А Уленшпігель, Ламме і Неле співали, як пташки, і жили сьогоднішнім днем, хоч і ризикували, — Уленшпігель і Ламме своєю загартованою шкурою, Неле — білим своїм тілом. А коли гезам щастило погасити одне вогнище, то вони раділи більше, ніж король, спаливши ціле місто.
Саме в ці дні Вільгельм Мовчазний, принц Оранський, позбавив адміральського чину мессіра де Люме де ля Марка за його надзвичайну жорстокість і призначив на його місце Баувена Еваутсена Ворста. Принц також вишукував засобів заплатити селянам за хліб, що гези відбирали в них на свої потреби, вернути накладені на них контрибуції і надав рівного права всім віровизнанням — як католикам, так і іншим, заборонивши насильства і переслідування за віру.
16
На кораблях гезів, що линуть під ясним небом прозорими хвилями, свистять сопілки, грають волинки, булькотять пляшки, бряжчать келихи, поблискує зброя.
— Ану, — каже Уленшпігель, — биймо в барабани слави, биймо в барабани радощів. Хай живе гез! Іспанців переможено, вампіра приборкано! Море — наше. Бріль взятий. Берег наш — від Ньївпора до самого Остенде, від Бланкенберга до Зеландських островів, до гирла Шельди, Маасу і Рейну, аж до Гельдерна. Наш Тессель, Вліланд, Терсгеллінг, Амеланд, Роттум, Боркум. Хай живе гез!
Наші Делфт і Дордрехт. Це пороховий шнур. Сам Бог держить запаленого ґнота. Кати покинули Роттердам. Свобода совісті, наче лев, у якого в зубах і пазурах справедливість, захопила графство Зютфенське, міста Дейтігем, Дусбург, Гоор, Ольдензейль, а на Вельнюірі — Гаттем, Ельбург і Гардервейк. Хай живе гез!
Це наче блискавка, наче грім: Кампен, Сволле, Гассель, Стенвейк в наших руках, а за ними Аудеватер, Гауда, Лейден. Хай живе гез!
Наші Бюрен і Енкгейзен! Ми не взяли ще тільки Амстердама, Схоонговена та Міддельбурга. Але все візьмемо гострими лезами, прийде час. Хай живе гез!
Пиймо іспанське пиво! Пиймо з келихів, якими вони пили кров нещасних жертв. Ми підемо через Зейдер-Зее, річками, річечками, каналами. Північна Голландія, Південна Голландія і Зеландія — наші. Ми візьмемо Східну й Західну Фрісландію. Бріль буде пристановищем для наших кораблів, гніздом, звідки вилітатиме наша свобода. Хай живе гез!
Чуєте, як у Фландрії, нашій коханій вітчизні, лунає поклик до помсти? Там кують зброю, гострять мечі. Все заворушилося, все тремтить, як струна арфи від подиху теплого вітру, від зітхання душ, що виходять з могил, з вогнищ, із закривавлених трупів жертв. Скрізь: у Геннегау, Брабанті, Люксембурзі, Лімбурзі, Намюрі, Льєжі — вільному місті — все кипить. Кров сходить і дає урожай. Жнива достигли для серпа. Хай живе гез!
Наше тепер Ноорд-Зее, велике Північне море. Наші тепер гармати, горді кораблі, загони сміливих і грізних моряків: там і розбишаки, й волоцюги, й священики-гези, і дворяни, і міщани, і ремісники, що втекли від переслідувань.
З нами всі, хто за свободу. Хай живе гез!
Філіппе кривавий, де ти? Альбо, де ти?
Ти галасуєш і блюзниш, натягнувши на себе священну шапку, дарунок отця святого[234].
Бийте, барабани війни! Хай живе гез! Вип'ємо!
Ллється вино в золоті келихи. Тож весело пийте! Ризи церковні, в які одягнувся простий люд, залито червоними трунками. Корогви мають на вітрі. І музика, музика… Свистіть, сопілки, грайте, козиці, барабани, бийте, славу співайте, волю прославляйте. Хай живе гез!
17
Надворі стояв грудень — вовчий місяць. Гострий дощ голками падав у воду. Гези крейсували в Зейдер-Зее. Мессір адмірал викликав капітанів шхун і фліботів, а разом з ними і Уленшпігеля.
— Ось що, — сказав адмірал, звертаючись найперше до нього, — принц довідався про твої великі заслуги й вірність нашій справі і тому призначає тебе капітаном корабля "Бріль". На ось тобі пергамент із твоїм призначенням.
— Дякую вам, пане адмірал, — відповів Уленшпігель, — я справлятиму цю службу в міру незначних своїх сил, але маю велику надію, коли Бог допоможе, відтяти від Іспанії Фландрію та Голландію, тобто Зейд і Ноорд Неерланде.
— Оце добре, — мовив адмірал. — А тепер, — додав він, звертаючись до всіх, — я хочу вам сказати, що амстердамські католики[235] збираються взяти в облогу місто Енкгейзен. Вони ще не вийшли з Ейського каналу. Отже, будемо плавати біля виходу, щоб замкнути їх там, і знищимо кожен корабель тиранів, який лише посміє висунути свій корпус в Зейдер-Зее.
І всі вигукнули:
— Зробимо з кожного решето! Хай живе гез!
Вернувшись на свій корабль, Уленшпігель скликав на палубу всіх матросів та солдатів і передав їм наказ адмірала.
Вони сказали:
— Крилами нам будуть наші вітрила. Ковзанами — корабельні кілі. А абордажні гаки — нашими гігантськими руками. Хай живе гез!
Флот вийшов і на віддалі однієї милі від Амстердама почав крейсувати в морі, замкнувши таким чином вхід і вихід з міста.
На п'ятий день дощ перестав. Небо вияснилось, але вітер іще подужчав. В Амстердамі — жодного руху.
Раптом Уленшпігель побачив, що на палубу вибігає Ламме, женучи перед собою великим ополоником truxman'а — молодого хлопця, доброго знавця французької та фламандської мов, але страшенного ласуна.
— Ах ти негіднику! — гукав Ламме, лупцюючи його ополоником. — Ти гадав, що так на дурничку і поласуєш печенею раніше за всіх? Ану лізь на щоглу і подивися, чи не ворушиться там який біс на амстердамських кораблях. Так воно краще буде!
Але truxman запитав:
— А що ти мені за те даси?
— То ти що ж, вимагаєш плати, нічого не зробивши? — сказав Ламме. — Ах ти ледащо! Зараз же лізь мені, бо я тобі всиплю! І твоя французька мова тобі не допоможе.
— Гарна мова, — сказав truxman, — мова кохання і війни. — І поліз на щоглу.
— Ну що там, лайдаку? — запитав Ламме.
— Не бачу нічого ні в місті, ні на кораблях, — відповів truxman і, спустившись, сказав: — Ну, а тепер плати.
— Досить з тебе й того, що поцупив, — відповів Ламме. — Але й те не піде тобі на пожиток. Виблюєш його, запам'ятай це.
Truxman, залізши знову на щоглу, раптом закричав звідти:
— Ламме, Ламме, злодій пішов на кухню.
— Ключ від неї у мене в кишені, — відповів Ламме.
Уленшпігель, одвівши Ламме вбік, мовив:
— Сину мій, цей надзвичайний спокій в Амстердамі лякає мене. Вони щось замишляють.