Нехай не покидає тебе любов
Прип. Солом. ІІІ, 3
І, зміцнюючи рухом вагу своїх слів, підніс Абіятар угору правицю:
— Як вічно живий Господь та жива душа моя, так істинно: не ввійде самарянин та безбожник під один дах з Абіятаром, сином Адонокамовим!
Йозабад, спокійний, нерухомий у рясних фалдах арабського плаща, ледь помітно знизав раменами:
— Не на гостину сюди я прийшов, равві, — відізвався лагідно та незвичайно миролюбиво, але з повною гідністю, — й не на суперечку про те, де саме слід поклонятись Господеві. Мене ж сюжи покликали до хворого.
він сковзнув поглядом по гуртку челядників перед брамою Лазарового хутора. Раб, що припровадив сюди самарянина, ще тримав за вузду лікаревого осла. А з будинку поспішали до брами Лазарові сестри та Шимон, прокажений, син Абіятарів, що його зцілив Учитель Назарейський.
І треба ж було, щоб саме сьогодні приїхав до Витанії шанований Абіятар, єдиний брат давно вже вмерлого Лазарового батька! Попсує він всі плани й розрахунки дбайливої й запопадливої Марти, що вже кілька років керувала в господарстві вічно хворобливого брата...
— Ну нарешті, равві Йозабаде!.. — почала була Марта, привітавши прибулого. — Я вже гадала, що аж кудись на кінець світу забився невільник нас мудрість твою шукати!
Але суворий стрийко спинив її:
— "У розумного — мудрість перед очима, очі ж нерозумного на краю світу її вбачають" — сказав Соломон, премудрий у своїх приповідках. І сталось це з тобою, Марто! Бо ж написано в книзі Мудрого над мудрими: "Нерозумна жінка та щебетлива"...
І старий, немов у сабат в синагозі, почав докладно викладати:
— Невже ж ти не тямиш сама, що не можуть допомогти правовірному Лазарю ліки самарянські?.. Ти ж тільки сама подумай: як же б вони могли помогти? Чим?.. Та, які ліки? — обурювався Абіятар. — Мерзость ідолянську, що безбожні греки "кров'ю Адонисовою" називають.. ти наважилась давати братові як лік на його неміч серця? А ще звешся: сестра!.. Тепер знову кличеш цього безбожника!.. Кажу тобі, казав раніш і далі казати буду: єдина поміч надійна й побожна, єдиний-одинокий лік — це звернутись до первосвящеників єрусалимських...
— Равві, та ж вони не лікують, вони тільки стверджують, що хворий видужав, — куточками уст ледве всміхнувся Йозабад.
Але Абіятар підловив ту тінь усміху. І тепер уже ніщо не могло перемогти його впертости.
— І про це сказав цар Соломон: "Устами спотикається нерозумний", — погірдливо кинув самарянському лікареві й твердо наказав слугам замкнути браму. Коли зарипіла тяжка брама, старий повернувся йти додому. З-за Мартиного плеча виглянула золотокоса Маріям, молодша Лазарова сестра, й несміливо промовила:
— Стрийку! Може б.. Чи не послати б.. Щоб попрохали прийти Равві Назарейського?.. Того, дядьку, що очистив Шимона?.. Правда?..
На великому, відкиненому назад чолі Абіятаровім закреслились гнівом налиті жили:
— Священики єрусалимські зцілили Шимона! Затям це собі назавжди! — й, оглянувши з презирством білий грецький пеплом у Маріям, додав картаючи: — Відцуравшись намітки дівчат юдейських, зігнала ти й скромність з обличчя свого. Хіба ж ти не чула: "Жінка хай не втручається в ради мужів!"?
І спираючись на плече мовчазного при батькові Шимона, дідуган, не кинувши більше погляду на дівчат, ані на самарянина, попрямував до будинку.
Трохи було шкода господарній Марті віддавати лікареві новенькі срібні сиклі за несподівано зайву подорож. Ще більш було жаль, що Йозабад, відомий з учености та вправности далеко-широко, хоч був уже з двадцять кроків від хворого, проте мав від'їжджати, не побачивши навіть немічного. Та ж знала, що навіть небіжчик тато не міг ніколи переконати вченого стрийка, якщо він починав "від закону", підсилюючи свої присуди святими текстами. Зідхнула, поглянула на небо і пішла до брата. Ще оглянулась на порозі, як повільним кроком від'їздив з Витанії в напрямі на Єрусалим самарянський лікар. Але вчула як з пекарки тхнуло різкими пахощами "кітче зілля" — валеріяновий корінь, що його саме перед приїздом лікаря поставила варитись для брата дбайлива Марта. "Ну, це ж не ідолянський лік; аби ж поміг!".. зрештою ж в пекарці була її необмежена влада, й тут на неї не вплинула б ані слова "царя Асмуїла", ані навіть славнозвісна "Соломонова кіннота".
*
Йозабад не квапився додому: жалів змореного ослика. Навколо — зелений моріг, до темряви ще годин з дві. Тож саме в час встигне до заїзду, щоб заночувати.
— Ну, ну, попасись! Ти заслужив на відпочинок.
Не поспішаючи, й сам жував білий хліб з оливами, сівши оддалік від криниці. Знав добре: для правовірних юдеїв було б "знечищенням" коли б навіть тінь самарянська впала на їхню юдейську — чисту!— воду. Тож напився вина з гарбузяної пляшки, що була прив'язана до сідла з пакунками різних ліків.
Після гострої спеки сухого дня, дорожньої в'їдливої куряви, образливих слів незломного старовіра, що були повні жагучої ненависти, — тиша та свіжий подих уже близького вечора торкнулись Йозабадової душі, як дружній усміх. Спокійно міркував, що вертається збагачений. Не Мартиними сиклями: не взяв їх, бо ж "не продав за них належного досвіду й знання". Але ще раз підсилив своє переконання: "між ними та нами — безодня, що її не перейти". Нема, й не може бути порозуміння.. І зненацька, ніби ніжним віялом хтос відслоинв в думці текст.. також "їхній" текст:
— "Нехай не покидає тебе любов та правда. І напиши на таблиці серця свого: "Любов"... Так сказав їхній Мудрий над мудрими. Сказав.. А як багато вони говорять про неї. Як докладно знають вчені й невчені, взагалі люди, всі її прикмети, вартість, якість, властивості, ознаки!.. А хто тим часом може справді сказати:
— "Очистив я серце своє, чистий я від гріха ненависти?" — як моляться вони словами того ж Соломона? Хто чистий від ненависти, від того вічно кипучого, паруючого гніву на "брата свого"? Хто чистий від ненависти, цього правдивого "пекла вогненного", що його кожен носить у серці своєму?!
Підвівся й почав загнуздувати ослика. Вчув, що по дорозі швидко наближається їздець. Йозабад підвів голову і влаз опустив очі: повз нього поспішав на ослі жидіський священик. Пізнав самарянина по одежі й погірдливо відвернувся. Дбайливо виминав сліди, що їх залишили на куряві шляху Йозабадові ноги.