— Достойний привідцю, я не радив би тобі робити це.
— А так, — заговорили й інші, і доволі дружно. — Не забувай, з ким вийшли на прю. Це Візантія. Люд її нелічений, а простори неосяжні. Є кого виставити супроти нас, е де й розвернутися. Сьогодні ти вільно гуляєш по Фракії, а завтра можуть заступити тобі путь покликані до меча і сулиці легіони.
— Дійде до скрути, — урезонювали й інші, — ромеї замиряться з персами, а город Константина заслонять від тебе. Навіть твої хоробрі турми неспроможні будуть покласти під копита такий широкий світ, як Ромелія. Рано чи пізно змушений будеш піти за Дунай. Що тоді скажеш і чим виправдаєш те, що скарав на горло слів її? Усе можуть простити й забути тобі, цього — ніколи.
— А ще й те пам'ятай, Ясноликий: наші сли теж сидять у Константинополі.
Баян вертівся, гейби заведений, відповідав, лютуючи й не підбираючи слів у люті своїй, то одному, то другому, зрештою вихопив меча й крикнув тим, що можна чути лише на бородищах, голосом:
— Я повелів — і повеління своє міняти не буду: зламати намети!
Доля ромейських слів була, здавалось, вирішена. Хто стане перечити такому і підставляти себе під лють неудержиму. Мовчазні гнулися у великоханському наметі, мовчазні й вийшли один по одному з намету.
А все ж хтось узяв на себе сміливість і шепнув вірним: "Не карайте ромеїв до завтра. Хай уляжеться гнів повелителя, хай стане супокійним та зважить усе. В супокої і наймудріші стають мудрішими".
Час виправдав вчинок сміливця. Другого дня прискакав із Константинополя гінець від Таргіта й звідомив радників, а радники — кагана: усе аварське сольство запроторене на острів Родос і взяте під суворий нагляд. Коли щось станеться із слами від ромеїв, його, Таргітова, голова, голови всіх інших із сольства аварського будуть настромлені на сулиці й виставлені на глум і осудовисько при в'їзді в Константинополь.
Баян думав, як йому бути із слами ромейськими день, думав і другий. А на третій випустив-таки з хурдиги й сказав, аби забиралися геть.
XXIX
Ніщо не стримувало тепер аварські турми. Каган так і повелів, промовляючи до них: на Константинополь! Ідіть і беріть у ромеїв усе, що можна взяти. А повеління кагана — повеління Неба. Впали по тому ромейські фортеці Залдапа, Паннасу, Троксум, нависла загроза й над Філіпополем та Адріанополем.
Коментіол міг уявити собі, який лютий після всього Баян, а іншої сили, що могла б угомонити ту лють, крім його легіонів, немає, і сила та не така вже й численна, щоб брати на себе всіх аварів. Треба кликати на поміч стратегську мисль. Коли вона не пособить, ніщо інше не порятує вже.
— Що знаєте про аварів? — покликав і запитав стратигів своїх.
— Небагато, достойний. Послухи доповідають: рискають по Фракії, яко голодні вовки, шукають доброї поживи.
— Коли шукають, не зосереджені, значить.
— Так. Кожна турма діє осібпо, схоже, що на власний розсуд.
— Цим і скористаємося. Передусім слід, гадаю, збити аварського привідцю з праведного путі. Ти, Касте, иди зі своїми когортами до гори Еми і шукай зустрічі з турмами, що рискають там. Ти, Мартіне, спрямуй свій легіон на сам Дунай, до города Неї. Ітимете так, аби менте зтгали йро вас, а прийшовши, явіть себе якомога гучніше. Я ж мав, авари — суспіль комонні вої. У його легіонах теж переважають вони, а проте є й лучники та щитоносці.
На ліпше чи на гірше це? — питав себе. — Коли доведеться брати городи з високими й прямовисними стінами чи давати табором у полі, і щитоносці, і лучники будуть он ад потрібні; коли ж зійдемося із турмами аварів зневацька, і ті, і другі мало вдіють. Тоді потрібні будуть лики і лише мечники".
Звідники доповідають: турми Баянові гасають всюди, сам іде Баян поки що не вирушив із Анхіала. Як то поведеться аварський привідця, коли зійдуться саме там? Засяде за щами й боронитиме, як усі, ворота та стіни чи виведу урми в поле? Здоровий глузд стратега каже: мав би сиді за стінами. І все ж це каже глузд просвіщенного стратега. Що мислить варвар, один бог відає.
Тільки правився до Анхіала, стільки й думав про це та прийдав, як поведеться в одному випадку і як — у другому. А підійшов до нього та постукався у ворота — очам не повірив: йому відчинили їх і, відчинивши, сказали: авар немає в городі, знялися на світанні й подалися, толочачи тумани.
Ось тобі й варвар, — не йняв собі віри. — Га, таке утнуги каже маю розуміти його? Довідався, яка сила йде на тал, і почув остуду в серці чи подався на поміч тим, супроти яких пішли Каст і Мартін?"
— Куди пішли авари?
— На скіфську путь, достойний.
— І всі одразу чи одні звечора, інші вдосвіта?
— Усі одразу.
Ясно, виходить, і таки на скіфську путь.
— Послати услід за аварами вивідників, — повелів одному із стратигів. — Вивідати, де в каган із своїми турмами" І не спускати ока. Від того багато чого залежатиме. Можливо, уся наша виправа.
Від такого тлумиська комонних, яким в каганові турми, йшли з Анхіала, не важко нагледіти. В спечну годи з ними стояли хмари куряви, а широка й бита кінськимі копитами скіфська путь нагадувала знівечену ниву. Ваіке виявилось угнатися ромейським легіонам, де були и инші, за суспіль кінними. Авари віддалялись та й віддала для них. Коли ж примітили, що за ними йдуть названі засіли в глухомані обіч путі та й накинули на вивідппків аркапи, а тих, що ухилилися від них, догнали й витнули до ноги. На лихо, пройшла одної буряної ночі злива, залила водою путь і скрила аварські сліди. Послані Коментіолом нові вивідники гнали комоней скіфським трактом день, гнали другий, третій і не виявили аварів. Схоже було, що скористалися зливою і звернули з путі, а куди — піди та вивідай тепер.
Коментіол гримав на всіх, хто підвертався під руку називав бевзями, а ради та розради від того як не було та й не було. Аби не вскочити в ще більшу халепу, мусив стати табором та розіслати кінних по околіях, питати люд окольний, чи не бачили валечне тлумисько татей, чи не знають, куди подалося.
Істину люди речуть: ловить рибалка рибу, та колинебудь і риба його спіймав. Кагана з його турмами вивідиики не надибали — геть здимів десь, зате натрапили на Кастових нарочитих, а нарочиті потішили всіх і найбільше Коментіола доброю вістю: легіонери Каста вислідили при горі Ема, неподалік від города Золдапи, три аварські турми з полоном та награбованим по ромейських сельбищах добром і погромили іх дощенту. Лише поодинокі комонники зуміли вихопитися із уміло накинутого зашморгу й понесли тривожну вість про безліття, що постигло непереможних аварів, до найближчих, а то й не лише найближчих турм. Всі інші або ж лягли потяті, або зняли угору руки й самі стали полонениками при обозі.