Не вірить, — обурено сказав Вершомет, звертаючись до Котовая, що стояв стерновим.
Але за п'ять хвилин Запара переконався в справедливості слів Вершомета, а за десять — його зовсім спантеличив Стьопа.
Юнак швидким кроком наблизився до нього і з виразом здивування й стурбованості відрапортував.
— Дмитре Петровичу, де Попов, Шор і Аксенюк? Ми перетрусили весь пароплав — їх ніде немає.
Від цього Запара зовсім розгубився. Він вилаявся: що це за напасний ранок! — і пішов будити Кара. Вершомет підняв з ліжка Лейте. Гуртом зайшли в приміщення кока, в кочегарський кубрик. Виявили, що разом з людьми зникли всі їхні й ще деякі пароплавні речі. Всім стало ясно — трійка негідників утекла, захопивши найкрашу шлюпку, найкращі харчі, більше ніж їм належало, і більшу частину зброї. Із зброї залишились тільки пароплавний манліхер та вінчестер Кара. Були ще в штурмана револьвер і у Стьопи дрібнокаліберна навчальна рушниця — але то за мисливську зброю вважати не можна було. Дванадцятьох моряків, що лишилися на пароплаві, охопило обурення.
— Знайти їх і покарати! — загукав хтось.
— Я знаю, де вони, — заявив Вершомет, — у хаті в протоці Шокальського. Там їм каюк буде!
Але всі розмови припинив Кар:
— Ніколи їх наздоганяти! Треба поспішати рятувати пароплав. Роботи знову збільшилося. Тепер палубна команда працюватиме і в кочегарці. Всі на місця. Механік, поділіть наново людей на вахти.
РОЗДІЛ XVI
Сам Кар пішов стояти вахту до котлів. Коли моряки побачили, як вправно закидає він лопатою вугілля і як розсипається воно рівним шаром на колосниках, то пройнялись до нього ще більшою повагою.
Лише механік, машиніст Зорін і Запара були звільнені від кочегарки. Перші два тому, що, майже не виходячи, працювали у машинному відділі, а Запара тому, що працював виключно на палубі, де одночасно провадив і наукові спостереження. Він виміряв температуру води, повітря, напрям і силу вітру, брав проби води для хімічного аналізу і виконував ряд інших робіт.
А "Лахтаку" дедалі більше доводилось ухилятися на схід від свого курсу. Прибережне крижане поле ширшало, як трикутник, пароплав ішов од вершини цього трикутника, наче по гіпотенузі. За туманом зникла Північна Земля. Температура води, за вимірами Запари, повільно, але безперервно спадала. Це свідчило, що криги навколо "Лахтака" ставало більше.
Коли гідролог сказав це Карові, той нахмурився і, ніби питаючи поради, промовив:
— З норду у спину нам дує вітер: ото він, мабуть, і жене кригу. Спереду схоже на те, що крига загорожує шлях у протоку Вількіцького. Що ж робити?
І, подивившись на мовчазного гідролога, сам собі відповів:
— Спробувати пройти до гирла Хатанги або Лени, користуючись їх теплими водами, і там зимувати...
— Це чудова ідея, — і Запара посипав аргументи на захист пропозиції Кара. Гідролог мав велику охоту перебути зиму в якомусь малознайому краї.
— Так, — сказав Кар, — якщо ми не вскочили в крижаний мішок.
Запара на це не відповів нічого, але, проаналізувавши свої спостереження за останні кілька годин, подумав, що, мабуть, вони вже в мішку.
Коли споночіло, пішли малим ходом. Запара відзначив у щоденнику: "Вітер ущух, а місяць сховався в тумані".
Кар, Лейте і Запара сиділи у штурманській рубці і палили цигарки, розглядаючи морську карту того моря, водами якого пливли. Це був аркуш майже чистого паперу з ледве накресленими пунктиром обводами берега на півдні й заході. Кілька цифр у південній частині моря показували, як мало пароплавів відвідало це море; на півночі ж його не плавав ніхто. Карта побережжя показувала, що воно зовсім безлюдне й майже не досліджене. Ніхто не знав докладно ні течій моря Лаптєвих, ні його льодового режиму. Лише в південній частині його де-не-де виміряно глибини. Про це вів розмову Кар із своїми помічниками.
На містку, у стерновій рубці, Соломін не спускав очей з компаса і курсової риски. Та риска указувала майже просто на схід.
Це крига з правого борту примусила взяти такий курс
— Лена і Хатанга вливають у море Лаптєвих, — говорив гідролог, — багато теплої води, що тече з півдня. Це дає підстави гадати, що льодовий режим південної частини цього моря не такий суровий, як, скажімо, Східносибірського моря і навіть відповідної частини Карського. Проте достеменно ніхто сказати не може, як підвищують температуру моря води цих рік. Наукові експедиції спеціально цього моря ще не вивчали. Це велика прогалина в гідрології полярного басейну.
— Знову завів своєї, — усміхнувся Лейте, — він таки хоче зимувати в цьому клятому морі.
— Я — так, але я зовсім не хочу, щоб ви, любий Лейте...
Запара не докінчив. Його перебив удар пароплава об щось таке, від чого здригнулось і задрижало все судно.
Як вихор, вилетів Кар із штурманської рубки. За ним, забувши шапку й рукавиці, вискочив Лейте. За Лейте біг Запара. Штурман плигнув до телеграфу, і ту ж хвилину в машину задзвенів наказ: "Стоп!"
Ліво стерно! — кричав стерновому Кар, сам перехиляючись через борт і вдивляючись у темряву перед носом пароплава. Там щось сіріло і звідти, здавалось, повівало холодом. Кар трохи заспокоївся — це була крижина, а не мілина або підводний камінь. Хоч яка б вона
була велика, з тихого ходу "Лахтак" не міг заподіяти собі великої шкоди, вдарившись об неї.
Лейте з Вершометом вже стояли на носі. Вони оглядали крижину і перевіряли, чи обійшлось без пошкодження.
— Ні, удар був м'який, — сказав Соломін, розуміючи стурбованість Кара.
Торба вже спинив машину Все стихло: не тремтіла палуба від роботи парової машини, не звихрювали воду за кормою лопасті гвинта. На морі ж стояла тиша і, лише перехилившись через борт, можна було почути, як тихо-тихо плюскала вода об кригу.
— Із сходу теж крига, — задумливо промовив Кар. З його наказу стерновий повернув круто ліворуч, на північний схід, а Торба знов пустив машину.
Кар шукав у темряві чистої води. Та за двадцять хвилин корпус "Лахтака" знову зустрів кригу.
Тоді спинили машину й стали чекати ранку Трохи подумавши, Кар доручив вахту Запарі й ліг спати. Загартований моряк поспішав виспатись, бо вже кілька ночей він або зовсім не спав, або спав по дві-три години. Запара наказав Соломіну теж іти спати. Матрос за ці дні перевтомився і не відмовлявся виконати наказ. Але він не пішов спати в кубрик, а, постеливши біля штурвала кожух, ліг на нього, укрився другим і, жартівливо кинувши Запарі: — Спатиму на бойовому посту захріп.