Сганарель. Вам.
Жеронт. Я не лікар.
Сганарель. Ви не лікар?
Жеронт. Ні, таки не лікар.
Сганарель. Справді?
Жеронт. Справді.
Сганарель бере палицю і б’є Жеронта.
Ай! Ай! Ай!
Сганарель. Тепер ви вже лікар; я теж зроду не мав іншого диплома.
Жеронт (до Валера). Якого це диявола ви привели до мене?
Валер. Я ж вас попереджав, що цей лікар — жартівник.
Жеронт. Еге ж. Але хай іде до дідька в зуби із своїми дурними жартами.
Лука. Не звертайте уваги, пане, це він жартує, щоб посміятися.
Жеронт. Такі смішки мені не до смаку.
Сганарель. Добродію, прошу мені пробачити вільне поводження, що я собі дозволив…
Жеронт. Добродію, я до ваших послуг.
Сганарель. Мені дуже прикро…
Жеронт. Пусте.
Сганарель. Ці удари палицею…
Жеронт. То не вчинило шкоди.
Сганарель… якими я мав честь почастувати вашу особу…
Жеронт. Не будемо більше про це говорити. Добродію, моя дочка заслабла на дивну хворобу…
Сганарель. Я тішуся, добродію, що донечка ваша має в мені потребу, і я бажав би від щирого серця, щоб і ви також мали в мені потребу, — ви і вся ваша родина, щоб я міг довести вам, що я з дорогою душею ладен повсякчас вам служити.
Жеронт. Я вам дуже вдячний за такі почуття.
Сганарель. Запевняю вас, що я говорю це від щирого серця.
Жеронт. Це для мене завелика честь.
Сганарель. Як звати вашу дочку?
Жеронт. Люсінда.
Сганарель. Люсінда! Ах! Яке чудове ім’я для лікування. Люсінда!
Жеронт. Піду подивлюся, що вона там робить.
Сганарель. А хто оця пухкенька жіночка?
Жеронт. Це мамка моєї дитини.
ЯВА 4
Сганарель, Жакліна, Лука.
Сганарель (набік). Сто чортів! Та це ж розкіш, а не молодичка! (Вголос). Ах, мамко-годівнице, чарівна годівнице, вся моя медицина — найпокірливіша раба ваших привабливих годувальних якостей! О, як би я хотів бути отим щасливим немовлятком, що ссе молоко з ваших спокусливих грудей! (Кладе руку їй на груди). Всі мої ліки, всі мої знання, всі мої здібності — до ваших послуг, і…
Лука. З вашого дозволу, пане лікарю, не чіпайте моєї жінки, будьте ласкаві.
Сганарель. Як! Це ваша жінка?
Лука. Атож.
Сганарель. А я цього й не знав, їй-право! Я раді ю з вашого взаємного кохання. (Удає, немов хоче поцілувати Луку, а цілує мамку).
Лука (відтягаючи Сганареля й стаючи. між ним і своєю жінкою). Помалу, помалу, будь ласка!
Сганарель. Запевняю вас, я в захваті, що з вас така прекрасна пара. Вітаю її з тим, що вона має такого чоловіка, як ви, а вас вітаю з тим, що ви маєте жінку таку вродливу, таку розумну й таку розкішну, як вона. (Удаючи знову, немов хоче поцілувати Луку, що простягає до нього руки, він пролазить у того попід руками і знов цілує мамку).
Лука (відтягаючи його знову). Ет, чортяка! А чи не можна без цих ніжностей, якщо ваша ласка?
Сганарель, Та хіба ж ви не хочете, щоб і я разом з вами потішився таким щасливим союзом?
Лука. Зі мною — скільки вам заманеться, але з моєю ланкою покиньте це милуваннячко та цілуваннячко!
Сганарель. Мене однаково зворушує щастя вас обох. І якщо я цілую вас, щоб виявити вам мою радість, то я цілую і її, щоб виявити і їй те ж саме. (Продовжує ту ж саму гру).
Лука (відтягаючи його втретє). А! До дідька в зуби! Пане лікарю, та покиньте-бо жартувати!
ЯВА 5
Жеронт, Сганарель, Лука, Жакліна.
Жеронт. Добродію, зараз сюди приведуть мою дочку.
Сганарель. Я чекаю на неї, добродію, разом з усією медициною.
Жеронт. Де ж вона?
Сганарель (показуючи на своє чоло). Отут.
Жеронт. Чудово!
Сганарель. Але мене цікавить уся ваша родина… я ще повинен скуштувати трошки молока вашої мамки та оглянути її груди. (Підходить до Жакліни).
Лука (відтягаючи його так, що він робить пірует). Помалу, помалу! Обійдеться без цього.
Сганарель. Це обов’язок лікаря — оглядати соски мамок.
Лука. Чи ти ба, знайшов собі обов’язок!.. Ні вже, будь ласка…
Сганарель. Та як ти смієш ставати лікареві на заваді? Геть звідси!
Лука. Овва! Так я й послухався!
Сганарель (дивлячись на нього скоса). Я нажену на тебе пропасницю!
Жакліна (відтягаючи Луку за руку так, що він теж робить пірует). Забирайся звідси! Що я — маленька, чи що? Не зумію дати відкоша, якщо він почне робити щось таке, Чого не слід?
Лука. Я не хочу, щоб він тебе мацав.
Сганарель. Гляньте-но! Мужлай, а туди ж — ревнувати надумався!
Жеронт. Ось моя дочка.
ЯВА 6
Люсінда, Жеронт, Сганарель, Валер, Лука, Жакліна.
Сганарель. То це хвора?
Жеронт. Так. Це моя єдина дочка, і я буду найнещасніший у світі, якщо вона помре.
Сганарель. Хай бог милує! Вона цього не зробить. Без припису лікаря їй не можна вмерти.
Жеронт. Дайте стільця.
Сганарель (сідаючи між Жеронтом і Люсіндою). А хвора, нівроку їй, ласий шматочок, і я певний, що вона припаде до смаку кожному здоровому чоловікові.
Жеронт. Ви її розсмішили, добродію.
Сганарель. Дуже добре; якщо лікар може розсмішити хвору — це найкраща ознака. (До Люсінди). Ну! То в чому ж річ? Що з вами? Де вам болить?
Люсінда (підносячи руку до рота, до голови й до підборіддя). Хан, хі, хон, хан.
Сганарель. Ге! Що ви там кажете?
Люсінда (продовжує робити ті ж самі жести). Хан, хі, хон, хан, хан, хі, хон.
Сганарель. Що?
Люсінда. Хан, хі, хон.
Сганарель. Хан, хі, хон, хан, ха. Ні біса не розумію. Верзе казна-що!
Жеронт. Добродію, та це ж і є її хвороба. Вона оніміла, і досі ніхто не може з’ясувати причину, а тим часом через це лихо довелося відкласти її весілля.
Сганарель. А чому?
Жеронт. Бо той, за кого вона має віддатися, хоче почекати її одужання, а тоді вже брати з нею шлюб.
Сганарель. Та хто ж він, отой йолоп, що не хоче, щоб його жінка була німою? Ех, коли б то господь послав і моїй таку хворобу! Зроду-віку не став би я її лікувати.
Жеронт. А ми, добродію, просимо вас докласти всіх зусиль, щоб визволити дочку мою з цієї напасті.
Сганарель. О, не турбуйтесь! Скажіть-но мені, чи ця недуга дуже її мучить?
Жеронт. Так, добродію.
Сганарель. То й краще. А що, їй часом дуже болить?
Жеронт. Дуже.
Сганарель. Чудово! А чи ходить вона… знаєте… в одне місце?
Жеронт. Так.
Сганарель. Багато?
Жеронт. Цього я не знаю.
Сганарель. А гущина речовини доброї якості?
Жеронт. Я не розуміюся на таких речах.
Сганарель (до. Люсінди). Дайте мені вашу руку. (До Жеронта). Так, так, пульс показує, що дочка ваша німа.