Тоді Кумевава так міцно стиснув кулаки, що аж нігті вп'ялися в шкіру. Йому хотілося кричати, волати на повен голос, але він не смів і писнути. То було б великим соромом і ганьбою закричати підліткові, який хоче стати справжнім мисливцем і повнолітнім хлопцем.
Після того чаклун племені Оарете замастив рани на щоках чорною фарбою, і чорні кільця лишилися там назавжди…
— Я дивився на своїх товаришів. Їхні обличчя були бліді від болю й страждання, але всі вони сяяли від щастя. То був найурочистіший день у нашому житті.
Кумевава замовк. І всі ми сиділи мовчки й думали про сувору школу джунглів, про яку щойно так яскраво розповів нам цей хлопчик.
Ні в кого з нас тепер не було бажання посміятися з чорних кілець на щоках індіанського хлопчика.
Ми стали поважати його ще більше…
У ПОШУКАХ ЧЕРЕПАШАЧИХ ЯЄЦЬ
Другого дня ми встали раненько, бо на нас чекала велика робота. Було заплановано, що моряки і пасажири разом працюватимуть, щоб підняти затонуле судно.
Я ще спав, коли капітан розбуркав мене й сказав:
— Я прошу вас, умовте малого індіанця, щоб він і сьогодні вполював що-небудь для нас. І якщо хочете, ідіть разом з ним. Я бачу, ви стали добрими приятелями, йому дуже подобається ваше товариство.
То було вельми приємне для мене завдання.
Я окинув поглядом табір і побачив, що Кумевава сидить біля вогню і щось майструє.
— Татеріаномбо, Кумеваво! — привітався я мовою його племені, що дослівно означає: "Я прийшов". Я навчився цього, поки жив у племені каража.
— Ареріна; Ньїкучапе! — відповів хлопчик, що означало: "А я ось де!"
— Що це ти майструєш?
— Готую стріли для полювання. Ти підеш зі мною?
— Звичайно, піду. Я бачу, ти збираєшся уполювати всяких звірів, бо готуєш різні стріли. Якщо не помиляюсь, оцією стрілою із загостреним бамбуковим наконечником найкраще боронитися від ягуара, чи не так?
— Ти правду мовиш, Ньїкучапе. Крім того, цією стрілою можна вполювати тапіра і дикого кабана. А ось оцю стрілу, що має вістря з чорного твердого дерева із зубчатими вирізами, ми готуємо на рибу. Он ті, подібні до неї, але ще міцніші, годяться на оленів, мурахоїдів та інших великих тварин.
— То, виходить, на кожну тварину є своя стріла? Я бачу, що деякі стріли закінчуються кістяними наконечниками. Мабуть, ними б'ють птахів? — спитав я.
— Ньїкучап знає багато нашої індіанської зброї, але цього замало, щоб здобути "омаруро", витатуйоване на щоках, — відповів Кумевава й усміхнувся.
Тоді я поклав руку йому на плече, і обидва ми посміялися з його зауваження. Потім хлопчик знову посерйознішав і продовжив свої пояснення:
— Ні, цією стрілою з вістрям із мавпячої кості якраз і полюють на мавп. А оту другу, із кісткою з хвоста ската, беруть на птахів. На малих пташок годяться ось такі стріли з п'ятьма маленькими шпичаками, розділеними маленькою кулькою. А оцю, з тупою, не загостреною кісточкою на кінці, ми накладаємо, коли хочемо вполювати птаха, але не вбити його, а тільки оглушити. Від удару цією кісточкою птах падає на землю, і ми швидко хапаємо його. А коли він очуняє, то вже сидить у клітці.
— Дуже добре, Кумеваво! Я бачу, ти непогано опанував цю справу.
— Старий індіанець Малоа каже: "Іди на полювання тільки тоді, коли маєш у серці відвагу, а в руці — надійну зброю".
Кумевава підвівся й махнув рукою в напрямі річки. Ми попростували туди й сіли в його човен.
— Я гадав, — промовив я, — що ми підемо в ліс.
— Так, туди ми й підемо, але спочатку подивимося, чи нема десь тут поблизу черепашачих яєць. Рано-вранці найкраще їх шукати. Ньїкучапе, ти любиш черепашачі яйця?
— О, дуже люблю! Але їх важко знайти.
Ми пливли попід берегом річки, покритим густою рослинністю пралісу. Величезні старі дерева були переплетені довгими покрученими ліанами. Час від часу ми пропливали повз піщані пляжі. Перед одним із них спинилися. Кумевава сказав:
— Отут ми й назбираємо яєць черепахи. Онде, я бачу, лишилися її сліди.
— Але я бачу тут багато різних слідів. Як же ти знаєш, що черепаха тут закопала свої яйця? — поцікавився я.
— А чи бачиш ти, Ньїкучапе, оті круглі сліди? Вони належать черепасі. Учора ввечері вона вийшла з води й піднялася на високий берег річки. А коли упевнилася, що вона зовсім сама тут, що інших тварин немає, то викопала в піску ямку завглибшки як моя нога до коліна й таку саму завширшки і знесла туди яйця. Потім засипала ямку піском і розрівняла своїм панциром поверхню кроків на п'ять навколо яєць. Отак вона замаскувала це місце від інших тварин, таких як крокодили і мавпи. А коли закінчила свою роботу, то повернулася до води. Отам, праворуч, видно її сліди.
— На цій рівненькій круглій поверхні я бачу два отвори. Здається, хтось уже побував тут і повитягав яйця.
— Ні, яйця ще на місці. Чекають на нас. Рано-вранці якийсь птах, можливо, марабу, прийшов до річки напитися, а коли рушав назад, то побачив сліди, залишені черепахою. Він згадав про яйця і пішов шукати їх. Птахи також люблять їсти черепашачі яйця. Але марабу не пощастило. Його перестрів крокодил, який виповз із води теж у пошуках чогось їстівного. Ось, бачиш, сліди його ніг, а оце — слід хвоста посередині. Крокодил дуже небезпечний, коли йде шукати собі поживу. Тоді він нападає на будь-якого звіра. Звісно, птах може злетіти і врятуватися, але марабу дуже захопився, шукаючи черепашачі яйця. Марабу і крокодил зіткнулися, почався бій, після чого зосталося лише кілька розкиданих пер і плями крові на піску. Он там, бачиш? А крокодил поповз далі. Ось сліди його маленьких ніг із великими пазурами й слід від хвоста, що тягнеться посередині.
— А он там, угорі, крокодил копав дірку, щоб вийняти яйця.
— Так, у двох місцях. Але не знайшов їх. І тоді він зажурений повернувся у воду. Йому довелось задовольнитися птахом.
— Я вже бачу сліди, які він залишив, спускаючись до річки. А он там, праворуч, видно сліди ягуара. Вони перетинаються із слідами черепахи. Напевно, і між ними стався бій, коли вони зустрілися.
— Якщо придивишся краще, Ньїкучапе, то побачиш, що черепаха пройшла там учора ввечері, бо сліди вкриті великими краплями роси. А сліди лап ягуара — свіжі, сьогоднішні. Він прийшов напитися і спокійно повернувся в джунглі.