Потім він гукнув — ніжно, лагідно. І з неба спустилась білява жінка, гола й прекрасна. Вона підійшла до царя і сказала йому:
— Ти мій володар. Ти могутній.
Він відповів:
— Коли ти голодна — їж, коли спрагла — пий, а коли боїшся — стань біля мене: я твій оборонець.
— Я не хочу ні їсти, ні пити, — мовила вона, — я прагну тільки тебе.
Знову крикнув цар гучним голосом, і сім разів пролунав його поклик. Тоді сліпуче блиснула блискавка, моторошно гримнув грім, позаду царя виник сонячно-зоряний намет.
І цар із царицею сіли на троні.
І тоді цар і цариця, не змінивши й трохи виразу своїх благородних облич, не зробивши жодного жесту, що порушив би їхній величний спокій, заволали.
І від цього волання хвилями сколихнулася земля, кам'яні й крижані скелі. Уленшпігель і Неле почули тріск, наче велетенські птахи розбивали дзьобами шкаралупу величезних яєць.
І з цього могутнього руху землі, що здіймалась і опадала, наче хвиля морська, виникали яйцеподібні форми.
Раптом усе заросло деревами, їхні сухі віти посплітались між собою, а стовбури хиталися, мов п'яні. Потім дерева розступились, і між ними відкрилися широкі галявини.
З розгойданого ґрунту вийшли духи землі, з гущавини лісу — духи дерев, з глибин морських — духи води. Перед Уленшпігелем і Неле з'явилися гноми — охоронці скарбів, горбаті, кошлаті, клишоногі, гидкі, скривлені; володарі каменю; лісовики, що живуть, як дерева, і замість рота й шлунка і мають віхоть коріння на обличчі, щоб ссати ним земні соки; володарі руд, що зовсім не вміють говорити, не мають ні серця, ні нутрощів і рухаються, наче блискучі автомати. Тут були карлики з хвостами, наче в ящірок, жаб'ячими головами й ліхтариками на голові, — вночі вони стрибають на і плечі п'яних блукачів і боягузливих мандрівників, а потім, зіскочивши додолу і блимаючи поперед них вогниками, заводять цих бідолах у нетрі й болота: їм, бачте, ввижається, ніби перед ними блимають вогники рідної хати.
Тут були й польові русалки, пишні здоров'ям і горді жіночою вродою. Вони були зовсім голі й не соромились своєї наготи, яку вкривали тільки своїми косами.
Їхні вологі очі блищали, мов перли в воді, тіло їхнє, туге, білосніжне, золотило сонячне проміння, дихання рожевих напіврозтулених уст було п'янкіше, ніж пахощі жасмину.
Це вони блукають вечорами у садках і гаях, у лісових хащах, повні любовної жаги, шукаючи чоловічу душу, щоб навтішатися. А коли повз них проходять юнак і дівчина, вони намагаються вбити дівчину, коли ж це їм не вдається, то збуджують у серці соромливої красуні таку любовну жагу, що вона віддається коханцеві, а русалка дістає половину поцілунків.
Уленшпігель і Неле бачили також, як з високостей небесних спустились духи — покровителі зір, духи вихорів, леготів, дощів — крилаті юнаки, що запліднюють землю.
Потім усе небо всіяли пташечки — це були душі, любі ластівоньки. Коли вони з'явились, то відразу посвітлішало в небі. Русалки, гноми — володарі каменю, володарі руд, лісовики, духи води, вогню й землі разом гукнули:
— Світло! Соки землі! Слава царю Весни!
Хоча їхній одностайний поклик залунав могутніше, ніж гуркіт розбурханого моря, ніж удари грому, ніж виття розлюченого урагану, він звучав, як урочиста музика, у вухах Уленшпігеля і Неле, які мовчки й нерухомо причаїлися за корявим стовбуром крислатого дуба.
Та вони злякалися ще більше, коли духи тисячами повсідалися на велетенських павуках, на жабах зі слоновими хоботами, на клубках змій, на крокодилах, що стояли на своїх хвостах, а в пащеках держали безліч духів, на зміях, кожна з яких несла понад тридцять карликів і карлиць на своєму кільчастому тілі, а також на сотнях тисяч комах, більших за Голіафа[119], озброєних шаблями, списами, зазубленими косами, семизубими пилами і іншим жахливим знаряддям смерті. Комахи билися між собою, зчиняючи неймовірний гармидер, сильніший пожирав слабшого і на очах товстішав, доводячи тим, що Смерть — ще початок Життя, а Життя — початок Смерті.
І все це стовпище духів кишіло, вирувало, гуло, мов глухий грім, наче сотні ткачів, слюсарів, сукновалів працювало разом.
Раптом з'явились духи соків земних, куці, присадкуваті, з стегнами завтовшки як гейдельберзькі бочки[120] і литками, як барила з вином, а м'язи були такі налиті силою й могутністю, що здавалося, ніби тіло їх складається з великих і малих ґуль, які позростались докупи і заросли червоною товстою шкурою, що лисніла так само, як і їхня рідка борода і руде волосся. Всі вони тримали в руках величезні чаші, сповнені якимсь дивним трунком.
Побачивши їх, інші духи аж затремтіли з радощів. Усі дерева, рослини загойдались, і земля порепалась, щоб досхочу напитися.
Тоді духи соків земних нахилили чаші. І все враз пустило парості, зазеленіло, зацвіло. У траві зацвірчало безліч комах, в небі запурхали птахи й метелики. Духи все лили та й лили свій трунок, і всі пили, скільки було змоги: русалки, порозкривавши уста, стрибали навколо рудих чашників і цілували їх, щоб дістати якнайбільше. Інші благально складали руки. Ще інші з насолодою підставляли себе під цей дощ. Але всі вони — і голодні, і спраглі, і ті, що літали і що стояли, і рухливі, й нерухомі, — всі тяглися до чаш і ставали все жвавіші від кожної випитої краплини. І не було вже старих, а всі — і потворні, і прекрасні — були сповнені мужньої сили і юної життєрадісності.
І вони сміялися, галасували, співали, ганялись одне за одним по деревах, як білки, у повітрі, як птахи, самці шукали самиць і сповняли під божим небом священну заповідь природи.
І духи соків земних піднесли цареві й цариці великі чаші, повні їхнього трунку. Цар і цариця випили й поцілувались.
Тоді цар, тримаючи царицю в обіймах, вилив із своєї чаші недопитий сік на дерева, квіти, духів і вигукнув:
— Слава Життю! Слава повітрю вільному! Слава Силі!
І всі закричали:
— Слава Природі! Слава Силі!
І Уленшпігель обійняв Неле. А тоді почався танець. Танець, в якому все закрутилось, наче листя у вихорі, — дерева, рослини, комахи, метелики, небо й земля, цар і цариця, русалки, охоронці скарбів, духи води, горбаті гноми, володарі каменю, лісовики, світляки, духи зір і незліченна безліч страхітливих комах, що сплелися списами, зазубленими косами, семизубими вилами; танець запаморочливий, що сповнив собою всі простори, танець-вихровій, в якому закружляли сонце й місяць, планети й зорі, вітер і хмари.