслах розкривати.

І побачив віл нужденний,
І коня зганяє.
І став, дихає над богом,
Бога зогріває ..

І говорить свята діва
Доброму волові:
"Будеш же ти ситий вбога.
Мати хліб готовий.

А ти, коню, будеш їсти,
Їсти не покинеш,
Доки сам ти коло їдла
Лопнеш та не згицеш ..."

З того часу віл пасеться,
А прийде додому —
Він завсігди божу жуйку
Має в роті свому.

А кїнь їсть і все голоден,
Кілько хто не кине;
І як буде — не покине,
Поки сам не згине! ..

А тим часом радість стала,
Яка не бувала,
Над вертепом зоря ясна
Світло засіяла.

І над небом і землею
Ангели літають,
"Слава богу і мир людям",-
Весело співають.

ІV

Серед поля на степові
Пастухи стояли
І у буді в опівночі
Думоньку гадали.

Вдруг зірниця загорілась,
Світить дуже ясно,
Над шопою заблищалось.
Ніби сонце красно.

Вийшли з буди і зачали
Диво розглядати,
Аж злітає ангел з неба
І зачав казати.

Що в вертепі бог родився,
З діви воплотився,
Як дитина, пеленами
Бідно уповився.

І зачали пастухи ті
Думоньку гадати,
Як тут богу поклонитись
І чим дарувати? ..

І вибрали ягня гарне,
Щиро помолились
І приходять до вертепу,
Богу поклонились.

Поклонились вони богу,
Подарунок дали
І з душею, щирим серцем
Богові сказали:

"Прийми, боже неба, землю!
Нашу, чисту віру.
Нехай тобі наша віра
Буде за офіру!"

V

А тим часом зоря ясна,
Ясная приміта,
Була видна і в Персиді, [17]
Аж на кінці світа.

І в Персиді на пораду
Три царі зібралось
І зачали мудрувати,
Що на світі сталось.

Мудрували і гадали,
І на тім в них стало,
Що такий цар народився,
Як ще не бувало.

І взяли вони ливану,
Золота й кадила,
І пішли собі в дорогу,
Як зоря водила.

І приходять до вертепа,
Бога увидали,
Поклонилися низенько
І дари давали.

І їден дав йому смирну,
І став говорити:
"Жичу тобі, новий царю,
У розкошах жити!"

Другий золотом дарує
І зачав казати:
"Жичу тобі, новий царю,
Щоби-сь був багатий!.."

Третій богу, як дитині,
Свій ливан приносить
І у бога йому сили
І здоровля просить.

І віддали свої дари,
Ще раз поклонились
І веселі у Перейду
Знову возвратились.

VI

Ой, на річці, на Ордані,
Тече вода гожа,
І приходить над ту річку
З сином матір божа.

І ангели прилетіли,
Свічі засвітили,
Засвітили свої свіч і,
Воду освятили.

І святая, й поміщная
Ордань ціла стала.
І в Ордані матір божа
Сина іскупала.

Іскупала, як дитину,
В пелюшки— повила
І у яслах, у вертепі,
Спати положила.

І колише мати сина,
І сама дрімає,
Аж до неї тихо з неба
Ангел прилітає.

"Годі, мати,— став казати,-
Сина колисати,
Казав Ірод [18] малі діти
Скрізь позабивати.

Біжи, мати, до Єгипту,
Ховай свого сина,
Доки Іроду не прийде
Смертная година ..."

Мати з сином на осляті
В Єгипет ступає,
Ірод слуги свої злії
Всюди розсилає.

Слуги ходять і убити
Господа шукають.
І, як воду, кров невинну
Всюди проливають.

VII

І зачали у Рахілі
Діти убивати.
І зачала бідна мати
Тяженько ридати.

І як ріки, сльози ллються,
Серце обкипає;
Бідна мати б'ється в землю,
Б'ється, промовляє:

"Діти мої, квіти мої!
Пташки мої сиві!
За щож на вас розізлився
Ірод нечестивий?

Діти мої, квіти мої,
Молоде колосся!
Ой, чого ж вам так без часу
Спасти довелося?!

Лучче б я вас, мої діти,
На світ не родила!
Царю, Іроду нечесний,
Вбий тя божа сила!"

Аж тут ангел прилітає
І зачав казати:
"Ой, не бийся так тяженько,
Печальная мати!

Ой, не бийся за синами,
Рід твій не погасне!
І від дочок стане плем'я,
Як ті зорі — ясне!

Ой, не бийся за синами,
Бог їх не покине,
Незабавом Ірод лютий
Злою смертю згине ..."

І здихнула ще раз мати,
Сльози утирає,
А в палацах на постелі
Ірод злий конає.

VIII

Сконав Ірод з сего світа,
Ніби й не бувало,
І в Єгипті матір божій
Про те чутно стало.

І зібралась божа мати,
Свого сина взяла,
І у нічку темнесеньку
Гори проходжала.

Проходжала ліси, гори,
Іде і забулась,
І на треблаженне древо
З небачки спіткнулась.

Дитя впало на то древо,
Рученьки розклало.
І, як мертве, як прибите,
На ньому лежало.