— Тридцять один метр, — перевів Стьопа сажні на і метри.
— Майже, — кивнув головою Запара.
Найбільше часу забрало вимірювання температури на різних глибинах і добування звідти зразків води. Ця робота дала для Запари найцікавіший матеріал. Батометри працювали справно — спускались на глибину, набирали там воду, автоматично закривались, і їх підіймали наверх. Покази глибоководних термометрів здивували гідролога.
— Нічого не розумію, — сказав Запара і на знак здивування підвів одне плече, — звідки таке швидке підвищення температури?
Звичайно, ніхто гідрологові цього пояснити не міг. Далі надійшла черга перевірити, чи немає тут якоїсь течії.
Хоч на поверхні вода була в абсолютному спокої й крижинки, вкинуті у воду, лежали нерухомо, але це ще не значило, що вода така ж спокійна до самого дна. Вертушка Екмана-Мерца мусила це вияснити.
— Дмитре Петровичу, — звернувся юнга до гідролога, — коли не помиляюсь, в інструкції, яку ви мені давали читати, написано, що вертушку можна вживати лише на глибинах більших за двадцять п'ять метрів. А тут тільки на шість метрів глибше.
— Це тому, що той, хто складав інструкцію, гадав, що вертушкою можна користатися лише з борту пароплава. Звичайно, коли виміри роблять з пароплава, то на малій глибині на магнітну стрілку компаса вертушки впливає залізо, з якого зроблено пароплав. Ми ж тут на значній віддалі від пароплава і якоїсь аномалії від його впливу можемо не боятись.
Після цього Стьопа спокійно прикріпив до троса вертушку, а зі споду під неї прив'язав важку залізну гирю, для того, щоб вертушку не зносило, коли вона попаде на течію.
Вертушку поволі спустили в воду на потрібну глибину. Запара пустив поштаря, тобто маленьку гирку, що, ковзаючись по тросу, штовхає вертушку і звільняє загальмований пропелер. Відчувши по тросу, як поштар рушив вертушку, гідролог натиснув кнопку секундоміра. Глибинний рух води визначили на тих самих глибинах, на яких міряли температуру і брали проби. Через кожні десять хвилин вертушку витягали і дивились на показники На глибині від 15 до 20 метрів знайшли течію.
Із швидкістю 10 метрів за 9 секунд в напрямі до острова йшла течія. На глибині ж від 25 метрів і до дна в зовсім протилежному напрямі йшла течія із швидкістю 9 метрів за 10 секунд.
— Відкриття світового значення! — закричав Запара і пояснив своїм товаришам, що від острова в море біжить тепла течія, а з моря до острова холодна. — Ви розумієте? — продовжував він. — Зверху холодна вода, а під сподом тепла. Це тому, що при температурі 4° вода має найбільшу вагу, і коли її далі охолоджувати, вона стає легшою. Парадокс! Єдина речовина в світі з такою властивістю! Але дві такі протилежні течії на такій невеликій глибині під цим островом, в полярному морі, — це теж парадокс!
Лишалося перевірити, чи однаковий рух і температура води в цих течіях протягом доби. Для цього треба було закінчити спостереження добової гідрологічної станції, що, звичайно, робиться протягом 25 годин. Усі спостереження, крім добування води з глибини, провадяться щогодини, добування ж води — щотретьої години.
Лише наприкінці наступного дня Запара закінчив свої спостереження. Надзвичайно стомлений і схвильований, він повернувся в свою каюту. Не менше стомлений був і Стьопа, що теж не відходив від ополонки цілу добу. Внаслідок спостережень виявлено, що течія, відкрита на станції, була непостійна. її спостерігали тричі протягом доби і щоразу не довше як дві години.
Щоб розгадати таємницю цієї течії, гідролог вирішив, як слід виспавшись, повторити спостереження. Стьопу теж охопило бажання викрити причини цього глибоководного явища. Юнга думав про те, як би практично використати цей рух води. Йому здавалося, що коли такий рух є, то, безперечно, його можна використати. Але як? Тут він нічого. придумати не міг. До того ж дуже хотілося спати. Після роботи на морозі протягом доби у скронях дзвеніло від втоми.
РОЗДІЛ Х
Прокинувшись, Стьопа розплющив очі не зразу. Ковдра приємно гріла, а в ногах і руках почувалась утома. "Ніби мене побили", — подумав юнга.
Полежавши ще з хвилину, хлопець підвівся на лікоть. У кубрику не побачив нікого, крім хворого Карсена. З їдальні крізь фанерну перегородку чулося кілька голосів.
Звідти в кубрик зазирнув Шелемеха.
— А, товаришу юнгідр, проснулись? — весело запитав кочегар. — Там професор Запара скликає своїх асистентів. За кормою крига тріснула. Здоровенна ополонка, і зовсім нова течія. Я гадаю, що миль п'ятнадцять на годину. Пропоную запакувати тебе в батометр і спустити на дно для досліджень.
— Ні, ти серйозно? Нова ополонка? — зірвався Стьопа.
— Так, так! — намагаючись говорити густим басом, запевняв Шелемеха. — Запара вже з годину тебе чекає. Будити не хотів, а тепер каже: досить йому зо сну пухнути — і послав мене до тебе.
Стьопа моментально вилетів у їдальню. Там застав усіх у зборі. Гідролог щось розглядав у своєму блокноті.
— Дмитре Петровичу! Ви мене кликали? Нова ополонка? Я зараз...
— Так, так! — сказав Запара, не одриваючись від блокнота.
— А ти скоч на палубу, — порадив Соломін, — така щілина!.. Диво! І погода чудова...
— Відколи плаваю, це лише вдруге таку спостерігаю, — серйозно сказав механік.
Запара приклав пальця до лоба і нахмурився.
Стьопа не помітив, що в декого з товаришів сміялися очі, а інші вже надто неприродно були серйозні. Він схопив шапку, хутряну куртку і, нашвидку одягаючись, кинувся в двері на палубу.
Коли юнга зник за дверима, в їдальні вибухнув голосний регіт. Кар, почувши той регіт, висунувся з своєї каюти. Він не знав, у чім річ.
А юнга, відчинивши зовнішні двері, остовпіло зупинився. Рвучкий вітер заліпив йому обличчя снігом. Навколо гуло. То була полярна завірюха. Над димарем завивав вітер і так поривався кудись у простори, що здригалися щогли й дзвеніли всі натягнуті троси. Перемагаючи вітер, Стьопа не без труднощів зачинив за собою двері-
"Теж мені жарти, — розсердився юнга. — Сміятися будуть!"
Він постояв хвилину на палубі. Вітер продував крізь одяг і дошкуляв холодом. Та ось у Стьопиній голові блискавично виникла ідея... "Чекайте ж", — сказав він, в думці звертаючись до жартівників.