— Хотіла порадитись, Келагасте, — мовила через силу, вясе, що не одразу зборола в собі тоту ніяковість. — Муі на дулібах он скільки, а звіритись не кожному і тим іе не з усім можу.
розглянулась і вже тоді запросила пройти до сусідньої ті, сісти на достойне високого гостя місце.
— Були у мене старійшини родів, — силилася затьмити і ще непоборену ніяковість словом. — Сказали, надходить t віча, на якому йтиметься про старшого серед князів у їді Трояновій. А в нас і на Дулібах немає його. Радять, ) самій сідати на отній стіл, бути княгинею, або вказати І^огось із воєвод. Думала-гадала і ні на що не зважилась. tin лячно, воєводам немає віри. Єдиний, на кого можу сластися, се ти, Келагасте. Скажи... — Вона подумала гь-другу, не зводячи з дівера аж надто пильного позирку К своїх, а вже потім повідала те, що надумала: — Скати міг би бути ним, моїм повіреним серед воїв?
— Себто привідцею дружини?
— Ано.
"0н які " — спішила потішитись мисль, а вже за мислю це.
Привідцею дружини завжди був князь. Не завжди. З волі князя міг бути хтось і з воєвод. ти і був би ним з моєї волі.
Бачив: Даная жде — не діждеться його згоди. Таки іавді тільки йому вірить чи натякає — будеш привідцею жини, то куди подінешся, станеш і мужем?
— Коли ти, жона, береш на себе таку повинність, то Buy не взяти її мені? Одначе...
— Що одначе? — не втрималась і поспішила перепитати.
— Воєвода з мене надто младомладий. Чи Даная не вів старші і достойніші бути привідцями в дружині.
— Старші не будуть уже молодими, а достойність, гадаю, де з часом, тим паче, що ти являв уже , і не раз.
— Винагородив її неприхована вдячним зором і усміхнувся
— А ворохобні серед чільних мужів через ці твої гадки не буде?
— Коли станеш поруч зі мною і станеш з вірою та правдою в серці — .не буде, — сказала й простягла свою пещеноніжну, мовби в набілі купану, руку. Простягла й поклала на його десницю. — Ти — брат мого мужа Мезаміра, се раз, а друге, є сином славного в родах наших Ідарича. Хто посміє ворохобитися, коли станемо при столі вітця мого в парі?
Казала щось і далі, та Келагаст не дослухався до тих казань. Чув: від того її доторку возбуяла у тілі кров, зродилось і стало всевладним бажання припасти устами до Данаїної руки й сказати тим Данаї: як хочеш, так і чини, я вже не піду від тебе.
Ладен був переступити через всі перестороги й стати ва ту звабну стезю, ба цілився уже переступити, та в останню мить всевладність бажання змаліла раптом і змусила бути дорослішим та поміркованішим. Звівся й став перед Данаєю на весь свій, гідний роду Ідарича і справжнього анта, зріст.
— Коли так воліє Даная, най буде, як воліє: стаю під її руку й беру на себе всі її повинності.
Княжна теж підвелася й стала перед Келагастом достойною доньки антів: і висока була, і ставна, і до лиха красна.
— З вірою та правдою?
— Ано. Чи Даная не відає: якщо вже обіцяє Келагаст, то обіцяє твердо.
Як і перед сим світила на нього опроміненим зсередини і, може, саме тому до безуму звабним видом. Лишень більше снаги було зараз на ньому та ще рішучості. Прйсяйбіг, має намір сказати щось, а то й вчинити таке, чому й сама не годна повірити, та не стає одваги переступити через саму себе.
— Може, Келагаст хоче глянути на небожа?
— А то ж як. Чи годен піти із сего теремка, не побачивши і не привітавшись із тим, хто продовжить рід брата мого?
— То ходім, покажу.
Йшла попереду й манила за собою звабами, брала дитя до рук — і ще знадніш манила. Бо не лише вид, очі її, такі теплі і такі осяйні, — вся вона променилася, осміхаючись, та хвалячись сипом своїм, та тішачись з того, що має його.
— Як найменувала пебожа, Данає?
— Ім'ям вітця його — Мезаміром, — не сказала — виспівала ті кілька слів.
Стояв і милувався нею, її турботами, и тоді вже, як передала малого Мезаміра няні та стала перед ним, націлена казати щось, не захотів слухати, підніс до уст її десницю й поцілував підкреслено вдячним цілунком.
Коли виходив, нагледів Данаїну наставницю й поспішив відшукати привід відійти з нею осторонь.
— Бабця може принести мені якусь там тасьму? — звернувся до неї тоді вже, як спинивсь біля Гривадя. — Нелад тут, у сідлі, тра закріпити.
— Чом ні, зараз принесу.
. Даная стояла надто далеко, щоб чути, про що говори'.тимуть. А проте, коли наставниця надійшла, заговорив І утаємничено-стишено.
— То все є правда?
— Що саме?
— Ну, що Даная волів, аби я поклав крам її вдовиному | безліттю?
— Мені, молодче, не личить казати неправду, — роз, гнівалась. '., — Стривай, — зупинив її. — Я ось що хочу запитати:
Наставниця чула про те 8 уст самої Даваї чи всього лиш Здогадується? Якщо чула і певна, так насправді й є, то най скаже Данаї ще одну правду: я згоден взяти її під своє накриття.
— А сам ти не годен сказати того?
— Скажу, одначе опісля вже.
— Йой, — не без глуму засміялася наставниця. — Що то ,за мужі пішли тепера. Стару бабу просять, аби умкнула дівку.
— Що вигадуєш! — розгнівався. — Чи про умикання йдеться?
— А то пі? Гадаєш, така, як Даная, сама прийде і скаже: "Бери мене, хочу бути твоєю".
Сказала й пішла пріч. А він, Келагаст, мусив лишатися сам на себе й тетеріти з дива. Се що ж вона собі думає, та стара карга? Апо, що думає і що рече? Де видано, аби умикали кііяжу доньку, та ще вдову, та до всього коли не сьогодні, то завтра княгиню? З глузду з'їхала. Присяйбіг, не інакше, як з'їхала.
Вихопився на Гриваня і погнав спересердя чвалом. Схоже, що мав намір розвіяти все те по вітрові. Та ба, і чвал ие допоміг. Перегодом упевнився: час теж не допомагав... Одие, Даная нічо не робить, аби став привідцею дружини, а друге, сама не йде ані з мислі, ані з серця. Як заронилася туди непереборною звабою, так і не перестає бути нею. Водив молодців на стрільбище і клопотався стрільбою, а думав про Данаю, уривалася мить лишитися самим із собою та розібратися в собі — бачив Данаю і тільки Данаю. І частувати не частувала, і поїти не поїла, як був у неї в теремі, а почуває себе убаяним. Мало того, що заволоділа мислями і серцем, — сили позбавила до краю.
Те, мабуть, нагледів і Старк. Он як пильно приглядався, коли правились на стрільбище, не спускав ока і на стрільбищі. А це вже й кличе чомусь. Невдоволений іим, як навчав отроків, чи, може, ще далі бачить старий лис: нагледів, бігме, що був у Данаї, й воліє вивідати тепер, чому був, що ховається за тими одвідинами.