Р а н к. Ну? Чого ж іще?
Н о р а. Дуже б хотілося сказати при Торвальду одну річ.
Р а н к. Чого ж ви не скажете?
Н о р а. Не смію. Це гидко.
Ф р у Л і н н е . Гидко?
Р а н к. Тоді не раджу. Але при нас можна сміливо... Ну, що ж це вам так дуже хотілося б сказати при Хельмері?
Н о р а. Дуже хотілося б сказати: під три чорти!
Р а н к. Що ви, що ви!
Ф р у Л і н н к. Що з тобою. Норо?..
Р а н к. Скажіть. Ось він іде.
Н о р а (ховаючи торбинку з печивам). Тсс-тсс-тсс!
Х е л ь м е р. З перекинутим через руку пальтом, тримаючи в іншій руці капелюх, виходить з кабінету
Н о р а. (Йдучи до нього.) Ну. любий, спровадив його?
X е л ь м е р. Так. Пішов.
Н о р а. Дозволь тебе познайомити. Це Кристина. Приїхала до міста.
Х е л ь м е р. Кристина?.. Вибачте, але я не знаю...
Н о р а. Фру Лінне, любий, фру Кристина Лінне!
Х е л ь м е р. А, ось воно що! Очевидно, подруга дитинства моєї дружини?
Ф р у Л і н н е. Так, ми давні знайомі.
Н о р а. І уяви собі, вона вирушила у таку далеку дорогу, щоб поговорити з тобою.
Х е л ь м е р. Тобто як це?
Ф р у Л і н н е. Не те, щоб власне...
Н о р а. Кристина якраз відмінна конторниця, і їй дуже хочеться працювати у тямущої людини, щоб підучитися ще більше...
Х е л ь м е р. Дуже розумно, пані...
Н о р а. І коли вона дізналася, що тебе призначено директором банку, — про це було в газетах, — вона відразу ж полетіла сюди... Правда, Торвальде, ти заради мене зробиш щось для Кристини? Га?
Х е л ь м е р. Так можливо. Ви, мабуть, удова?
Ф р у Л і н н е. Так.
Х е л ь м е р. І маєте досвід у конторській справі?
Ф р у Л і н н е. Так. Чималий.
Х е л ь м е р. То дуже можливо, що я зможу надати вам місце...
Н о р а (плескаючи в долоні). Бачиш, бачиш!
Х е л ь м е р. Ви з'явились саме у щасливу хвилину, пані.
Ф р у Л і н н е. О, як мені вам дякувати?
Х е л ь м е р. Нема за що. (Одягає пальто.) Але сьогодні ви вже вибачте мені...
Р а н к. Стривай, і я з тобою. (Приносить з передпокою свою шубу і гріє її перед грубкою.)
Н о р а. Тільки не затримуйся, любий Торвальде.
Х е л ь м е р. Годину, не більше.
Н о р а. І ти йдеш, Кристино?
Ф р у Л і н н е (одягаючи пальто). Так, треба піти пошукати собі кімнату.
Х е л ь м е р. То, може, вийдемо разом?
Н о р а (допомагає фру Лінне). Шкода, що у нас так тісно, немає жодної можливості...
Ф р у Л і н н е. Що ти! Хто ж про це думає! Прощавай. Дорога Норо: і спасибі тобі за все.
Н о р а. Прощавай поки шо. Увечері ти, зрозуміло, знову прийдеш. І ви, лікарю. Що? Коли будете добре себе почувати? Ну, звичайно, будете. Тільки закутайтеся добре.
Всі виходять, прощаючись і розмовляючи, до передпокою. Зі сходів чути дитячі голоси. Це вони! Вони! (Біжить і відчиняє зовнішні двері.)
Входить нянька Анна-Марія з дітьми.
Заходьте! Заходьте! (Нахиляється і цілує дітей.) Ах ви, любі мої, славні! Подивись на них, Кристино! Ну, чи не славненькі ж?
Р а н к. Розмовляти на протягу забороняється!
Х е л ь м е р. Ходімо.
Ф р у Л і н н е. Тепер тут саме час залишатися тільки матусям.
Лікар Ранк, Хельмер і фру Лінне виходять; Анна-Марія входить з дітьми до кімнати. Нора також входить, зачиняючи двері до передпокою.
Н о р а. Які свіженькі, жваві, рум'яненькі! Просто яблучка, розанчики!.. То весело було? А, це чудово. Справді? Ти катав на санчатах і Боба, і Еммі? Обох відразу? Ти диви! Молодчина-хлопчак мій Івар!.. Ні, дай потримати її, Анно-Маріє! Дорога моя, люба лялечко! (Бере у няні меншу дівчинку і кружляє з нею.) Так-так, мама потанцює і з Бобом! Що? В сніжки гралися? Ах, шкода, що мене з вами не було... Ні, облиш, я сама їх роздягну, Анно-Маріє. Дай, будь ласка, мені самій, — це так весело. Там для тебе кава стоїть, на грубці.
Нянька виходить у двері ліворуч. Нора роздягає дітей, розкидаючи скрізь їхню одежу і продовжуючи розмовляти з дітьми.
Ось як? Великий собака біг за вами? А не вкусив?.. Ні, собаки не кусають таких славних, маленьких лялечок... Ні-ні! Не зазирати у пакунки, Іваре! Що там?.. Коли б ви знали, що там! Ні-ні! Це бека!.. Що? Гратися хочете! У що ж ми будем гратися? У жмурки? Ну, давайте в жмурки. Перший хай Боб заховається... Ах, мені? Ну, гаразд, я перша.
Починається гра. Супроводжувана сміхом, веселощами; ховаються і в цій кімнаті, і в сусідній, праворуч. Нарешті Нора ховається під стіл; діти гамірно вбігають до кімнати, шукають матір, але не можуть відразу знайти, чують її приглушений сміх, кидаються до столу, піднімають скатерку і знаходять. Цілковите захоплення. Нора висовується, ніби хоче злякати їх. Новий вибух захоплення. Тим часом стукають у вхідні двері. Ніхто не помічає. Тоді двері з передпокою розчиняються і з'являється Крогстад. Він вичікує якусь хвилинку. Гра триває.
К р о г с т а д. Вибачте, фру Хельмер...
Н о р а (легко скрикуючи, обертається і напівпідводиться). А! Що вам?
К р о г с т а д. Вибачте. Вхідні двері не були причинені. Забули, мабуть, зачинити...
Н о р а (встаючи). Чоловіка немає вдома, пане Крогстад.
К р о г с т а д. Знаю.
Н о р а. Ну... Що ж вам потрібно?
К р о г с т а д. Поговорити з вами.
Н о р а. Зі... (До дітей тихо.) Ідіть до Анни-Марії. Що? Ні, чужий дядя нічого поганого не заподіє мамі. Коли він піде, ми ще пограємось. (Виводить дітей до кімнати ліворуч і замикає за ними двері. Стурбовано, напружено.) Ви хочете поговорити зі мною?
К р о г с т а д. Так, хочу.
Н о р а. Сьогодні?.. Але ж у нас ще не перше число...
К р о г с т а д. Ні, у нас свят-вечір. І від вас залежать веселі свята.
Н о р а. Що ж вам потрібно? Я зовсім не можу сьогодні...
К р о г с т а д. Про це ми поки що не говоритимемо. Про інше. У вас, мабуть, знайдеться вільна хвилина?
Н о р а. Гм... так, звичайно, знайдеться, щоправда...
К р о г с т а д. Гаразд. Я сидів унизу, в ресторані Ульсена, і бачив, як ваш чоловік пішов вулицею...
Н о р а. Так-так.
К р о г с т а д. З дамою.
Н о р а. І що ж?
К р о г с т а д. Дозвольте спитати: це не фру Лінне?
Н о р а. Так.
К р о г с т а д. Щойно приїхала до міста?
Н о р а. Так, сьогодні.
К р о г с т а д. Вона вам близька подруга?
Н о р а. Так. Але я не бачу...
К р о г с т а д. І я колись був знайомий з нею.
Н о р а. Знаю.