Приітка вирядили дві санні партії на розшуки уламків "Лахтака" або його екіпажу, а також літака № 6. Одна партія пішла берегом на північ, друга — на південь. Такі самі партії, як я довідався по радіо, вийшли їм назустріч з Маточкіного Шару та мису Желанія. З листопада, незважаючи на полярну темряву, я знову спробував пройти на схід у Карське море. Приблизно за вісімнадцять миль від берега потрапив у торосисту кригу, пошкодив гвинт, обламавши лопасть. Маючи від Вас розпорядження вертатись, з великими труднощами вибрався з криги і пройшов до протоки Маточкін Шар. Там простояв до 23 листопада, коли повернулась розвідувальна партія, що ходила звідти назустріч партії з бухти Примітка. Жодна з цих партій нічого не знайшла. 28 листопада знявся з якоря і 5 грудня прийшов в Архангельськ. Вважаю, що шхуну негайно треба послати в Мурманськ на ремонт, щоб встигнути взяти участь у весняній звіробійній кампанії.
Вважаю за потрібне порушити клопотання про нагороду за самовіддану роботу матросів Соснового та Клаба і машиніста Рачка і про призначення пенсії родинам загиблих льотчика Бариля і борт-механіка Зеленця.
Хочу ще звернути Вашу увагу на повідомлення з Північної Землі, що його перехопив по радіо мій радист. У вересні під час шторму з островів далеко в морі спостерігалось якесь судно. Можливо, то був "Лахтак", але скоріше якийсь норвежець, що забрався так далеко на полювання. 5 грудня. Капітан Кривцов.
РОЗДІЛ V
Різким рухом викинувши рятувальні кола, штурман Кар перестав дивитись на шлюпку, яка підстрибнула на хвилях догори дном. Він мусив зберегти своє судно або врятувати хоча б тих, хто залишився на пароплаві. В його розпорядженні було п'ять, шість, максимум — десять хвилин.
— Боцмане! — прогримів штурман, перемагаючи бурю. Його голос змінився і став громохким, як брязкіт заліза, а звичайно лагідні сіро-блакитні очі палали сталевими блискавками.— Всіх наверх! Одягти пробкові пояси і — до шлюпки!
Лейте двадцять років боцманував, і жодного разу не трапилось, коли б він не плюнув перед тим, як виконати будь-який наказ. Але на цей раз навіть язик в роті боцмана не встиг заворушитись, як боцман з'їхав по трапу на нижню палубу.
Кар нахилився до телефону, свиснув у машину, а потім загукав:
— Повний вперед! І всі наверх!
Котовай вихопив з невеликої скрині пробковий пояс, підійшов до штурмана і обв'язав його. Кар того не помічав. Залишивши незакритою трубку телефону-свистка, він, зіпершись руками на фальшборт і примруживши око, наче вираховував момент, коли ніс пароплава вдарить у берег. Котовай, взявши другий пояс, підійшов до Соломіна. Матрос залишався нерухомим. Лише час від часу швиденько перекидав з руки на руку колесо штурвала, дотримуючи курсу на зюйд-остовий кінцевий мисок острова. Тільки б проскочити повз той мисок, і пароплав буде врятовано. Але шторм збивав пароплав з курсу і швидко відносив до берега.
— Два градуси до себе! — крикнув Кар Соломіну, нахиляючи до нього голову.
— Єсть! — Соломін швиденько крутнув штурвальним колесом.
На палубі зібрався екіпаж, що залишився на пароплаві. Лейте нарахував одинадцять. Не вистачало лише механіка Торби та кочегара Павлюка.
— Де механік? — налетів Лейте на машинну команду.
— В машині лишився.
— Чорти б його там лишали, — кинув боцман прокляття і плигнув до машинного люка.
За півхвилини він стояв у машинному відділі. Парова машина так гуркотіла й дрижала, що, здавалось, ось-ось вилетить із свого кріплення. Механік дав повну пару. Але, очевидно, він ще не був зовсім задоволений. Лейте побачив, як Торба й Павлюк, почервонівши від напруги, натискали на якийсь важіль. Вони закривали буквально всі виходи пари, щоб усю її силу пустити на дейдвудний вал (Вал від парової машини, на кінці якого насаджено гвинт, що рух пароплав), який крутить гвинт пароплава. За гуркотом машини Лейте не чув, як механік говорив кочегарові:
— Замість сімдесяти максимальних, ми дамо сто двадцять оборотів гвинта...
Може б, запальний механік ще щось сказав, та Лейте не дав йому закінчити, бо знав, що жити їм залишилось навряд чи п'ять хвилин.
— К чорту геть! — загаласував боцман, хапаючи їх за плечі. — Наверх!
Механік, очевидно, з обличчя боцмана зрозумів усю небезпеку і, підскочивши, крикнув:
— Павлюк, наверх!
— А ти? — І боцман схопив механіка за руку.
— Я останній залишу машину, — вирвав той руку. Розлючений боцман моргнув Павлюкові. Враз четверо сильних рук піднесли низенького механіка і, незважаючи на його обурливі вигуки, потягли по трапу наверх.
Машинний відділ спорожнів, лише машина гулко стугоніла, надаючи шаленої швидкості дейдвудному валові "Лахтака".
Надходила остання хвилина. Пароплав наближався до зюйдового миска острова.
Пов'язавшись пробковими поясами, люди готувалися спустити шлюпку в той момент, як "Лахтак" своїм кілем удариться об берег. Лише Котовай, що роздавав усім пояси, забув сам обв'язати себе. Сумними очима дивився він на корму, що її заливали хвилі, та на піняве розбурхане море. Поруч нього став юнга Стьопа. Погляд юнги, проминувши борт пароплава, зупинився на канаті лага (Прилад для вимірювання відстані, пройденої пароплавом), що тягся по воді за пароплавом. Враз він схвильовано обернувся, штовхнув Котовая і показав рукою, куди дивився сам. Матрос випростався й нахмурився.
— Ого! — Він махнув кулаком над своєю головою, а тоді, підбігши до гурту людей, що чекали на спардеку останньої хвилини, загукав: — Боцмане, людина за бортом!
Весь гурт глянув, стежачи за напрямом руки Котовая, що показував на корму.
Там, у хвилях, боролась за життя людина. Вона вхопилась за лаг, і пароплав буксував її за собою. Хвилі заливали голову потопаючого, і не можна було пізнати, хто це саме. Та ніхто й не намагався в той момент це зробити. Лейте забув, що за хвилину доведеться самому рятуватись від розбурханих хвиль берегового прибою, і сміливо кинувся на корму. Хвилі гуляли по кормі, заливаючи людей по коліна. Котовай і боцман потягли за лаг-лінь (Лінь — мотузок; лаг-лінь — мотузок від лага, який викидають за корму у воду). Корма підстрибувала на хвилях, наче м'яч. Моряки ледве стояли на ногах.