НЕЗВИЧАЙНИЙ ВИНАХІДНИК
У редакції київської газети "Пролетарська правда" мій відділ "Культура й мистецтво" містився в одній просторій кімнаті разом із відділами "Партійне життя" та економічно-технічним. На чолі "Парт, життя" стояв дуже симпатичний, довготелесий, з походження кубанський козак Кость Кравченко, що раз у раз пошепки розмовляв зі своєю репортеркою Лихожерстовою, яку в редакції прозвали Мухошерстова, бо вона справді, як муха, часто вилітала кудись із редакції й незабаром поверталася знову до свого принципала; еко.-техн. відділом керу. вав опасистий, досить літній чоловік у пенсне Олександр Борзаківський, чи просто дядя Саша, як звали його в редакції співробітники. Він здебільшого сидів над замовленими фахівцям статтями з різних галузей економіки або техніки, вчитувався й щось правив у рукописах. Коли-не-коли до дяді Саші заходив якийсь високий, понурий чолов'яга, з обличчя якого важко було визначити його літа й характер роботи. Він сідав на стільця проти Борзаківського, розкладав перед ним якісь папери і похнюплений виходив з редакції. Він примелькався мені, бо в будь-яку пору року — в літню спеку або в зимову холоднечу — приходив до редакції в одному й тому ж убранні: в кирзових чоботях, цупкому брезентовому дощовику, під яким був поношений піджак, а на лисуватій голові стара, благенька кепочка.
Якось я спитав дядю Сашу — що то за один частенько навідується до його відділу.
— А, цей високий у брезентовому дощовику?
— Так, так, у дощовику й кирзових чоботях, — ствердив я.
— Це електротехнік. Він досить освічена людина: не знаю, чи самотужки, чи якимось іншим способом, він дійшов до того, що знається на вищій математиці й робить інтегральне обчислення.
— Он як! — здивувався я, котрий ще з гімназіальних часів був не в ладах з математикою взагалі.
— Уявіть собі, цей чоловік зробив якесь удосконалення електромотора, за що в товаристві винахідників дістав навіть заохочувальну грамоту, він показував її мені, тільки, на мою думку, цей успіх не пішов йому на користь, а, здається, навіть дуже зашкодив. Скидається на те, що його охопила манія винахідництва й він увесь час сидить над новими винаходами. Але всі його "винаходи" — то така фантасмагорія, що про неї не тільки друкувати не можна, а й хоч трохи серйозно говорити — тільки марнувати час. Він занедбав тепер усе (я не уявляю, з чого й як він живе), але не занепадає духом: діставши відмову від мене, він іде до "Київського проле-тарія", де його знають як облупленого, а, спіймавши облизня й там, поспішає до редакції "Вечірнього Києва", де його чекає чергове фіаско. Та це його не бентежить і він і далі мудрує над новими фантастичними проблемами. Ніякі мої поради — кинути винахідництво, з якого, він сам бачить, хліба йому не їсти, зовсім не впливають на нього, і мені просто шкода його, бо докотився зі своїми "винаходами" чоловік до того, що увесь рік ходить у своєму дощовику й кирзових чоботях, тоді як міг би десь пристойно заробляти, працюючи електриком.
Одного дня я затримався в редакції, чекаючи, коли принесуть із друкарні матеріал мого відділу, який треба було переглянути, перше ніж показувати редакторові газети на остаточне схвалення. Кравченко й Борзаківський уже пішли додому, і я залишився в кімнаті сам. Раптом двері відчинились, і до кімнати зайшов цей винахідник у брезентовому дощовику й попростував до мого столу.
— Наскільки мені відомо, у вашому відділі "Культура й мистецтво" є підвідділ "Новини науки й техніки".
— Цілком слушно: є такий підвідділ, — сказав я.
— Я б хотів, щоб ви у цьому підвідділі надрукували статтю про мій новий винахід. — Він скинув кепку й розгорнув переді мною на столі великий аркуш ватманського паперу, весь списаний колонками цифр. — Туг я все обчислив і прошу вас перевірити.
— Вибачте, я не дуже знаюсь на математиці, надто на вищій, — сказав я, мимоволі зацікавившись, яка ж то нова химера народилась у полисілій голові мого відвідувача. — Поясніть мені ідею вашого нового винаходу.
— Ідею? — здивовано знизав плечима, наче я запропонував йому щось недоречне. — Ну, коли хочете, хай це буде ідея, не перечу. Так ось: я пропоную скликати конгрес світових держав і ухвалити на ньому — поставити в певних пунктах земної кулі потужні електростанції, від яких протягти кабель (бажано по лінії екватора), на цьому конгресі держави мають умовитись — коли, в який місяць, годину й хвилину пустити в кабель електричний струм, протилежний обертанню Землі навколо своєї осі.
— І що ж тоді станеться? — не втерпів я.
— І Земля спиниться. Я це абсолютно точно обчислив.
— А для чого вам, вибачте, спало на думку спиняти Землю?
— Як для чого? — здивувався моїй наївності винахідник. — Це ж так цікаво: крутилась, крутилась і pan* том — бац! — Винахідник пристукнув тильною стороною своєї правиці об ліву долоню й урочисто промовив: — Бац і стала!..
Він не замислювався над тим, яка страшна космічна катастрофа сталась би, коли б справді хоч на мить спинилось обертання Землі; це його зовсім не обходило, бо стояло за межами його унікального технічного винаходу.
— Гаразд, — промовив я, ледве стримуючи посмішку, — припустимо, що вам удалось би спинити Землю, а чи пощастить вам знову закрутити її?
— Це пусте, — відповів трохи зневажливо винахідник: вимкнути рубильники і вона знову закрутиться. — t винахідник покрутив у повітрі рукою, показуючи, як Земля знову обертатиметься навколо своєї осі.
КОСМІЧНИЙ РОЗМАХ
Був початок квітня, коли на деревах почали розпукуватись набучавілі бруньки, а на землі подекуди вже вистромлялись зелені голочки свіжої травички. По-весняному сяяло сонце, повівав лагідний теплий вітерець із півдня, і, певно, тому настрій у всіх був піднесений і бадьорий.
Саме в ту пору в країні було проголошено кампанію соцзмагання, ударництва, і про це писалося в усіх газетах, у тому числі й у нашій "Пролетарській правді". Раптом до нашої кімнати, де містився відділ "Партійного життя", не увійшов, а майже вскочив немолодий уже чоловік з тої категорії напівінтелігентів, котрі наспіх хапають поверхово всякі новини, але їхній мозок не годен швидко перетравити почуте або прочитане і через те вони часто вскакують у халепу й стають смішними, самі того не помічаючи.