Сейфулліні кортить закинути в грубості, але Сейфулліна не така, м'яка. Вона м'яко говорить і робить — м'яко. Те, що м'яко говорить, — чую. Що робить — розділятимеш ти. Ні, це не її еврейська фіґура, висічена. А може бути й еврейська — висічена. Як тобі, лялю, зручно, коли шмат жіночого тіла.
Добре, п'ємо втрьох. І піду.
Сейфулліна задоволена. Ти? І ти.
Рада, що ти. Сейфулліна мене не цікавить. Намарне, додала б, та не розділила.
Розведений виноградний спирт — повне лайно. Тому що водою, а не компотом або сиропом. Та й компотом і сиропом — лайно. Але вголос нічого. Його приносить сусідка по заводській ціні. Беремо розтирати закляклі органи, а не глушити. Однак беремо розтирати закляклі органи, а глушимо.
У Сейфулліни несвіжий одяг. Це помітно. До того ж вона невпинно торохтить. Сейфулліна тільки-но від станка (Сейфулліна з роботи).
П'ємо до денця. За сим усі, пріч мене, лишаються в ліжку. ■
Просиш, аби за собою затулила щільніше двері. Коли все, обіцяєш гукнути. Все буде не скоро, попереджаєш, але гукнеш.
Я закриваю щільно і все одно чую, як знімаєш із Сейфулліни буденне вбрання, розстібаєш бюстгальтер, стягуєш підрядне. Сьогодні Сейфулліна мала купи чоловічих тіл, тому так солодко віддаєтесь одна одній. Про тебе мовчу (не відаю досі).
Це туга.
Оберігаю тебе, лялю, від несамовитости світу — дозволяю ці купи чиїхось тіл (не лише в Сейфулліни), жіночого вим'я на ніч. Чи ти вигадуєш.
Мені не шкода ліжка і простирадл. Тебе, лялю, теж. Сейфулліна піде, вона не конче повернеться.
Таке передбачить і ляля.
А зараз її пальці в твоїй середині. Добре, що жодна з вас не скавучить. Стогін глухий. Якщо це стогін, коли не інше.
Груди в Сейфулліни не схожі на твої чи мої. У Сейфулліни — груди, не те що в нас. Може тому їй легше кінчити. Ніж нам обом. Може тому вона кінчає першою і не показує цього, а потужніше працює над тобою, лялю.
Зряду кілька здригів.
Ти засинаєш без усякого, сховавши красиві пальці в лобковому волоссі Сейфулліни.
Здогадуюсь, що випускати не наважишся.
Сейфулліна така витривала, що їй не спиться. Каже, припиняй уже там і заходь. Отже, ти не гукаєш. Думаю, чи мені. Еге ж, тобі (Сейфулліна).
Треба випрати несвіжий одяг, і до ванни. Зранку станки. Треба компанія. Наприклад, я.
Їй байдуже, що чула. Всі чують. І нічого.
Вона пере в моїй присутності.
Чи можна розвісити спіднє і панчохи?
У мене теж робота зранку, але до цього немає діла. Бо це не робота, доводить до відома Сейфулліна, не пояснюючи. І розвішує. Якщо не проти, вона вилиже й мені — розвісивши. Знічуюсь. Проти.
Ні, вилиже. Тому що Сейфулліні мене жаль. З мене би вийшла природна дрянь, а не те, що є. Нічого не поробиш, хіба вона мені вилиже, а дрянь — ляля. Солодка, видається Сейфулліні, лише тому на ній чужий, а не її, лялі, піт. Якогось чорта, знає.
Сейфулліна: якогось чорта, знаю. Ще те, що скидаєш у рот та анус, коли не вульва лялі.
На цьому не зупиняємось. Я ображусь. Або щось таке.
Дивно, ані Соня Нейтман, ані Ельза Тріоле вилизати не хотіли. Зрештою, їх я і не бачила, на відміну від Сейфулліни. А коли побачу, вони теж чогось схочуть. Та хіба вилизати?
Не знаю, чи це у ванній, могло просто в ліжку біля сплячої лялі. А ще Сейфулліна обсмоктує мої космаки.
Вилизує, але все одно жаль. Не розумію, не дрянь. Мертва — не спорожняю. Сейфулліна ж не просто так; навряд чи найближчим часом щось видасться повторити. Поки до мене не дійде, а ляля сумуватиме, бо я не допоможу.
Натягаючи мокре спіднє й панчохи і давлячись власним потом. Все це Сейфулліна, як час тікати.
Її життя насичене. Сейфулліна вимагає руху, а не порожнечі. Через те, як нині, винна лишень я. А ляля, так, сама по собі, в мені не потребує, не варт видумувати.
Ну і чеши смоктати. (зрив)
Сейфулліна не звертає. Це її робота.
Вороже налаштована. Я — люта.
■
Ляля спить до останнього, поки не починають німіти члени. Члени — це її руки та її ноги. Час від часу німіють, якщо лялі неспроможно мене бачити. Тоді вона спить ув очікуванні, коли врешті-решт хлопну дверима.
Але сьогодні я довго не хлопаю, а вже пізно — не рано. Ляля пробує не рухатись, тому що знає — я лежу поруч і спостерігаю, чи ляля просипається.
Ні, скрупульозно не просипається.
Відчуваю все. Навіть те, яка вона виснажена через сон. Їй часто доводиться задовольняти тварин.
Бо Сейфулліна довела до відома, що це не робота — і я нікуди не йду. (кажу) А ще мені боляче за неї через тварин.
Ляля втомлюється по вінця: ні, мені не боляче за неї, аякже, це ж не мій клітор розсікає велетенський псячий пеніс. І де Сейфулліна? — розходиться ляля. Пішла? Пішла?!!
Пішла. Звісно, не мій. Твій.
Ляля сковзає рукою донизу. Показує пальці в рудому слизі.
Сейфулліна так не могла. Це той псячий пеніс. Більше вона міцно не спатиме. Чому Сейфулліна пішла?
Пішла, оскільки мала піти. Тоді годиться з'їздити до бібліотеки й дещицю вчитатися. У мене нічого, крім ліжка, слоїків із виноградним спиртом і роботи, яка зовсім не робота та на яку чхала би.
Де твої книжки? — цікавиться ляля, позаяк ти їх мала, коли витирає пальці в рудому слизі об простирадла. Пригадує, палила деякі, але ж не всі.
Це сміття. Я короткозора.
Ні, до бібліотеки ляля не відвідувач. До того ж, там часто бувають Соня Нейтман та Ельза Тріоле, з якими ляля розсварилась кілька
тижнів тому. Вони думають, продовжує ляля, що здатні на більше, але, всміхається, не здатні, хоча і фарбують губи морквяними кольорами, як справжні досвідчені лярви. І це не так важливо, порівняно з Сейфулліною. Як, до речі, мені?
Не розумію питання. Перепитую: що — як, мені?
Як Сейфулліна вилизує? Чи мені сподобалось? Він все одно так не вміє, нема за чим сумувати.
Переконую, це не сум. І звідки лялі відомо про Сейфулліну, яка лизала?
Ляля своє: сум, і торкається пальцями затверділих сосків. Як тут не сум, коли от — сум? — і торкається наполегливіше.
На цьому і кінчається. Про Сейфулліну заминає.
Якщо я не йду на роботу, то рване кудись ляля, але не до бібліотеки.
Їй можна, мені ж — ні. Проте ні вона, ні я. ■
Ляля щезає, натомість з'являються Соня Нейтман та Ельза Тріоле. Мене ніяк не залишать у спокої. Чого вам? Хто такі, бо ж ані Соні Нейтман, ані Ельзи Тріоле не впізнаю — не знаю.