Гей, як не зірветься буря окликів:
— Всі дамо життя за княгиню нашу Настусюі Запал захопив і жінок. І вони ісричали:
— І ми готові віддати життя за княгиню нашу!
А .княгиня Настуся кланялася на всі сторони й дякувала вічу. А потім знову попрохала дозволу говорити й сказала:
— І жінки можуть стати в пригоді при обороні города, можуть лити на напасників кип'яток, розтоплену смолу, а то й рушниці набивати!
Одухотворені розходилися всі з віча й незабаром ішли зоружені відділи міщан на підмогу війську, де була найбільша небезпека.
Позаду них ішли молодиці з запасними рушницями та зі стріливом.
Коли військо побачило, що йде йому підмога, завзятіше наперло на ворога. Міщани вдарили й собі. А тут заразом із вікон та з дахів полився кип'яток, потекла гаряча смола.
Тоді відділ війська добився до стін города й відтяв ворогам відворот. Частина вояків кинулася до ворожих драбин і взялася відкидати їх від мурів. А січа велася далі. Тепер напасники були оточені з усіх боків і на всі боки мусіли відбиватися. Та побачили, що не їх сила, й зложили оружжя, піддалися.
У городі почулися радісні оклики.
— Наша, наша перемога! — кричали случани.— Тепер за мури міста на ворога, прогнати його! Слава княгині Настусі!
І зараз-таки з трьох воріт города вийшли чималі відділи військ і з голосними окликами кинулися на ворога! ,
Несподіваний випад викликав переполох у рядах військ князів Глинських. А тут на відділи, що були під самими стінами, посипалося з гори каміння, полилася смола й кип'яток. Це слуцькі жінки так привітали їх.
Не видержало військо князів Глинських одностайного нападу случаи і пустилося врозтіч. Гей, гнало за ними слуцьке юнацтво, спочинку їм недаючи.
Побачив князь Михайло, що все пропало, й велів трубіти на відворот.
А в городі, в Слуцьку радість, така радість!
Не далися, перемогли. Міщани обступили княжий замок і грімко кричали:
— Хай живе княгиня Настуся! Хай живе добра мати дітей і наша опікунка.
Був це найкращий день у житті княгині відколи не стало в живих її любого Семеночка.
Княгиня Настуся вийшла до народу й зворушеним ^голосом і з слізьми на карих очах дякувала всім за поміч, за вірність.
А народ кричав: 1
— Слава, слава княгині Настусі! Гарний мала день княгиня Настуся.
XI. КНЯГИНЯ — ЛИЦАР
Відступив князь Михайло Глинський із-під Слуцька, та не кинув таки думки присилувати княгиню вийти за нього. Ждав тільки нагоди... А тим часом зайшли великі зміни.
Великий князь Литви й Руси Олександр помер. Не стало того, що сприяв князеві Михайлові Глинському й його сім'ї. Великим князем став Жигмонт. Цей відразу станув по боці литовських панів і усував із урядів прихильників князя Глинського.
Князь Михайло по нараді з братом Василем і іншими українськими й білоруськими князями й панами рішився підняти повстання проти Жигмонта й прохати помочі в московського князя.
І зараз вислав листа до великого князя московського. Московський князь зрадів дуже, що могтиме почати війну з Литвою й похвалив князя Глинського, обіцяв, що дасть поміч і прийме всіх, хто повстане в обороні православної віри, під свою високу руку.
І рушив князь Михайло Глинський походом.
— Перше підем на Мозир! — сказав.
Раннім ранком появилися княжі війська під Мозирем. Послав князь послів до міста, щоб отворили йому добровільно ворота.
— Ми виступаємо в обороні віри православної й народу нашого,— заявив князь Михайло мозирцям через послів.
І зійшлася рада міста Мозира:
— Що нам діяти? Князь Михайло заповідає, що йде в обороні православ'я, а воно дійсно загрожене. Як так далі буде* то гірко прий-деться нам православним тут.
Тоді-то виступив радний Микола Кузьмин і палкою промовою зазвав усю раду станути по боці князя Михайла.
— Як ми не станемо тепер по його боці, то зрадниками будемо нашої народної справи. Діти й онуки наші проклинатимуть нас і не матимемо спокою навіть у могилі,— закінчив бесідник.
— Усі, усі підемо за князем,— закричали радні в один голос,— І голови положимо за нашу святу справу, за віру нашу православну, за народ наш!
Тоді один із радних каже:
— То ми згідні на це, а що скаже народ, городяни Мозиря? Я раджу зідзвонити віче.
Згодилися. І залунав вічевий дзвін. Народ лавами подався на вічевий майдан. Тут попрохали посла, щоб промовив до народу.
І посол боярин Богдан Рогатинський вийшов на гору, зняв шолом, поклонився народові й почав говорити.
— Городяни славного города Мозиря, ви бачите, ви знаєте, в якій поневірці, в якому поруганні тепер наша свята віра православна й народ наш православний! Щораз більше бере тут перевагу чужа нам віра, щораз більше приходять до значіння й сили відступники від нашої святої віри православної, що кинули її для почестей! Та ще не все! Кажу вам, що як будемо байдужі, то прийде ще до того, до чого прийшло вже в землі Осмомисла й Данила! Там чужинці, зайшлі з заходу, взяли вже верх, виперли з міст давні міщанські роди на передмістя й міста взяли в свої руки. Православним не позволяють там ні з процесією йти, ні похоронних походів відбувати головними вулицями міст, ба, навіть дзвонити забороняють! Городяни славного города Мозиря, коли не бажаєте, щоб вас зустрінула доля нещасної мучениці, землі Червенської, то станьте всі по боці князя Михайла Глин-ського, поборника нашої церкви й народу нашого!
Гей, як не захвилюється, як не зашумить море народу на майдані вічевому!
— Усі, усі станемо враз із князем Михайлом Глинським в обороні нашої святої віри православної й народу нашого великого. Хай живе князь Михайло Глинський,— кликав одухотворений народ.
Посол боярин Богдан Рогатинський поклонився народові й зійшов на долину.
І отворилися перед князем Михайлом Глинським горді ворота славного города Мозиря. . ~
В'їхав князь Михайло Глинський на білому коні в дорогому одязі, біля нього брат його Михайло й інші князі та бояри.
А тут напроти князя йде процесія. Православне духовенство в яских ризах вітає князя.
А народу хмара.
Князь Михайло дякує, кланяється на всі боки. І станула залога княжа в городі Мозирі, першому городі, що під-чинився князеві Михайлові: Глинському.
А мозирська молодь гуртами голосилася в ряди княжого війська.