— Чому ж ти не сурмив?
— Хотів віддячити вам за харчі, та не вистачило духу, — відповів Уленшпігель.
Другого дня капітан та його вояки знов улаштували собі великий бенкет, але і цього разу про Уленшпігеля забули. Тільки-но вони почали бенкетувати, Уленшпігель засурмив у сурму.
Корнюен і його вояки, будучи певні, що йдуть французи, кинули їжу й питво, сіли на коней і учвал погнали за місто. Та в полі не було нікого, крім вола, що спокійно лежав собі на сонечку й ремигав. Вони забрали його з собою.
А тим часом Уленшпігель пригощав себе і вином, і м'ясом. Вернувшись, капітан побачив, що він стоїть, посміхаючись, у дверях бенкетної зали і ледве держиться на ногах.
— Тільки зрадники сурмлять тривогу тоді, коли нема ворога, і не сурмлять, коли його бачать, — сказав йому капітан.
— Пане капітан, — відповів Уленшпігель, — на моїй вежі мене так надуло чотирма вітрами, що понесло б у повітря, як пухир, коли б я не засурмив, щоб випустити зайвий дух. Тепер вішайте мене хоч зараз, хоч потім, коли вам буде потрібна осляча шкура на барабан.
Корнюен повернувся й пішов, не сказавши й слова.
Тим часом в Ауденаарде прийшла звістка, що до міста має прибути найласкавіший імператор у супроводі свого вельможного почту. З цієї нагоди міська влада видала Уленшпігелеві окуляри, щоб він міг краще розгледіти наближення його найсвятішої величності. Уленшпігель повинен був тричі просурмити, як тільки побачить, що імператор під'їжджає до Луппегема, до якого було чверть милі від Боргпоорта.
Бо таким чином городяни були б попереджені і мали б змогу задзвонити у всі дзвони, приготувати феєрверки, поставити на вогонь страву і відкрити бочки з вином.
І ось одного разу, близько полудня, коли небо було чисте, а вітер дув з Брабанту, Уленшпігель побачив на дорозі до Луппегема велику кавалькаду вершників. Коні під ними гарцювали, султани маяли на вітрі. Деякі тримали прапори. Той, що гордовито їхав попереду, мав на голові парчеву шапочку з довгими перами і одягнутий був у шати з брунатного оксамиту, гаптовані золотом.
Уленшпігель, надівши на носа окуляри, ясно побачив, що це імператор Карл V, який ласкаво дозволив жителям Ауденаарде, щоб вони почастували його своїми найкращими напоями і найсмачнішими стравами.
Всі вершники їхали поволі, крок за кроком, вдихаючи свіже повітря полів, що збуджує апетит. Та Уленшпігель вирішив, що всі вони дуже тілисті, вгодовані і нічого їм не станеться, якщо цього разу й попостяться. А тому спокійно дивився на них і не сурмив.
Вони їхали сміючись і жартуючи, а його найсвятіша величність подумки заглядав тим часом у свій шлунок, щоб побачити, чи є там місце для нового обіду в Ауденаарде. Він був здивований і незадоволений, що жоден дзвін не бевкнув, сповіщаючи про його прибуття.
А тим часом до міста прибіг селянин із звісткою, що бачив на власні очі недалеко загін французів, який прямує сюди, щоб пожерти все та пограбувати.
Почувши таке, воротар негайно зачинив браму і послав служника сповістити про це інших воротарів. Бо рейтари бенкетували собі й нічого не знали.
Що ближче під'їжджав його величність, то більше гнівався, не чуючи, щоб дзвонили дзвони, гримали мортири та аркебузи. Хоч як він прислухався, а чув лише, як годинник б'є години та півгодини. Під'їхавши до брами і побачивши, що вона замкнена, він почав гатити кулаком, щоб відчинили.
Імператорський почет також сильно розсердився і висловлював голосно своє обурення. Воротар з фортечного валу гукнув до них, що коли вони не перестануть там галасувати, то він їх почастує картеччю, щоб охолодити їхню нетерплячку.
Тоді його величність і геть розлютився:
— Гей ти, сліпа свиняко, — гукнув він, — не впізнаєш свого імператора, чи що?
Воротар відповів, що від свині в золоті теж користі небагато. Хто ж не знає, що французи люди жартівливі: всім відомо, що імператор Карл зараз воює в Італії і не може стояти тут, коло брами в Ауденаарде.
Тоді Карл і його почет ще голосніше загорлали:
— Якщо ти не відчиниш, ми засмажимо тебе на списі. А перед тим ти проковтнеш свої ключі.
На цей галас вийшов старий солдат з арсеналу і, виглянувши з-за муру, гукнув:
— Гей, вартовий, ти помилився, це наш імператор, я його відразу впізнав, хоч він і добре постарівся з того часу, відколи забрав з собою Марію ван дер Гейнст[74] в Лаленський замок.
Від страху вартовий аж знепритомнів, а старий солдат забрав у нього ключі і пішов відчиняти браму.
Імператор запитав, чому його примусили так довго чекати. Коли солдат з'ясував йому все, імператор звелів зачинити ворота, викликати Корнюена з рейтарами і наказав їм марширувати попереду, бити в барабани і сурмити в сурми.
Потім у місті задзвонили у всі дзвони. Тільки після цього його величність із стуком-грюком, як і годилося такій високій особі, в'їхав на Великий ринок. Тут уже позбиралися бургомістри й старшини. На цей гармидер вискочив і старшина Гігелар і, прибігши назад у залу, крикнув:
— Keyser Karel is alhier! Імператор Карл тут!
Перелякані цією звісткою, бургомістри, старшини й радники вийшли з ратуші на вулицю, щоб у повному складі привітати імператора, а служники розбіглися по місту з наказами готувати феєрверки, стріляти з гармат, смажити птицю, відкривати бочки з вином.
Чоловіки, жінки, діти бігали всюди й кричали:
— Keyser Karel is op't Groot markt! Імператор Карл на Великому ринку!
Вмить на площі зібрався величезний натовп.
Імператор, несамовитий від гніву, запитав обох бургомістрів, чи не заслуговують вони шибениці за таку непошану до свого володаря.
Бургомістри відповіли, що таки справді заслуговують на те, але сурмач Уленшпігель заслуговує цього ще більше, бо коли до них дійшла чутка, що прибуде його величність, його поставили на вежі, дали окуляри і наказали негайно тричі просурмити, тільки-но помітить наближення імператорського кортежу. Але він нічого цього не зробив.
Імператор не власкавився й тепер і наказав привести Уленшпігеля.
— Чому ти, — запитав він, — маючи такі чудові окуляри, не сурмив у сурму, коли побачив, що я їду?
Говорячи це, він рукою затулив очі від сонця і дивився на Уленшпігеля крізь пальці.
Уленшпігель також затулив долонею очі і, дивлячись крізь пальці, відповів: як тільки він побачив, що імператор дивиться крізь пальці, то одразу ж зняв окуляри.