Вона замовкла. Цей ангел уже каявся, що наважився ремствувати: вона міряла поглядом своє минуле і намагалася прозирнути майбутнє: чи зможе граф її збагнути? Чи не викличуть її слова нової злісної вихватки? Блакитні живчики тіпалися у неї на скронях, очі були сухі, але ніби проясніли; відтак вона потупилась, щоб не зустрітися з моїм поглядом і не прочитати в ньому свого болю, свого почуття, вгаданого мною, своєї душі, злитої з моєю, а головне, щоб не побачити мого співчуття, запаленого юним коханням, і бажання кинутися, як той вірний пес, і розшарпати того, хто скривдив пані його, не роздумуючи ні про силу, ні про переваги супротивника. Досить було подивитися, з якою зверхністю поводився граф у такі тоскні хвилини; він уявляв, що взяв гору над дружиною, і зайшовся потоком тріскучих фраз, втокмачуючи одну й ту саму думку, ніби вперто цюкав сокирою по дереву.
— Він усе такий самий? — спитав я у неї, коли графа покликав берейтор і йому довелося нас покинути.
— Такий самий! — озвався Жак.
— Такий самий предобрий, синку,— заперечила вона Жакові, не бажаючи, щоб діти ганили батька.— Ви бачите тільки теперішнє, але не знаєте минулого і тому не можете справедливо судити про вчинки вашого татуся; але якби навіть собі на мороку ви помітили, що ваш батько не має слушності, пам'ятайте: гонор сім'ї вимагає, щоб ви зберігали в суворій таємниці його похибки.
— Ну як з новаціями в Кассіні та Ретор'єрі? — спитав я, щоб розважити її.
— Вони ідуть ще успішніше, ніж я могла чекати. Добудувавши оселі, ми знайшли двох вірних орендарів, які взяли обидві ферми: одну — за чотири тисячі п'ятсот франків, а другу — за п'ять тисяч; ми уклали з ними угоду на п'ятнадцять років. В обох господарствах ми вже висадили три тисячі саджанців дерев. Дядько нашої Манетти дуже вдоволений, що дістав ферму Рабле; Мартіно дісталася ферма Бод. Землі всіх чотирьох орендарів складаються з лук і лісів, куди вони не стануть возити гною, запасеного для нашої ріллі, як це роблять інші нечесні орендарі. Отож наші зусилля завершилися блискучим успіхом. Клошгурд, не рахуючи підсобних маєтків, як-от призамкова ферма, а також лісів, і виноградників, приносить дев'ятнадцять тисяч франків, а нові посадки обіцяють швидко надолужити витрати. Зараз я борюся за те, щоб здати землю нашому сторожеві Мартіно, якому може допомагати його син. Він пропонує панові де Морсофу три тисячі франків, якщо той збудує йому ферму в Коммандрі. Тоді ми зможемо розчистити клошгурдські маєтки, закінчити прокладати алею, що веде до шінонського шляху, і нам залишиться тільки стежити за своїми виноградниками та лісами. Якщо король повернеться, повернеться і наша пенсія; ми згодимося її прийняти, звісно, спершу посперечавшись проти розумних доказів нашої дружини. Тоді статки Жака ще примножаться. Коли я доб'юся цих наслідків, я дозволю панові де Морсофові збирати гроші для Мадлени, якій король, за старосвітським звичаєм, дасть до того посаг. Сумління моє спокійне; я виконую свій обов'язок... А ви? — спитала вона.
Я відкрив їй, з якою місією я приїхав, і розповів, як її поради стали в великій пригоді. Невже їй дано дар ясновидіння, здатний прозирати прийдешнє?
— Хіба я вам не писала? — спитала вона.— Для вас одного я користуюся предивним даром, про який говорила лише панові де ла Бержу, моєму сповідникові, і він пояснює його втручанням небес. Часто, коли я задумувалася, потерпаючи за здоров'я дітей, я не помічала нічого земного, і мій зір ніби линув в інший світ; якщо я бачила там Жака і Мадлену, оточених німбом, вони якийсь час не слабували; якщо вони з'являлись, огорнуті млою, на них уже чатувала хворість. А вас я не тільки бачу в промінні яскравого світла, а й чую при цьому ніжний голос, і він, вливаючись без слів у мою душу, навіює мені все, що ви маєте робити. З чиєї намови, яким таким законом я можу уживати цей чудовий дар тільки для моїх дітей і для вас? — промовила вона задумливо.— А може сам Господь Бог хоче бути їхнім отцем? — спитала вона по паузі.
— Дозвольте мені вірити,— вигукнув я,— що я слухаюся тільки вас.
Вона відповіла однією з тих чарівливих усмішок, які так п'янили мені серце, що, здається, якби я дістав у цю хвилю смертельного удару, я б навіть його не зауважив.
— Як тільки король вернеться до Парижа, їдьте з Клошгурда й вертайтеся до нього,— сказала вона.— Як принизливо канючити посади і милостиню, так смішно й триматися осторонь, коли їх роздають. Скоро стануться великі зміни. Королю будуть потрібні здібні й віддані люди — будьте у нього напохваті; ви рано візьметеся за державні справи і швидко підете вгору, бо державним мужам, як і акторам, треба знати своє мистецтво; мистецтво не може осягти навіть геній, йому треба навчитися. Мій батько перебрав це мистецтво від герцога де Шуазеля. Думайте про мене,— сказала вона після паузи,— дайте мені пізнати радощі, які ми дістаємо, наставляючи душу, що належить нам до останку. Адже ви мій син!
— Ваш син? — спитав я ображено.
— Тільки син,— відповіла вона, кепкуючи з мене.— Хіба це не кращий куточок у моєму серці?
Подзвонили на обід, і вона лагідно взяла мене під руку.
— Ви виросли,— сказала вона, беручись сходами. Коли ми піднялися на майданчик, вона ледь поплескала мене по руці, нібито мій погляд бентежив її; хоча вона йшла, похнюпившись, вона знала, що я не спускаю з неї очей, отож озвалася з жартівливим нетерпінням, таким любим і грайливим: — Погляньте ж бодай раз на нашу улюблену долину!
Вона обернулася, розгорнула свою білу шовкову парасольку у нас над головою і пригорнула до себе Жака; з легкого кивка, яким вона показала мені на Ендр, човен і луговину, я зрозумів, що після мого перебування в замку і наших прогулянок вона здружилася з цією туманною долиною, що біжить у безмежну далечінь. Природа правила за покривало, під яким її думки втишувалися. Тепер вона знала, про що зітхає вночі соловейко, про що торочить болотний співак, так тоскно пугикаючи.
О восьмій годині вечора я став свідком сцени, раніше мною не баченої, вона глибоко зворушила мене. Звичайно я залишався з графом грати у вітальні, а все це відбувалося в їдальні перед тим, як дітей вели спати. Подзвонили двічі, і зібралися всі служники.