Нагодувавши Сніжка вареною пшеницею і дрібно посіченим листям капусти, Олена заходилася господарювати в домі.
Відтоді Сніжок щодня став бувати на знайомому озері. Він то поважно крокував за Оленою добре тепер йому відомою стежкою, то здіймався на крило і перелітав улоговину, що відокремлювала озерце від околиці села, довго плавав і купався без усякої охорони, і
Почалися приморозки. Лісник разом з мисливствознавцем і лікарем вирішили поїхати на ведмеже полювання. Обговорити мисливський маршрут і всі потрібні деталі зібралися в хаті лісника.
— Чи не рано їдемо? Комарів і мошви ще багато в лісі,— заїдять,— застеріг Разумов.
— Мошві й мороз не страшний: лютує! — погодився лісник.— Та нам не звикати, витримаємо. Чи, може, в Ельки репудину візьмемо?
— Хто як, а я не люблю мазатися репудином,— відповів науковець.
— Березін не вірить в хімічний захист,— усміхнулася Олена,— але тут на біологічний розраховувати не доводиться. Немає таких тварин, які б поїдали мошву.
— Є! — заперечив науковець.— А бабки? Вони до мошви ласі. Розвести б бабок, так їх жаби нищать. Щоправда, жабами харчуються деякі змії, та й у змій багато ворогів. Наприклад, душать їх норки, а на тих, у свою чергу, полюють таймені та пугачі...
— Чекай, чекай,— перебив його Разумов.— Невже у природі всі тільки й роблять, що жеруть одне одного?
— Не зовсім так,— спокійно відповів Березін.— У природі постійно триває жорстока боротьба за існування. Виявляється вона не тільки в тому, що одні тварини нападають на інших. Водночас можна спостерігати й взаємодопомогу, терпимість одне до одного. Багато звірів охоче їдять мурашок, а коли заїсть їх кліщ, біжать до мурашників, лягають на них і покірно приймають "мурашині ванни": мурахи знімають з них паразитів. Всім здається, що вовки нещадні. А один вчений спостерігав вовків у бійці. Він пише, що переможений підставив переможцю найбільш вразливе місце — шию, і той не завдав смертельного удару. От вам приклад дивовижної стриманості у хижаків, на яку не здатні багато "миролюбних" травоїдних. Вовк може бути великодушним "лицарем", а косуля — нещадно жорстокою вбивцею. І це має пояснення: природа, наділивши хижака смертоносними іклами, дала йому інстинкт стриманості, відмовивши в ньому травоїдним.
— Знову ви хвалите своїх кровожерних вовків,— заперечила Олена.— А я все одно не зношу!
Підтримуючи в суперечці дочку лісника, лікар додав:
— На мій погляд, в оцінці вовка мисливствознавці з однієї крайності впадають в іншу. То вони вважають цього звіра божою карою для всього живого, то називають його мало не селекціонером. Роль санітара ще якоюсь мірою допустити можна, але довіряти їм відбір — це вже занадто! Та й чим же тоді опікуватиметеся ви, мисливствознавці?
— Що ж, полишимо вовків. А як, на вашу думку, миша — корисна чи шкідлива?
— Думаю, тут не може бути двох суджень: хоч і маленьке, беззахисне, на перший погляд, звірятко, але шкідливе й небезпечне. Миші не тільки нищать корми, а й розносять інфекції...
— Так вважає багато хто, але ми, мисливствознавці, ніяк не можемо погодитися із цим. Більшість цінних хутряних звірів — соболі, горностаї, лисиці, колонки і тхори — зникла б, коли б не стало мишовидних гризунів — їхньої головної їжі. А з того, що в нас змінюються погляди на роль тварин у природі, дивуватися не варто. Просто ми йдемо в ногу з відкриттями науки, глибше пізнаємо таємниці поведінки тварин. Звичайно, бувають в нас і помилки. Взяти, наприклад, уссурійського єнота. Ми вважаємо його корисним: цей мирний звірок дає людині теплу пухнасту шкурку, цілющий жир, та й м'ясо його їстівне. Переселили його на захід, а він там почав нищити пташині гнізда, бо йому бракувало звичного корму: жаб, риби, ягід. От і оголосили єнота шкідливим звіром. Одна й та ж тварина в залежності від умов може бути й корисною, й шкідливою...
Лісник звичайно в подібні спірки не втручався. Не тому, що погано знався на природі. Йому здавалося, що обидві сторони по-своєму мають рацію.
— Досить, братове, сперечатися. Час пізній. Вранці вантажимось і — на нерестовище.— 3 цими словами лісник підвівся і пішов у двір. Тут він прив'язав лайку Тайгу: без неї ранній виїзд міг не відбутися.
Прощаючись із Оленою, мисливствознавець зітхнув і міцно стис її маленьку долоню.
— Пильнуйте Сніжка, Олено Дмитрівно. Настає час осіннього перельоту: коли б його не звабили лебеді.
— Сніжок на подив прив'язався до своєї хазяйки,— зауважив Разумов.— Але цього разу науковець, здається, цілком має рацію.
Після від'їзду батька Олена стала ще більше приділяти уваги своєму підопічному: годувала його ягодами, зеленим горошком, довго гуляла з ним біля озера, навіть придбала двох гусей, щоб вопи розважили Сніжка в його самотності. Білі гуси поставилися до лебедя з надзвичайним пієтетом, одразу визнали його за ватажка, але Сніжок із зневажливою погордою дивився на їхнє шанобливе запобігання.
Осінь визолотила модринові гаї довкіл Роздольного. Вранці в яскраво-синьому небі пролітали гусячі табуни. Вони летіли над селом, перегукуючись із своїми одомашненими родичами. Сніжок байдуже позирав на них своїм карим оком, повернувши голову до неба, ніби вслухаючись в гортанне гусяче гелготання. Але одного разу, коли на річці з'явилися перші крижини, недалеко від села повільно проплив у небі лебединий ключ. Неквапливо махаючи величезними крилами, лебеді зрідка перемовлялися своєю мелодійною мовою, зачувши яку Сніжок захвилювався. Куди поділися його гордовитість і поважність! З витягнутою шиєю, притиснувши до тіла пір'я, він побіг до річки. Гуси, які подалися були за ним, відстали, а він, набираючи швидкість, широко розкинув крила і, коли досяг краю урвистого берега, махнув ними й важко злетів у повітря. Спершу він прискорено, судомно працював крилами, але ось зустрічні струмені повітря, вдаривши знизу, підхопили його й високо підняли в небо.
Ніхто з людей не бачив, як великий білий птах зник за прирічковим лісом. Марно Олена весь вечір шукала Сніжка, розпитувала своїх учнів, усіх, хто повертався з річки або з лісу: ніхто не бачив лебедя. І тоді вона згадала пересторогу мисливствознавця. Олені було прикро: вона так любила лебедя! А він покинув її так несподівано, що вона навіть не встигла попрощатися із ним. Їй було шкода Сніжка: чи зможе він, догнавши інших лебедів, подолати з ними величезну відстань до країни, де завжди літо? Адже він ще такий слабкий і такий довірливий до людей!