Лірика

Сторінка 2 з 12

Ісікава Такубоку

така на душі гіркота —
ні з чим її не зрівняти!
56 Не здатним у житті
до путнього чогось,
нікчемним віршомазом
мене вважає той,
у кого я позичив гроші!
57 Долинув здалеку
сопілки звук.
Через те, що голову
нахилив, чи що? —
закапали сльози.
58 Є люди, для яких
і те чудове,
й це прекрасне!
О, як би мати я хотів
таку-от безтурботну вдачу!
59 Думки про смерть
уже стали,
як постійне
вживання ліків.
Все ниє і ниє серце...
60 Собака, що лежить
в пилюці при дорозі,
так смачно позіхнув,
аж я зробив, як він.
Бо заздрість узяла!
61 Щосили вперіщив
собаку ціпком.
А таке обличчя
вродливе
у цього хлопчини!
62 Як слухати приємно
поважне, впевнене
гудіння генератора!
Коли б мені отак
навчитись розмовляти!

63 Веселу вдачу маь
один мій приятель.
Стоїть перед очима й досі
ота блідота втоми
на мертвому його обличчі.
64 Слугуюча
усяким самодурам,
як люто
я зненавидів
своє житгя!
65 Неначе танцює дракон —
злітає в небо пустельне
і в ньому зникає дим.
Дивився б на цей танок,
аж поки мого життя!
66 Яка приємна втома!
Це завджи так буває,
коли не зводиш духу цілий день,
і врешті закінчиш
якусь важливу справу.
67 Чому я прикидаюсь,
ніби сплю?
Чому я позіхаю?
А щоб не дати людям
довідатися про мої думки!
68 Застигли палички в руці.
Подумав раптом:
"Так-от, помалу,
я звикся врешті-решт
з порядками у цьому світі!"
69 Читав сьогодні вранці
листа від меншої сестри,
що в дівчатах засиділась,
і все мені здавалося,
що це — любовний лист.
70 Так тяжко на душі!
Вона у мене
важніє, наче губка,

що водою здатна
набратися до краю.
71 "Умри, умри!" —
Розгнівалось на себе серце
і зараз же принишкло.
В найглибшій глибині його —
дрімуча безпросвітність!
73 Батько і син зустрілись...
Нічого спільного в душах,
а спокійно стоять
один навпроти одного.
Як отаке назвати?
75 Таріль із печивом
стоїть переді мною.
Аж чую хрускіт вже —
так хочеться покуштувати.
Який-бо нетерплячий!
77 Просто так би
побігти-помчати
степом зеленим,
щоб аж дух
захопило в грудях!
78 "Новий піджак одягну
і вирушу
в мандри далекі".
Ще один рік
в таких думках минув.
79 Навмисно
лампу загасив,
щоб думати пильніше.
Про що —
і сам не знаю.
81 Може,
він просто пожартував,
замахнувшись ножем
на себе?
Але, Боже,— його обличчя!..
26

82 Розмовляли
спочатку пошепки,
а потім гучніше, гучніше...
Пролунав пістолетний постріл
урвалось життя людини.
83 Я інколи,
як та мала дитина,
дурію, регочу.
Закоханий
такого б не робив!
84 Просто так, без якоїсь мети,
вийшов із дому...
Так тепло надворі,
так сонечко сяє!
Набрав повні груди повітря.
85 3 рота вола натомленого
цівкою слина тече...
Здається, и за тисячу літ
не перестане вона
текти.
86 На обтесаній брилі,
що при дорозі,
схрестивши на грудях руки,
сидів і дивився в небо
якийсь чоловік.
87 3 неспокоєм у погляді,
з якоюсь полохливістю
він наглядає
за гуртом людей,
що кайлами працюють.
88 Сьогодні нарешті
втекло із серця.
Неначе
поранений звір,
ниття утекло!
89 Щедрий, широкий настрій
раптом найшов на мене.
От іду собі —

і начебто сил мені
прибуває!
90 Захотілося просто
самому поплакати —
прийшов у готель і ліг.
Які на дотик приємні
ковдра і простирадло!
91 Друже мій!
Не цурайся
жалюгідності жебрака.
І я, голодуючи,
мав такий самий вигляд.
92 Свіжий запах чорнила,
щойно я витягнув корок,
одразу ж проник
у мій шлунок порожній!
Сиджу і сумую.
93 Печаль?
Це коли терпиш
спрагу в горлянці,
холодної ночі
скулившись у постелі.
94 "Погинуть хай усі,
хто мене
хоч однісінький раз
голову змусив схилити!"
Ось про що я Бога молив...
95 Двоє друзів я мав,
таких схожих на мене!
Один помер,
а другий — з тюрми
хворий недавно вийшов.
96 Великі здібності має
приятель мій,
а все упадає
коло дружини.
Шкода, їй-право, його!

97 Розбалакавшись,
душу вилив —
і начебто щось загубив!
З таким почуттям
я з другом розстався.
99 Такі собі здібності
має приятель мій,
а все ремствує, ниє...
Шкода —
такий буркотливий він!
101 Працюй, працюй,
хоч сто разів працюй —
все'дно життя
солодшим не стає!
Оце дивлюсь, дивлюсь на руки...
102 Печалюся,
бо в майбутті своїм
чого тільки не бачу!
І як печаль оту
прогнати з серця?
104 Узяла собі
за веселу забавку
намистинку звичайну
моя душа.
Ну що з нею вдієш?
105 3 благополуччя й спокою
лицем і тілом
гладнучи,
я геть не задоволений
теперішнім своїм життям!
106 Велику
кришталеву кулю
ось чого б я хотів!
Про що б не думав,
усе дивився б на неї.
107 Зарозумілий приятель мій!..
Розмовляючи з ним,

я притакував,
а здавалося —
милостиню кидаю.
109 Дроблять каміння
кайлами на пустирі,
"гуп-гуп-гуп" —
віддається у вухах.
Мусив у хату ввійти.
110 Чомусь таке відчуття,
ніби урвище в голові,
і щодня, щодня
тихо
обвалюється земля.
111 Неначе десь далеко
все дзвонить телефон...
Оце й сьогодні
цілий день
печальний дзвін у вухах.
113 Буває інколи:
так хочеться померти!
Сховаюсь від людських очей
де-небудь
й роблю страшні гримаси.
114 Постежив поглядом
за ротою солдатіз —
і сумно стало:
на обличчях
ані сліду тривоги!
115 Сьогодні в земляків моїх
такі бридкі обличчя —
з душі аж верне!
Піду додому
і замкнуся.
116 "В наступний вихідний
задам я хропака
на цілий день!"
Живу цією думкою
всі три останні роки.