Легенди Львова

Сторінка 40 з 60

Винничук Юрій

– Як же це може бути? – здивувалася вона. – Я ж щойно з криниці воду принесла!

Та, зазирнувши у відра, і там побачила саме болото.

– Ага! – гримнула відьма. – Так от ви чим мене напоїти збираєтесь! Добре, що я не така дурна!

– Присягаюся, я не хотіла злого. Я воду щодня з тої самої криниці беру.

– За такі жарти зі мною чекає вас розплата. Чи знаєте, що я могутня чарівниця, і на весь Львів не знайдете могутнішої?

– Ні, не знаю…Але прошу мене пробачити!

– Пізно.

І відьма, дмухнувши на стіл перетворила його на свиню. Свиня кинулася по кутках рохкати і рилом порпатися. Відьма дмухнула вдруге і свиня знову стала столом.

– Тепер бачите, хто я? Даю вам день. Завтра у цей самий час я прийду до вас, а ви мусите за третім разом вгадати моє ім'я. Як не вгадаєте, заберу ваших дітей із собою і перетворю на кошенят. Я дуже люблю котиків.

Сказавши це відьма покинула бідну вдову у повному розпачу. Звідки вона дізнається відьмине ім'я?

Весь день вона перебирала всі імена, які лише знала, але імен було так багато, а відьма – одна.

Вдосвіта вдова вирішила заховати своїх дітей у лісі. Нехай відьма на ній свою лють зганяє, тільки б дітей не зачепила.

От іде вдова з дітьми густим лісом та придивляється, де б то сховище надійне знайти. Аж ось побачила широченного крислатого дуба з дуплом. Ліпшого місця годі й шукати.

Зазирнула вона у дупло і помітила сходи, а внизу на вогні у казані щось булькало. Що б то могло бути?

– Зачекайте мене тут, – звеліла дітям, а сама спустилася в дупло. Роззирнувшись, побачила на столикові в куточку якусь листівку. Малюнок зображав розкошлану відьму, що летить у нічному небі на мітлі. На другому боці писалося: "Вельмишановна пані Буркманко! Запрошуємо вас на іменини до пана Люципера, котрі відбудуться в суботу на Лисій горі піді Львовом."

Ага, то ось чиє то господарство! – здогадалася вдова і, довго не думаючи перекинула казан, вариво залило вогонь і розтеклося чорною столицею по долівці.

Вдова мусила носа заткати, так воно засмерділо.

– Пішли додому. – сказала дітям, – більше нам ця відьма не страшна. А відьма того ранку почувалася дуже зле, раптом розболілася голова і заломило в попереку. Зовсім не хотілося шкандибати до лісу, але мусила. По дорозі вирішила спочатку до вдови зазирнути.

– Двоє гарненьких кошенят мені не завадить, – тішила себе Буркманка. Але як же вона здивувалася, коли побачила усміхнену вдову, котра поралася коло печі, і не гадаючи бідкатися та побиватися.

– Ага, заходьте, заходьте паніматко, – сказала господиня. – Щось ви нині заспали. Чекала-м вас раніше.

– А з чого це ви така весела? – визвірилася відьма. – Може, вам моє ім'я вдалося відгадати?

– Ще не відгадала, але думаю, що відгадаю. Звати вас, певно, Ропухою, бо дуже вже у вас гидка пика.

– Що? Та як ти смієш? – отетеріла з несподіванки відьма і аж захлинулася повітрям.

– Не вгадала? Ну, тоді, може звати вас Плюсквою? Бо пахне від вас плісінню й плюсквами.

– Ах ти ж негіднице! То так ти наді мною знущаєшся? Зараз я тобі покажу!

– А не покажете! Бо я за третім разом таки вгадаю: звати вас Буркманка! Ось як!

Боже, тільки-но відьма це почула, то аж зашкварчала від люті і миттю чкурнула до лісу, тільки за нею задиміло. Хотілося їй чимдуж хильнути чаклунського трунку й помститися вдові, ба не тільки вдові, цілу вуличку вже зненавиділа і постановила собі знищити її з лиця землі.

Та, вскочивши у дупло, послизнулася на розлитому вариві й беркицьнула на землю. Те, що побачила, видушило з неї шалений крик. Заметалася, мов ошпарена, не знаючи куди свою лють виладувати. Але що вже могла зробити – втратила вона своє чудодійне вариво, а з ним і міць свою.

І повернулася Буркманка додому, а коли відчинила двері, то вибігло з хати тридцять троє хлопчиків і дівчаток, яких вона колись на котів перевернула, і розбіглися, хто куди.

Не могла вже їм нічим зашкодити Буркманка, бо стала з відьми звичайною собі бабусею. Такою вона і дожила свого віку.

ВІДЬОМСЬКІ РОЗВАГИ

Омелько Цьвик був тихим, спокійним личаківським різником. Цікаво, що й свині це чудово розуміли і не виявляли жодного страху чи паніки, а так само спокійно і тихо йшли до Омелька під ніж. А він уже їх різав, наче галушки – ні писку, ні зойку. Інші різники навіть ображалися, що господарі кличуть до себе більше Омелька, аніж їх, але ті пояснювали, що то не їхня примха, а – свиней. Виявляється, свині теж борються за право вибору і воліють Омелька.

Зате його жінку Оришку спокійною назвати тяжко. Та й чи можна бути спокійною, коли щовечора тільки те й робиш, що начиняєш ковбаси, вудиш шинки, печеш кишки, вариш сальцесони й драглі, а вранці несеш те все до славних личаківських шинків. Тільки ніч для спочинку й лишалася. Але в тому то й справа, що не кожної ночі Оришка могла поспати, бо мусила вирушати на гулянку, котра відбувалася на Лисій горі.

Ну, вже ви здогадалися, що Оришка Цьвикова була відьмою. Така вже її доля – відьомство вона перебрала від своєї мами, а та від своєї. Але от Омелько ні про що таке не здогадувався. Він взагалі важко розмірковував. Та й як могло бути інакше, коли в голові тобі весь день дзвенить свиняче рохкання, поросяче кувікання і пронизливий вереск точильного верстака.

Може б шило й не вилізло з мішка, якби Омелька не почала діймати ломота в кістках. Прокинеться, бува, серед ночі, а бабу, мов корова язиком злизала. Лише над ранок приходить і моститься спати.

– Де ти волочилася? – спитав якось чоловік.

– За хатою шинку вуджу, поки ти хропеш, – відказала ображено.

Але от якось улітку, коли роботи поменшало і в голові трохи прояснилося, Омелько надумав свою жінку вистежити. Дочекався такої ночі, коли та встала з ліжка і вийшла на кухню. Він і собі прокрався до дверей та почав підзирати.

Оришка поставила на підлозі горщика, пошептала над ним, обійшла його тричі довкола і враз у горщику заклекотіло та запарувало, наче б він стояв на вогні. Тут вона розпустила волосся, сіла на кочергу, пара її підхопила, закрутила і – фурр! – так у димар і гайнула.

Омелько вискочив з хати, задер голову та тільки і встиг побачити маленьку цятку.

Під ранок жінка повернулася геть уся розпатлана н задихана. Омелько відразу напосівся: