— Гадаю... — Сестра не барилась з відповіддю, та змушена була обірвати її на слові: зачулись чиїсь кроки, а вслід за тим відхилилася запона, і до намету ввійшов хан.
— Каломелка спить уже? — поцікавився.
— О ні, — спішно і, як здалося Каломелі, вдоволено заперечила охоронниця. — Вона жде на хана.
Дівчина аж кинулася від несподіванки чи й образи. Ладна була схопитися як є і крикнути на повний голос:
"Неправда! Ти, сестро, неправдива єсть!" Та не встигла подумати так, як хан розбив її думку о свою.
— То вона у нас така розумниця?
Чула, вельми вдоволений з того, що його ждуть. І сестрі Дякував та й дякував, зігрітий своїм вдоволенням, правда, їм і казав їй: ти зробила своє, можеш іти вже.
Каломела не бачила, як виходила сестра, — лежала принишкла й аж геть переполохана. Чула тільки, що вийшла вже, що хан повернувся по тому й сів осторонь, певно, перепочиває після всього, що було на воседлі. Зрештою підвівся й покликав челядника.
— Зробиш мені омивання, — повелів звично й одразу ж иішов туди, де була перед тім Каломела.
Хлюпався довій і не бе;і насолоди. Затпм і челядник;1! спровадив. Зайшов із передпокою і довго стояв посеред ложниці, чи то доглядався до неї, своєї обраниці, що лежала поруч і німувала ждучії, чи всього лиш витирався після омивання. Та ось погасив вогниво й став умощуватися на ложі.
Каломела чула себе натягнутою до краю. Здавалось, доторкнеться Заверган — і вона лусне, як лускає тятива, коли від неї хочуть більше, ніж може.
Не помічав того чи й не зважав на те хан Заверган. Обняв її дужою, вкритою жорстким волоссям рукою й доволі таки грубо пригорнув до себе.
— Ти чого? — запитав, відчувши опір.
— Боюся хана.
— Отак?! — дихнув у лице хмільними випарами й збудив у ній всю, яка була, відворотність, весь, що мала в серці, супротив. Зібралася з силою, скористалась тим, що від неї не сподівалися такого, й вислизнула з обіймів, ба навіть подалася пріч.
Така зухвалість, певно, і в ханові розбудила не просто мужа — звіра. Не питавсь уже, чому втікає. Згріб обіруч, повернув у ложе, так дужо і так рвійно став домагатися свого, що в Каломели дух перехопило, чула, задихнеться зараз від страху та безвиході.
— Благаю тебе, не треба!.. Хай колись, хай потім!..
І вмовляла, і пробувала захиститися руками — дарма. Що такому її сила, коли в нього стократ дужча вона, і що благання, коли загорівся вогнем? Заклав за комір п'ятірню й так люто рвонув старанно шиту матір'ю туніку, що вона розпанахалась до самого подолу і явила Каломелку в усій її неторканій красі та утаємниченості.
Заціпеніла з жаху і тим, мабуть, вирішила свою долю. Бо відчула й усвідомила: її вивільнено з материного накриття. А такій не дозволено належати іншому. Така має належати тому, котрий домігся вивільнення і спромігся вивільнити.
II
Третього дня по воседлі усі, хто супроводжував Каломелу до ханового стійбища в Кутригурах, поверталися за Широку ріку, до свого роду. Хан влаштував їм гучні проводи, сам сів на вигуляного за ці дні огира й Каломелі велів подати — проведуть родаків її до переправи, а вже звідтам поїдуть у супроводі довірених мужів ("вірних", як імопур, їх Заверган) по обводах Кутригурської землімає намір показати її жоні своїй, а заодно й жону показати кутригурам. На те піде стільки днів, щоб народився, виповнився і знову народився місяць. В усякім разі, до ханового стійбища над Онгулом повернуться лиш тоді, як об'їдуть усю землю від східних до полуночпих обводів і від полуночних до західних. Полуденні залишаться на останок. Вони йдуть уздовж моря, отож мають стати для Каломели окрасою мандрівки, а може, й справжнім дивом.
На першу ночівлю мусили стати в степу, на другу постаралися вийти до одного з кутригурських стійбищ над Широкою рікою і там, у стійбищі, хан знову влаштував утигурам прощальну вечерю, а Каломелі дозволив побути з сестрами стільки, скільки дозволяла ніч. Знав-бо: жона його розлучається з кревними надовго, хто відає, може, й назавжди. Хай побуде з ними наостанок та вдовольниться тим, що дозволяє останок.
Плакала, прощаючись, так дуже і так по-дитячому ревно, що навіть у нього, бувалого вже, ворухнулося серце і змусило розщедритися на ласку та умовляння. Така вдячна була за них чи тепер тільки, як обірвала останню нитку, що єднала з кревними, усвідомила: крім хана,, у неї немає й не буде на цій землі ріднішої людини, — хилила ся до нього довірливіш, ніж дозволяла собі хилитися досі, і жаданням його не противилася вже, як перше.
Хто-хто, а Заверган знав: путь у них далека і втомлива. Через те не поспішав долати її, давав час на перепочинки, на зустрічі і урочистості, що на них не скупилися стійбищани, віншуючи хана і младомладу жону його. Аби все те не просто втішало, щораз дивувало Каломелу, висилав наперед — і таємно від неї — роз'їзди, попереджав родаків про своє наближення. А вже родаки відали, де зустрічати і як зустрічати хана з ханшею: виїздили далеко за стійбище, віншували щораз щедрішими й приємнішими словесами, вручали окремо ханові, окремо ханші подарунки.
Спершу знічувалась: схоже, що Заверган зумисне повіз її по обводах землі своєї, аби зібрати із стійбищан більше, ; ніж може дати звичайне воседля, подарунків, далі почала й дивуватися: звідки стійбищани знають про неї, навіть у найвіддаленіших закутках?
Позирала на хана силилася вивідати все те, та хан удавав, що не розуміє німих її позирків, і одбувався жартами.
Те, мабуть, сподобалось Каломелі: перестала знічуватись і дивуватися, хвалу та й дарунки сприймала як належне. А ще щораз прихильнішою видавалася йому. Були в путі — питалась-розпитувала: де вони, чи далеко звідси до антів і що то за одні — анти, ставали на перепочинок чи сідали до трапези — не покладалася на челядь, власноручно ставила перед ханом їжу, цікавилась, чи до вподоби йому те, чи до вподоби інше. Заверган радів таким одмінам. Не дивувався, що жона його швидко звиклася до верхової їзди. У вітця свого, там, на берегах Білої ріки, не завжди сиділа в стійбищі та їздила в повозі, певно, і гасала, як усі в її віці, на молодій кобилиці по степу, і полюбляла далечінь, і ганялась за далечінню. Дивувало інше: доволі просто і по-мужньому стійко зносила он яку тривалу і виснажливу путь, якось підтяглася в путі й стала схожа на отрока-воя.